Руське Православне Коло

Шахова партія РВ РПВ

Часом серед рідновірських напрямків виникають явища, котрі аж ніяк не можна назвати спадком наших пращурів-рідновірів. Прикладом тому може служити одна з останніх заяв керівництва РВ РПВ від 04.07. 2009 року, яка була розміщена на сайті «Алатир». http://alatyr.org.ua/news/174

Загальновідомо, що даний рідновірський напрямок спирається на легенду про «пряму передачу учнівських знань від Сварога та Лади (!) через лінію учнівської послідовности» особисто Верховному Волхву РПВ Огнь Сварг Володимиру (В.Куровському). РВ РПВ створило власне Святе Письмо, основою якого є Карби відання Покону Рода Всевишнього, які начебто були передані Сварогом і Ладою родоначальнику роду людського Миру 2.165.000 (!) років тому і збереглись аж дотепер дякуючи «волхвам-радетелям», родичам В.Куровського. Кожен православний рідновір має вивчити їх напам’ять по мірі їхнього «виявлення».

Неправда, котра закладена в фундамент віровчення цього напрямку, а також певне запобігання перед проросійськими «рідновірами», відштовхнули від РВ РПВ частину громад. Однак, втрата частини «рідновірських кадрів» не засмутила її керівництво – подібним шляхом вони відсіяли незговірливих, залишивши при собі тих, хто свідомо підтримує брехню, або тих, кому дуже хочеться вірити в казку.

Вищеназвана заява РВ РПВ – це трохи запізніла реакція на звинувачення його керівництва в розповсюдженні свідомої лжі та самозвеличенні. Складена ж вона в такому єзуїтському дусі, що подібному позаздрив би сам засновник Ордену Єзуїтів Ігнатій Лойола.

Отже, ми подамо свій коментар до цієї заяви, та звернемо увагу побратимів-рідновірів на деякі спроби маніпулювання свідомістю із застосуванням певних психологічних прийомів, які керівництво РВ РПВ використовує у своїй статті.

1. На початку статті, після опису розвитку Рідної Православної Віри, керівництво РВ РПВ звинувачує якихось неназваних осіб, котрі «на користь власним амбіціям» використовують «загальне піднесення» Рідновірства, (спричинене, ясна річ, РВ РПВ), роздмухують релігійні протистояння, та «жорстко»(!) ображають духовні почуття людей інших віросповідань. Однак, насправді, нині пригасло навіть давнє суперництво поміж політеїстами та РУНВірою, а жорсткого протистояння поміж ріжними рідновірськими напрямками та окремими громадами не існує взагалі. Отже, керівництво РВ РПВ діє за старим відомим способом, котрий найчастіше використовують юдеї та християни – РВ РПВ починає оголошувати на весь білий світ, що «честь та гідність високого відичного знання»(!) свідомо спаплюжено якимись ворогами. Тобто, за їхньою логікою, той, хто сказав щось критичне про їхню організацію, або має власну думку з питань рідновірства, є трохи не злочинцем. Подібний прийом широко використовували та використовують секретні служби всього світу, однак в рамках рідновірської релігійної організації він має трохи дивний вигляд…

2. З метою «допомогти пересічній людині» розібратися в рідновірських напрямках, складено порівняльну таблицю за знов таки старим як світ рекламним принципом – зліва «інший пральний порошок», зправа – єдино правильний «Тайд». Передмова до неї знову відгонить Ігнатієм Лойолою – керівники РВ РПВ «ні в якому разі не хочуть нікого кривдити», «до всіх ставляться з повагою», бо «той, хто вірить у єдиного та багатопроявного Бога, не може у собі мати якийсь осуд чи неприйняття іншої думки та підходу – у кожного свій шлях». Про засудження інакодумців кількома абзацами вище вже забуто… Також, керівники РВ РПВ начебто «ні в якому разі… не мають на меті… показати чиюсь вищість чи мізерність», при цьому чудово розуміючи як психологи, що цими своїми словами вони підсвідомо спрямовують думку людей саме на такий тип порівняльного аналізу, як «вищий – мізерний». В іншому випадку йшлося би просто про певні (хай навіть і великі) відмінності між певними напрямками рідновірства.

