Проблема «Велесової книги» -
одна з найважливіших проблем
дошевченківського періоду української
літератури. Власне, вона як проблема
постала саме зараз, коли відбувається
процес активного осмислення в контексті
загальної історії і культури надто
багатьох проблем українського духовного
життя.
Часом серед рідновірських напрямків виникають явища, котрі аж ніяк не можна
назвати спадком наших пращурів-рідновірів. Прикладом тому може служити одна з
останніх заяв керівництва РВ РПВ від 04.07. 2009 року, яка була розміщена на
сайті «Алатир». http://alatyr.org.ua/news/174
Заслухавши та обговоривши Звіт Голови Координаційної Ради VI Віча Українських Рідновірів від імені Святослава Федорівського про роботу за звітний період, інформацію голів постійно діючих комісій Координаційної Ради Віча Українських Рідновірів, пропозиції делегатів Віча та документи, винесені на його розгляд, VII Віче Українських Рідновірів: - СТВЕРДЖУЄ
, що початкова ідея Віча – УКРАЇНА ПОНАД УСЕ – яка передбачає
Собор Українських Звичаєвих Громад голосом Віча Українських Рідновірів
звертається до Українського Народу. Це – Голос Народу, Голос
Української Інтелігенції, Голос справжньої Української Еліти. Ми
відчуваємо у Душах своїх Дух Величі Предків і відповідальність за Долю
рідної нам України. Ситуація, що склалася в Україні, та „криза”, що
нахабно вдерлася в наше життя, потребує негайних дій. ГОРИТЬ РІДНА
ХАТА !!! І ми маємо переосмислити все наше буття і вийти на інший
спосіб мислення, якщо бажаємо вижити. Ця „криза” лише початок і кінця
їй не буде. Якщо не діяти – далі буде лише гірше і гірше, аж поки і не
здійсниться усе нам сплановане – наш КІНЕЦЬ, кінець нашого Славного
Козацького Хліборобського Роду, Першотворців Всеземної Цивілізації і
України – Колиски Людства. Всі ці плани давно відомі і втілюються лише
завдяки нашому мовчанню.
В дуже давні часи, може сім чи навіть десять
тисяч років тому, землю, яка тепер має назву Україна, зеселили люди,
які займалися збиранням рослин, плодів, ягід, полювали на диких звірів,
а згодом почали обробляти землю й вирощувати жито, пшеницю, навчилися
пекти хліб, добувати глину й ліпити посуд, розмальовуючи його чудернацькими
узорами, створили прядку і ткацький верстат, щоб прясти нитки й ткати
полотно, з якого шили одяг.
Велесова Книга знайдена у Великому Бурлуці. Наш
філософ Григорій Сковорода, перебуваючи в цьому містечку на Харківщині
в 1791 році, написав свою лебедину пісню "Потоп Зміїн", у
якій виклав чи не першу в Україні, вражаючу своїм сарказмом критику
Біблії, яка "воцарила раба замість господина".
Каждый
народ имеет свои взгляды на свадебные обычаи и свадебный обряд. В конце
IX века христианство было провозглашено официальной религией Киевской
Руси. С распространением новой веры началось формирование традиционного
русского свадебного обряда, окончательно завершившееся только к XVI
веку. К моменту христианизации Руси все свадебные обряды были тесно
связаны с языческими верованиями древних славян.
У
світосприйнятті язичника немає місця ворожнечі ні на релігійному, ні на
етнічному грунті. Бо його світогляд не допускає наявності непогашених
конфліктів, оскільки це просто недоцільно. Тому-то наші Предки завжди
жили в любові і в світі, і один з одним, і з сусідами, і з будь-якими
далекими чужинцями-чужеродцамі, але головне, - з Матір'ю Природою.
Тому-то й закон гостинності - найперший закон у всіх народів старовини.
Галина ЛОЗКО Таїнство
народження і життя, тобто божественного одухотворення людини, з давніх
давен хвилювало людство своєю загадковістю.
Український космогонічний міф доніс до нас відлуння сивої давнини: Зоря
на світанку відмикає золотим ключем небесні ворота і запрошує Сонце. Сонце,
побачивши красуню Зорю, поспішає за нею навздогін, а Зоря стає криницею.
З Неба падає "свята роса”, яка запліднює Землю. Бджоли п’ють росу з квіток
і приносять мед, народжується життя.
Володимир ШАЯН На
Гуцульщині молодий жених у весільному обряді називається "князь”. Його
"дружина”, себто його весільні друзі-ровесники - "бояри”. Князь із дружиною
їде на конях і церемоніальним обрядом запрошує на своє весілля гостей.
Прив’язують коней до "опасання” хати, заходять до світлиці, кланяються
по-козацьки і кажуть:
"Просили вас батько, просили вас мати, і я вас прошу - прийдіть до мене
на весілля”.
В цей найбільший день у житті, молодий легінь немов справді стає молодим
князем. І він, і його дружина одягнені в багату традиційну одежу гідну
лицарів-дружинників.