Одна розумна і поінформована людина не так давно говорила мені про те, що з точки зору користі колишній міністр освіти Іван Вакарчук дорівнює нинішньому міністру Дмитру Табачнику. Тобто «помаранчевий» чиновник з команди Ющенка так само мало зробив для української освіти, як і «біло-блакитний». Одним словом, обоє – рябоє. Але з точки зору свідомо завданої шкоди пан Табачник, звісно, дасть чималу фору не тільки екс-урядовцям, а й власним колегам. Та якщо дивацтва, приміром, міністра вугільної промисловості можуть пройти відносно непоміченими, то міністр освіти (точніше – освіти та науки, молоді і спорту) завжди – як на долоні. Причому незалежно від прізвища. Адже його парафія – це сіяння «доброго і вічного», а ще – довірені його опіці молоді душі, душі, як правило, затяті та бунтівливі.