3. В графі «інші слов’янські світогляди» язичництво та рідновірство подані як два окремих світогляди, при чому ріжниця між ними чітко не окреслена. Якщо під «язичництвом» мається на увазі напрямок Г. Лозко, котрий, до речі, офіційно зветься «Об’єднання рідновірів України», а під «рідновірством» - незалежні громади або рідновірські організації (Руське Православне Коло та ін.), то треба зауважити, що якраз у світогляді розходження між цими організаціями не є настільки великими, принаймні вони ніколи не «ламають списи» в богознавчих питаннях. Всі вони сповідують генотеїзм, вірять в єдиного та багатопроявного Бога, що, дотримуючись ведичних традицій, в сучасному розвитку Рідної Віри започаткував в Україні-Русі В. Шаян.

Дозволимо собі з цього приводу процитувати уривок з листа від Ради Відаючих Подільського Полку Характерного Козацтва від 29.05.2002 року. В цьому листі, адресованому голові ОРУ, волхвині Зореславі (Г.Лозко), Характерне Козацтво просить визнати його «конфесійну належність» до «Української Рідної Віри». Цитуємо дослівно: «…ми, з повною відповідальністю за свої слова, заявляємо, що визнаємо себе рідновірами, послідовниками Української Рідної Віри, відродженої Великим Волхвом Володимиром Шаяном… визнаємо себе частиною світового руху українських язичників… та бажаємо належати до ОРУ…» Підписана ця заява «кошовим отаманом ХКУ Володимиром Куровським» (часопис «Сварог» № 13-14 2003 р.).

Отже, ще шість років тому рідновірство та язичництво для майбутніх засновників РВ РПВ було поняттям рівнозначним. Звісно, вони мали повне право покинути ОРУ та піти своїм шляхом. Однак, робити вигляд, що рідновірство та язичництво є ріжними напрямками рідновірського руху, м’яко кажучи не гідно духовних осіб такого рівня у сходоверші РВ РПВ, котрі вважають себе фахівцями з порівняльного релігієзнавства.

4. Варто також відзначити, що власну назву РВ РПВ подає як «Рідна Православна Віра (Відичне Православ’я)», тобто як і належить в подібних релігієзнавчих порівняннях, а от назви «Інших слов’янських світоглядів» начебто «випадково» подані або в неповному, або перекрученому вигляді.

Замість офіційної назви монотеїстичного напрямку рідновірства «Рідна Українська Національна Віра (РУНВіра)» весь час (аж сім разів підряд) у статті використовується термін «силенкіянство», хоча всім відомо, що його вживають не всі відгалуження РУНВіри. Це не дуже дивує, адже саме у громаді РУНВіри, а не від міфічних «волхвів-радетелів» нинішні керівники РВ РПВ, зокрема п. Миколаїв і п. Куровський (саме в такій почерговості) отримали свої перші знання з рідновірства. Тепер вони напевне дуже хочуть про це забути. Дивує інше – «забувши» питому назву власного першопочатку, дані особи «не пам’ятають» навіть прізвища Л.Силенка, якого вважали свого часу, як і всі рунвісти, за свого духовного навчителя. РУНВіру вони перейменували на «селенкіянство» (через літеру «е»), а стосовно самого Учителя один раз зазначили, що він має «назву» (саме назву, а не ім’я) Лев Силенко, а за другою згадкою назвали прізвище Учителя вже як «Селенко» (через літеру «е»). Напевне п. Миколаїв, (ще з РУНВіри Межимир), а нині – Богумир, забув за 9 років і «Мага Віру», і те, як жваво цитував її в своїх статтях до газети «Крок». Тоді «селенкіян» він називав як належить – «сповідниками РУНВіри».

Щодо В. Куровського, то у газеті «Крок» хмельницької громади РУНВіри за квітень 2000 р. йому присвячена ціла стаття, у якій повідомлялося: «Дажбог обдарував шляхетну родину Володимира і Надії Куровських донечкою Владою. Закономірне бажання молодого подружжя – освятити свою донечку за обрядом РУНВіри. Адже Володимир вже давно став рунвістом, а Надія вирішила долучитися до великої родини сповідників РУНВіри в день Освячення доні (цей обряд зафіксовано на світлині)». При чому це освячення за обрядом Рідної Віри, яке здійснили духовні опікуни хмельницької громади РУНВіри Володимир Смотритель і Богдан Савченко, як гордо наголошує газета, було «вперше за десять століть на Подільській землі»…

Щось таки не те з пам’яттю у головних засновників РВ РПВ… І ніякі «вибачення» п. Огнь Сварг Володимира і п. Богумира за можливі «помилки» у статті, в даному випадку не є виправданням, бо для керівників такого рівня подібні прийоми мають вигляд дрібної капості.

