PravdaUA


П`ятниця, 29 Бер 2024, 13.00.57
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Каталог статей | Реєстрація | Вхід


Меню сайту

Категорії розділу
Вірші, пісні [10]

Наше опитування
Оцените мой сайт
Всего ответов: 283

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу
Логін:
Пароль:

Головна » Статті » Творчість » Вірші, пісні

Вірші, Балади, Думи, Пісні, Дан Берест
       Дан Берест

Н Е     З В О Л І К А Й


Як жити чесно не з руки,
Не нарікай ані на кого
Та кривду в шати не ряди
Заради виправдання свого.
    Облиш нещире каяття,
    Бо хто ж тепер тебе осудить?
    Упоряджай своє життя
    Під знаком кривди та облуди.
Докори совісті відкинь,
Кради без міри, без упину,
Про людське око лиш накинь
Добропорядності личину.
    Кради удень, кради вночі,
    Бо нічого тобі втрачати,
    Адже й новітні паничі
    Взялись Вітчизну розкрадати.
Все тягнуть по своїх кутках,
Що було надбано народом;
Позабували честь і страх,
І совість, виплекану Родом.
    Отож не відставай і ти
    Та пробивайсь в новітнє панство,
    На Бога не зважай, – кради!
    Поки існує християнство.
Кради щомога, повсякчас,
Усе нагальне і посутнє:
Сьогоднішнє кради у нас
І у дітей кради майбутнє.
    Кради у бідної вдови,
    У немічних кради останнє
    Та свій народ чимдуж гніти
    Без каяття, без покаяння.
Ти викупиш свої гріхи,
Як з краденого кинеш церкві,
Щоби діла твої лихі
Попи списали на пожертві.
    А щоб гучний церковний дзвін
    Тебе вітав, немов святого, –
    Кради! Кради як сучий син!
    Та рідного не згадуй Бога.
Бо як відправишся в той край,
Де праотці тебе зустрінуть,
То плюнуть в очі – так і знай!
І з Раю виштовхають в спину.
    Отож не зволікай – кради
    Та свій народ штовхай до згину;
    Себе й свою рідню ганьби
    На всю стражденну Україну.
Та знай, що по добі лихій
Відродить славу Україна
І в світлій пам’яті своїй
Тебе не визнає за сина!




Нехай мені й не поталанить
На розум навернути всіх;
Але, хто Рідну Віру ганить,
Той наражається на гріх.

Нехай не скрізь почуті будуть
Невчасно сказані слова
До спантеличеного люду,
Що Віра Праведна жива.

Проте для мене й думки годі,
Що правда йде в широкий світ
І Рідна Віра у народі
Де-де шанується як слід.

Завдячно їй були і будьмо
Як нація перед усе.
Тож Рідну Віру не забудьмо,
І нас усіх вона спасе.




    Жлоби великі, товстоморді
    Навкруг корита стали в ряд,
    Нелюдським голодом голодні –
    Глитають поспіх все підряд.

Уже й не лізе, вже ригають,
Під себе гидять і блюють,
А все хапають, все хапають,
Та за жлобівське тирло п'ють.

    Тирлуються, ревуть, чубуться,
    Одне одному морди б'ють,
    Щосили до корита рвуться
    І землю ратицями рвуть.

Обаполи страшного тирла
Стоїть і дивиться народ;
Взяли до рук кийки та вила,
Почнуть періщити от-от.

    Ось врешті наберемся змоги
    Та й почнемо жлобів товкти:
    Почнем обламувати роги
    І гнати геть під три чорти!





Ганьбіться, вченії мужі,
Що вивчились собі на втіху
І розповзлися як вужі
Задовольняти власну пиху.

    Вам байдуже кому служить,
    Лише б обкрасти Україну,
    Бо не навчилися любить
    Ні свій народ, ні Батьківщину.

Стривайте, долі не минуть,
Бо правди нікуди подіти,
Вам по заслугам воздадуть, –
Не хтось – а ваші рідні діти.





Як просто все на цьому на світі:
Хто вдачі хижої – той пан;
У того і багатші діти
І вищий соціальний стан.

    А доброзичлива людина
    Надбає на своїм віку
    З тяжкої праці лиш сльозину
    Та злидні в темному кутку.





Вже знов, як перш, новітнє панство
Повитиналося з нероб
І, сповнене політиканства,
Утілилося в ДЕРЖ-ОСОБ.

    Безчесні, лицемірні, заздрі,
    По суті нелюди в душі,
    Лише на кривдження гаразді
    Скоробагаті паничі.

