Галина ЛОЗКО

Від редакції

Мета цієї публікації — ознайомити чи­тачів з існуючою в Україні громадою рідновірів,
їхньою діяльністю та пробле­мами.

Волхвиня Зореслава (Галина ЛОЗКО)

Народ дуже повільно засвоює духовні здобутки своїх мислителів. Іноді вони ста­ють більш-менш відомими лише через сто­ліття після виникнення, коли вже суспіль­ний контекст описаних подій змінився... Сказане особливо характерне для україн­ської науки і культури. Це, звичайно, не мог­ло не позначитись на загальному розвитку етнофілософської думки, бо кожна праця, написана у свій час, має прислужитися своїм сучасникам саме в контексті поточного істо­ричного моменту.

... Напередодні монгольської навали герой повісті Івана Франка Волхв Захар Беркут звертається до Віча такими словами: «По­гляньте, чесна громадо, на те наше копне знамено, котре від п'ятдесятьох літ чує наші слова і бачить наші діла. Чи знаєте ви, що виражають його знаки? Святі і поважні старці, батьки наші, зробили його і передали мені його значення: «... Коли життя наверне супротивну хвилю на громаду і загрозить її порядок, — тоді ти відкриєш громаді, що значить се знамено, а заразом відкриєш, що на нім спочиває наше й нашого духа-опікуна благословенство, що відступлення від тої дороги, яку вказує те знамено, буде найбіль­шим нещастям для громади, буде початком її цілковитого упадку..».

Що ж ми бачимо сьогодні? В останній рік свого земного життя В. Шаян у статті «Май­бутнє України в світлі Книги Велеса» впев­нено напише: «Ми є великий історіотворчий рух!». І далі, розвиваючи цю думку, кине докір своїм послідовникам: «Може зро­зумієте нарешті, що я є знаряддям Духу, що творить нову добу в історії. В тій хвилині не­важливо, скільки досягну за життя... Важне, що створений почин і засіяне зерно». Водно­час він ставить вимогу до духовного прово­ду: «Справжній ПРОВІД має обов’язок сто­яти на сторожі ЧИСТОТИ ВІРИ-ІДЕЇ та не допускати до нечистих і неморальних ме­тодів її здійснення. Він не сміє використову­вати темноту "незрячої” «маси для позірних успіхів і тим самим ставати на шлях дема­гогії... бо демагогія зробить нас посміховищем історії».

На початку 90-х років, коли свободою слова ще не пахло, нам, тоді ще поодиноким рід-новірам, треба було взяти на себе справжню сміливість, щоб сіяти те зерно — відкрито про­голошуючи ідеї Рідної Віри і працюючи для їх здійснення. Не раз зазнаючи переслідувань і дискримінації, ми все ж вірили, що своєю жертовною працею створюємо міцну основу для своїх нащадків. Однак уже за 15 років на­шої самовідданої боротьби виросло нове по­коління, яке в умовах незалежності України, запозичивши наші ідеї, водночас заперечило і відкинуло цю спадкоємність ще за нашого життя! То невже ви думаєте, що це нігілістич­не покоління спроможне забезпечити спад­коємність від наших далеких Предків та збе­регти Чистоту Віри-ідеї?

Я думаю, що саме настав той час, коли, як радив Іван Франко, слід відкрити громаді, що відбувається, щоб не сталося відступлення від тої дороги, яку вказали наші духовні предтечі. Дехто з рідновірів, осідлавши свого підтопта­ного коника, хвацько розмахуючи віртуаль­ною шаблюкою, ще воює з юдо-християн-ською заразою і досі не помічає, що боротьба точиться в інших сферах та іншою зброєю. Вже на початку XX ст. італієць Ю. Евола за­стерігав своїх послідовників від страшного явища — підміни цінностей. У праці «Окульт­на війна», він подав її точне визначення: «У межі  цієї  проблеми  входить  уявлення  про окультну війну, тобто тіньову війну, що її ве­дуть ті сили, які можна позначити як сили світової підривної діяльності. Цю війну ве­дуть такою зброєю і в таких обставинах, які сучасна історіографія абсолютно не враховує. Для їхнього розуміння необхідна трьох-вимірна історія, яка, крім двох вимірів площи­ни, що включає видимі причини (факти і дійових осіб), враховує також вивчення гли­бини — таємне вимірювання таких сил і впливів, участь яких часто має вирішальний характер, і які не можливо звести до чисто людського рівня як індивідуального, так і ко­лективного».

Ю. Евола подає класифікацію тактичних прийомів, які застосовуються у війні гло-балістів з етнічними традиціоналістами. Се­ред них: тактика субституції (заміщення од­ного іншим, звичайно функціонально схо­жим, пропаганда підробок під традицію і підміну понять); тактика інверсії (перевертан­ня, викривлення істинних віровчень); тактика рикошету (підрив авторитету традицій чи їхніх лідерів, що в результаті рикошетом віддає по засновниках); тактика розбавлення (навіювання стереотипних уявлень, напри­клад, про демократію, братерство чи прогрес людства, хибність яких не дає змоги виявити справжні причини явищ); тактика змішування принципів з їхніми представниками (тобто змішування принципів з людьми, внаслідок чого відбувається занепад традиційних інсти­тутів); тактика узурпуючого проникнення (чужі сили, проникаючи в організацію, створюють таємний ґрунт для скандалів, унаслідок чого спрямовують увесь рух в абсо­лютно протилежному напрямку а його мету викривлюють до протилежності тому що бу­ло притаманне рухові від самого початку). Як бачимо, усі ці форми таємної боротьби з Рідною Вірою вже активно використовують.