5. Святим Письмом, тобто «записаним викладом віровчення» керівники РВ РПВ називають для «язичників», знов таки відокремлених від «рідновірів» «Велес Книгу». Однак, ОРУ ніколи не оголошувало «Велес Книгу» «святим письмом». За «Релігієзнавчим словником», святим Письмом називається «книга, що наділяється віруючими ореолом святости, оскільки вона, за їх уявленнями, написана і заповідана людям по навіюванню самого Бога (Богів)». Подібного статусу «Велес Книзі» не надавалося ніколи, хоча більшість рідновірів її шанують як безцінний збірник стародавніх славнів до Богів та уривків з прадавніх літописів. «Викладу віровчення» як такого у «Велес Книзі» немає, хоча за її прочитанням можна скласти певні уявлення про те, як жили і славили Богів наші пращури.  Втім, чіткого викладу віровчення, зібраного під одною обкладинкою, немає в жодній з природніх релігій. Всі природні віросповідання є поєднанням певних писань, усних переказів, жрецьких приписів та народніх традицій. Навіть славетні Веди є лише збірником гімнів та описів обрядів, а не викладом віровчення. А от неприродні релігії просто таки прагнуть мати «богонатхненні святі писання», котрі є, ясна річ, єдино вірними та «канонічними». Неканонічні, зазвичай, в давнину спалювалися на вогнищах, часто – разом з авторами.

В Рідній Вірі спокуси створити Святе Письмо не уникнув засновник РУНВіри Л. Силенко. Хоча для того часу і тих умов цей крок напевне був правильним. Щодо ж Покону Рода Всевишнього, який РВ РПВ видає за відичні знання «передані Сварогом та Ладою», то ми вже раніше аналізували походження деяких Карбів від Велес Книги, отже не будемо повторюватись. Скажемо лише, що на тлі звинувачень керівниками РВ РПВ інших рідновірів в «гордині» та «невіданні», заява про те, що «Ріг-веди» (Саме таке написання є у статті), «Закони Ману», Магабгарата та Велес Книга є «допоміжними писаннями» до створеного у 21 столітті «Покону Рода» м’яко кажучи, вражає… («Ріґ-Веда», до речі є однією з чотирьох Вед, а не якоюсь збіркою Вед).

6. «Ланцюг учнівської наступності» від Сварога та Лади – дивує теж… Згідно його Богумир та Славуня, родоначальники слов’ян, про яких згадує Велес Книга, жили раніше за арія Раму… Праотець людей Ману, котрий згадується в індоарійській традиції як той, що навчався Ведам у Бога Сонця, чомусь став зватися слов’янським іменем Мир і змінив учителя… Втім, говорять же росіяни-інглінги – «слов’яни та арії», свідомо плутаючи слов’янську гілку родового древа з арійським корінням. Керівники РВ РПВ багато чому навчилися у своїх російських побратимів, котрі також вміють складати казки про волхвів цього разу з омських лісів. Однак, заплатили їм чорною невдячністю, назвавши екстремістами… Дійсно, куди прямодушним росіянам до наших єзуїтів.

7. Щодо офіційного статусу… Справді, в Росії зареєструватися рідновірській громаді значно важче, аніж в Україні, але це не вина росіян, а біда… А щодо «найбільшої в світі» за кількістю громад РВ РПВ, то наша громада «Арійський Шлях» перед своїм виходом з РВ РПВ була у списку зареєстрованих громад, розміщеному на сайті «Алатир», тринадцятою і останньою. За проминулий рік кількість громад звісно могла збільшитися – дай Бог, щоб не тільки на папері. Однак, до чисельної переваги кількости громад РВ РПВ над усіма разом взятими громадами слов’ян-рідновірів усього Світу, РВ РПВ ще далеченько.

8. Навчання духовних осіб в РВ РПВ дійсно проводиться регулярно, і до недавнього часу приносило багато користи. Однак нині «духовна особа», провчившись в Академії Віровідання має або увірувати в Покон Рода Всевишнього всупереч здоровому глузду, або стати таким же єзуїтом, як і її навчителі.

