Дай Боже розуму на шаг

Чи варто славити святих,
Що висвятилися попами
І заступили нам своїх –
Спрадавна славлених між нами?

Чи ми невігласи? Чи ми
Не сповна розуму і волі,
Щоб прославляти як раби
Провісників лихої долі?

Ну ж бо, спитаймо у попів –
А на чиїх хлібах жирують?
І на землі чиїх батьків
Так безсоромно розкошують?!

Ще й пригорщами сіють зло,
Як проповідники негідні,
Щоби біблійне зло росло
І нам помножувало злидні.

Вже геть звели свята на гріх,
Зганьбивши пращурів могили,
Бо й Коляди Різдво на сміх
Різдвом жидівським обрядили.

Вже й лихварюють з десятин,
Що церква з умислом стягає,
Лиш Україні з тих данин
Й на подзвін не перепадає.

До грошей церква має хист,
Проте розважимо хоч трішки:
Хто з наших злиднів має зиск?
Й звідкіль взялися нуворишки?

Для того церква і співа
Про милосердя та покору,
Щоб челядь мовкла як німа,
Поки негідні лізуть вгору.

Дай Боже розуму на шаг
(На наймізерні півкопійки)
Не запропасти у світах, –
Дай людям глузду хоч настільки!




Минає час, минають люди,
Нема розради, ні – нема!
Невже отак довіку буде:
Недоля... злигодні... пітьма?

Невже ж бо вільна Україна,
Кроплена кров'ю і слізьми,
Не здатна виплекати сина –
Хоча б одного між людьми,

Спроможного підняти прапор,
Не поганьблений у віках,
І за народ, за рідний, свято
Понести по усіх світах;

Щоб праотців лихий жеребій
Не позабувсь у ниций час
І пращури у синім небі
Всміхнулись лагідно до нас.

"Населення України за 13-ть років Незалежності  
зменшилось на 13% і становить вже не 54, а 47 мільйонів"  
(з повідомлень преси України).  
Для порівняння:  
"У ІІ Світовій війні 1941-1945рр. загинуло  
8 мільйонів українців (з них цивільне населення 5,5 млн.)"  
("Історія України",Л.,1998р.,стор.183).  
Для порівняння:  
"Голодомор 1932-33рр. забрав до 8 млн. жертв"  
(стор.268 - там же).  
 

О, наші славні товстопузі бугаї,

О, наші славні товстопузі бугаї
Вгодовані на щедрій ниві,
Забули вже, як щойно ви самі
Ходили із ярмом на шиї.

На жаль, не вельми вам намуляло ярмо,
Бо ледве вирвавшись на волю,
Вже тупо споглядаєте в вікно,
Як скніє люд в лиху недолю.

Звичайна річ, вам не до міркувань,
Бо розум черевом не взяти!
Та вимруть люди з ваших нестарань, –
Хто ж буде ясла наповняти?



      Що то за цяця – депутат?

    Забагатів чужими грішми
    Слабкий на руку депутат,
    Проліз до влади, як безгрішний,
    І вже сам чорт йому не брат;

Передбачаючи нагоду
Парламентує на ввесь рот,
Як вовк з телям лаштує згоду,
Обравши за теля – народ.

    На іномарці роз'їжджає,
    Живе широко, напоказ,
    Через губу плює та лає
    Новоявленний ловелас.

Тамте життя настільки гарне,
Що аж тіпає зі страху,
Як врешті прийде час намарне
Лишити благодать таку.

    Ото ж бо язиками й чешуть,
    Аж гидко чути посіпак,
    Що тільки брешуть, брешуть, брешуть
    І не набрешуться ніяк.

Тож маєм добре розуміти,
Що то за цяця – депутат?
Адже нема де правди діти:
Вовки правують на свій лад.



        Чорний вівторок (20.04.04)

Була у нас Верховна Рада, –
    Назнали злидні і "ЄдУ";
Тепер у нас ВЕРХОВНА  ЗРАДА,
    Тепер назнаємо біду.