Найбільш негативною тенденцією в рід-новірському русі є намагання латентних структур спрямувати цей рух до різних суро­гатних форм, щоб перешкодити їхньому при­родному розвитку. Із цією метою спецслужби глобальних господарів фінансують нові «віровчення», використовують різні форми залучення окремих осіб на створення груп, які привласнюють собі ідею відродження етніч­ної релігії, створюють засоби інформації, «за­позичуючи» вже існуючі назви громад, заго­ловки книжок і статей язичницьких авторів, щоб тим самим дезорієнтувати і розпорошити й без того ще досі незначні сили патріотів-націоналістів. Такі самодіяльні громади ми вважаємо квазірелігійними групами (від лат. quasi — ніби, немовби), тобто несправжніми, позірними. Вони на власний розсуд маніпу­люють нашими святими назвами: «Право­слав’я», «православні рідновіри», «Коло Свароже» та ін., без усяких наукових підстав лег­коважно беруться реформувати календар, підставляючи свої власні дати, імена Богів і свят, очорнюють давно визнаних лідерів рідновірського руху, тим самим дискредитую­чи саму ідею відродження Рідної Віри. Нині ми не маємо права замовчувати їхні імена та назви організацій. До таких рухів, які дискре­дитують відродження Рідної Віри в Україні, на мою думку, належать: інглінги, «анас-тасійці», «голяківці», так звані «вєдісти» та монотеїсти, окультисти, всякі медіуми та пси­хотехнологи, які маскуються під Рідну Віру. Насправді вони далекі від витокового арійського політеїзму та слов’янського Все-божжя (пантеїзму), а їхню діяльність ціле-спрямовують зовнішні сили на підміну вито-кових ідей Рідної Віри. З’являються новітні лжепророки, так звані «першоволхви», «вер­ховні патріархи всія України-Русі», «верховні волхви всєх славян», «князі» (наприклад, Арій, Патер Дий, О. Безверхий, Г. Боценюк) та ін., яких, без сумніву, можна назвати «підприємцями в релігії».

Механізм їхніх маніпуляцій свідомістю лег­ковірної пастви досить простий — це викори­стання релігійного блефу. Блеф — це дезінформація, згідно з якою, щось бажане, але неіснуюче, «існує». Організація блефу може бути одноосібна або групова. Спецслужби висувають кандидата на чергового «пророка» і створюють колективний блеф, наприклад: «Волхви передали знання такому-то...» (як правило, «волхви» — це дід чи прадід блефую­чого «пророка», який «передав знання» своєму онуку і наказав відродити Рідну Віру). Далі підприємець в релігії здійснює масове навіювання своєї величі: демонструє пе­ребільшене уявлення про себе самого, всією своє поведінкою показує самозавищену само­оцінку, аж до вимоги називати себе «ваша святість» чи щось подібне. Іноді його госпо­дарі створюють і поширюють міф про його «надприродні» здібності, таємниче «відання», здатність до зцілення тощо. Причому служби дезінформації, які створюють штучні чутки, використовують усі дозволені і недозволені засоби, аж поки дезінформація не перетво­риться в суспільне інформаційне поле, яке відповідатиме підсвідомим бажанням сус­пільства. Молодь, малообізнана з працями за­сновників та історією Відродження Рідної Віри в Україні, але вже психологічно готова для сприйняття її ідей, з фанатичним захва­том вітає новоствореного лихо, а не волхва.

Як бачимо, механізм не новий, але дуже не­безпечний: навіть якщо дезінформація буде розвінчана, правдива інформація вже не здат­на зменшити вплив дезінформації на сус­пільство. Отож, як зазначають психологи, існують такі типи штучних підсадних «ка­чок», які здатні перетворювати дезінфор-маційне поле на реальність. Справжні Рідно­віри мусять завжди пам’ятати про те, що ми перебуваємо в становищі неоголошеної інформаційної війни і треба бути готовими відповідати на її атаки.

Вибухівка була закладена в середовище рідновірів ще на самому початку Відроджен­ня України в 1990 р.: стався поділ громад на сповідників політеїзму і монотеїзму. Деякі українські патріоти почали підтримувати РУНвіру вбачаючи в ній свою національну релігію і порятунок. Небагато хто тоді ро­зумів і відчував, що реформована моно­теїстична неорелігія не зможе цілком задо­вольнити освічену частину українців і замінити всебожну Віру Предків. Через не­порозуміння між представниками моно­теїстичного і політеїстичного світоглядів сталося багато суперечок і розбрату. На цьо­му хаотичному ґрунті і почали виникати нові течії, які привласнювали собі ідею відрод­ження Віри Предків і створювали власні віровчення, дуже далекі від витокової основи, та реєстрували свої організації під вигля­дом рідновірських.