9. Те, що «духовні здібності» у рідновірів поза межами РВ РПВ повністю відсутні, вже наголошувалося ними неодноразово, хоча й не так офіційно. Тобто, начебто, серед рідновірів всіх інших напрямків немає жодного біоенергетика, мануальщика, психолога, психотерапевта, фітотерапевта, або просто людини з тонкими відчуттями світу Прави… Хоча до рідновірства якраз і тягнуться люди такого типу… Однак, ми вважаємо, що можливо невеликі, але справжні духовні здібності багатьох знайомих нам рідновірів до енергетичного цілительства, ясновидіння, травництва тощо, важать значно більше, аніж роздуті і неправдиві оповідки керівництва РПВ про власні досягнення, особливо в галузі енергетичного лікування… Адже тут мають працювати дві найважливіші заповіді: «не бреши» та «не нашкодь». Експерименти над хворими (дуже часто – нервово хворими, або просто нещасними людьми) є неприпустимими, а саме цим і займаються зараз самозвані «Кашпіровські» від РПВ.

На цьому варто було б і закінчити, але друга частина заяви, котра стосується вже внутрішніх справ РПВ також є зразком витонченого єзуїтства. Згідно з нею, вищі керівники РВ РПВ окрім подружжя Куровських «складають з себе» титули волхвів. Роблять вони це нібито для того, щоб показати, що «справжній відаючий позбавлений гордині та самолюбування» та довести, що титули та звання не головне, а також «підтягти» до власного, нині жрецького рівня, інших жерців та обрядодіїв РВ РПВ.

Як видно, в РВ РПВ знову відбувається чергова реформа, цього разу – серед духовних провідників. Втім, і простих рідновірів це не омине – віднині прийняти посвяту (ім’янаречення) в РВ РПВ можна лише опісля 36 годин навчання у школі Рідної Віри, або опісля проходження 2-х семінарів «Родосвіт» (звичайно ж ці навчання і семінари є платними). Можливо ця умова щодо прийняття ім’янаречення й на краще – часто новонавернений дізнається, що він знаходиться в тоталітарній секті вже після того, як туди потрапив.

Але ж ні волхв, ні відун, ні жрець не є посадами… В давнину жерцем (жрицею) звалася та особа, котра виконувала певні обряди на капищі, або в храмі. Ця особа могла мати здібності до цілительства, ясновидіння, складання сказань або пісень, а могла просто бути добрим обрядодієм. Волхв, особа високого духовного рівня, міг служити Богам і як жрець у визначених для того місцях, а міг жити відлюдником, славлячи Богів і допомагаючи людям. Те саме стосувалося і відуна, або відьми. А ким є певна духовна особа, за її духовними якостями, визначалося природнім шляхом, за допомогою навчання та ріжного рівня посвят, і кожен займав своє місце відповідно свого рівня духовности. Тут же виходить, що керівники РВ РПВ спершу посіли у сходоверші «посади волхвів», а тоді спохопилися, що їм треба «опуститися на значно нижчий духовний рівень» (?). Тобто, з одного боку начебто визнали, що ще волхвами не є, а з другого боку заявляють – ні, це ми тільки тимчасово опустилися на нижчий щабель сходоверші…

Не віриться щось в те, що колишні волхви справді визнали, що не доросли духовно до гордої назви… Схоже, що у вітрила РПВ таки дме вітер християнських чеснот, котрі поволі заміняють насмикані з Бгагавадгіти чесноти крішнаїтські. Адже це Лойола говорив своїм єзуїтам, що вони мають з волі генерала ордену виїхати в будь-яку країну, місто, село задля проповідування… І називав їх найнижчими з найнижчих, котрі мають стати найвищими з найвищих… А ще великий Лойола мовив якось, що його воїни подібні шахам на дошці, бо так само не мають власного розуму… Над цими словами варто б задуматися – ні, не керівникам РВ РПВ, бо вони вважають, що є гравцями, а тим рідновірам, котрих вони намагаються перетворити на фігури і рухати то назад, то вперед.

Мирослав та Мирослава Зуєнки

м. Запоріжжя, громада «Арійський Шлях»

Ще цікава стаття.

РІДНА  ВІРА КУРОВСКОГО НА СЛУЖБІ В ЧУЖОГО ІМПЕРІАЛІЗМУ