  Злочинне угруповання олігархів об'єдналось на виборах до Верховної Ради 2002р. під гаслом "За ЄДУ" ("За Єдину Україну").
  20.04.04. Верховна Рада у 250 голосів скасувала суверенітет України, ратифікувавши договір про Єдиний Економічний Простір (Росії-Білорусії-Казахстану-України), де наше право голосу 8-10%. У цей же день ратифіковано договір про спільне з Росією використання Азовського моря та Керченської протоки (замість визначення кордону!).



        І Н Ф У З О Р І Ї

Змарніли незалежності засади,
Зневіра полонить серця й уми,
Бо вдерлись інфузорії до влади
За нашої байдужості й байди.

Деруться, лізуть вгору безхребетні
З тваринним усвідомленням буття,
І ми до їх помноження причетні,
Та ще й чекаєм кращого життя.

За нашого убогого мовчання
Вони себе й елітою назвуть,
Хоча їх марнославні вболівання
І за поріг оселі не ідуть.

Хіба ж еліта лиш за себе дбає,
Як нинішні нові багатії,
Що наостанку за людей згадають...
Та чи згадають врешті взагалі?




Лиха щоденщина і горе
Як сестри по Вкраїні йдуть:
Одна знедолює і море,
А друга не дає дихнуть.

      Життя, злиденніше за рабство,
      Людей в могили потягло,
      Натомість здирництво і чванство
      Всіх можновладців засягло.

Крадуть без міри, без управи,
Попри закони і суди;
Долини й гори покупляли
За гроші крадені з казни.

      А люди в смутку і зажурі
      Ні сил не мають, ані сліз;
      Як у ярмі воли понурі
      Убого тягнуть владний віз.

Лиш думка зморено питає: –
Де щастя-доля взагалі?
Чи, може, вже її й немає
Аніде по усій землі?..




Оце наснилась чудасія:
Звемося Руссю як тоді,
Докіль не взялись лиходії
Закони правити свої;

      В той час провадили науку
      З відразою до крадіїв
      Із присудом – всікати руку,
      Що крала власність трударів.

Не дай-бо це було б насправді,
Як то наснилося вві сні:
Либонь теперішні при владі
Безрукими були б усі.




    Н Е     З В О Л І К А Й

Як жити чесно не з руки,
Не нарікай ані на кого
Та кривду в шати не ряди
Заради виправдання свого.
    Облиш нещире каяття,
    Бо хто ж тепер тебе осудить?
    Упоряджай своє життя
    Під знаком кривди та облуди.
Докори совісті відкинь,
Кради без міри, без упину,
Про людське око лиш накинь
Добропорядності личину.
    Кради удень, кради вночі,
    Бо нічого тобі втрачати,
    Адже й новітні паничі
    Взялись Вітчизну розкрадати.
Все тягнуть по своїх кутках,
Що було надбано народом;
Позабували честь і страх,
І совість, виплекану Родом.
    Отож не відставай і ти
    Та пробивайсь в новітнє панство,
    На Бога не зважай, – кради!
    Поки існує християнство.
Кради щомога, повсякчас,
Усе нагальне і посутнє:
Сьогоднішнє кради у нас
І у дітей кради майбутнє.
    Кради у бідної вдови,
    У немічних кради останнє
    Та свій народ чимдуж гніти
    Без каяття, без покаяння.
Ти викупиш свої гріхи,
Як з краденого кинеш церкві,
Щоби діла твої лихі
Попи списали на пожертві.
    А щоб гучний церковний дзвін
    Тебе вітав, немов святого, –
    Кради! Кради як сучий син!
    Та рідного не згадуй Бога.
Бо як відправишся в той край,
Де праотці тебе зустрінуть,
То плюнуть в очі – так і знай!
І з Раю виштовхають в спину.
    Отож не зволікай – кради
    Та свій народ штовхай до згину;
    Себе й свою рідню ганьби
    На всю стражденну Україну.
Та знай, що по добі лихій
Відродить славу Україна
І в світлій пам’яті своїй
Тебе не визнає за сина!