Невже як перше треба вчити
Злодюжу жменьку шахраїв
І Коліївщину творити
З завзяттям наших прадідів?

    Невже ж бо наша Незалежність
    Лиш для розгулу хижаків?
    Чи й роботящий люд нарешті
    Доступиться до кращих днів?

А може годі сподіватись,
Що прийде кара шахраю?
Та миром будемо єднатись
І волю правити свою!



ГОСПОДИ,   БЛАГОСЛОВИ!

Прийшли патякали до влади
Без бога в серці, без завади
Вершити нелюдські діла;
Закони правити негідні
Та насилати чорні злидні,
Щоб кривда шану набула.

Це вже було на білім світі,
Про це й Шевченко в "Заповіті"
Сказав свої слова святі;
Та, певно, стратилась сокира,
Занепастилась рідна віра,
Бо вже й чесноти, бач, не ті.

Проте ще совість залишилась,
Сльозою гіркою омилась
І пагоном пішла у світ...
Повстане нове поколінне
І, не шкодуючи сумління,
Призве зловмисників на звіт.

Займе й церкви, що їм сприяють
І дух покори насилають,
Адже смиренний люд мовчить!
В той час як злодії жиріють
Та христарадно багатіють,
Покіль церковний дзвін дзвенить.

Ще й, бач, за бога щось шамарка
Пихате бидло в іномарках,
Чуже поцупивши до рук,
Та пнеться через пень-колоду
Виймати душу із народу,
Щоб врешті витрутити й дух.

Та злодіям не вічно красти,
Бо вигодиться край покласти
Новий, не знівечений люд.
Єднайтеся хутчіше, браття,
Та з приманним нам завзяттям
Призвіть негідників на суд.

А вже коли відвіт стяжати,
То треба буде добре брати,
Ще й розпочати з голови –
За все сподіяне народу,
За віру скривджену й свободу!
О, Господи, благослови!





Чи ж вам не соромно, панове?
Та хоч би визирніть в вікно
Із кабінетів урядових, –
Погляньте, як вмира село:
    Хати похилені осіли
    Мов од великого жалю,
    Облагодитися не в силі
    На вашій платі трударю.
Вже вам не по дорозі з нами,
Бо вам заплішило думки:
Усі покрились орденами,
Як поцятковані ляльки;
    Справляєте свої вереди,
    Як куций розум повелів,
    Та порядкуєте банкети
    На чорних злиднях трударів;
Провадите укази вражі,
І не тому, що впень дурні,
Але тому, що впень продажні,
Як душогуби навісні.
    Вже чесно жити вам незмога,
    Усе підвладне, наче ви
    За бороду вхопили Бога
    І затягли Його в куми.
За вашої лихої вдачі
Не тільки люди сльози ллють,
В'язниці теж за вами плачуть
Та щиро на гостини звуть.





    Ми не поденники на Вкрайні,
    На власній живемо землі!
    І мусим дбати про нагальні
    Праотчі звичаї земні.

Наш рід здавен живе по правді,
А доброчесна правда вчить:
Ми не прислужники при владі!
Це влада мусить нам служить.

    Чи ми вже правити не годні?
    Чи віжки випустили з рук?
    Це ж ми у згоді всенародній
    Для себе обирали слуг,

Щоб слуги нами опікались –
І депутати, й президент!
Та слуги, бач, позажирались
І побундючилися вщент.

    Забули про людські страждання,
    Взяли негідне до мети;
    Та прийде час переобрання,
    Щоб відповідь з усіх стягти.




        П О Е Т У

Тобі, поете України,
Співати радощі й жалі,
Падіння й злети Батьківщини,
Та в добрій і лихій годині
Тримати Правду на землі.

    Звичайне, є у нас поети,
    Але здебільшого не ті –
    Дрібні, нещирі і мирські,
    Спроможні тільки на куплети
    В догоду правлячій верстві.

Вони не ятрять, не тривожать
Ні дум народу, ні душі,
Бо продались за бариші
І знай собі кропають, множать
Благенько-лагідні вірші.

    За це їм і підносить влада
    Регалії, звання, чини
    І штатні керівні посади;
    Та в тому, власне, їхні вади:
    Помруть нізащо, як жили.




Джерело: http://www.pravoslavu.narod.ru/virhi.html#n2
Категорія: Вірші, пісні | Додав: PravdaUA (12 Січ 2010) | Автор: PravdaUA
Переглядів: 2141 | Теги: вірші, Балади, пісні, Думи, Дан Берест | Рейтинг: 5.0/4 |
Всього коментарів: 0

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук

Друзі

Міні-чат
500

Copyright MyCorp © 2024