Греко-католицька, або уніатська, церква
на початку ХХ століття притягала російських інтелігентів-ідеалістів, які нехтували
свою країну й тяглися до Заходу. Сьогодні вона стала відстійником для скандальних
педерастів. «Східний обряд» - цей термін був популярним у Ватикані
на початку минулого століття. Деякі російські інтелігенти тоді кинули
православну церкву, що здавалася їм занадто консервативн і неповороткої, і
приєдналися до греко-католицтва (уніатству) - церкви, підлеглої Ватикану, але сохраняющей
православну обрядовість. Всупереч істерикам православних ієрархів, які не без
підстави бачили в уніатах конкурентів, Ватикан створив у Росії паралельну восточнообрядческую
ієрархію. На чолі її встав екзарх Леонід Федоров - російський священик, що
мріяв про підпорядкування всієї Росії Риму. Більшовики спочатку йому
симпатизували, сподіваючись одержати важіль, щоб перекинути РПЦ - «оплот царату
й реакції». Правда, уніати виявилися настільки малою величиною, що радянська влада незабаром
вирішила списати їх через непотрібність. Уже в 1923 році Федоров потрапив у
в'язницю, а через 12 років сгинул у посиланні.
Московські уніати підпільного років були маленькою й законспірованою громадою. Потроху
одержували гроші й книги з Ватикану й українських катакомб, кляли радянську
владу й темний російський народ, мріяли про падіння комунізму. І от, здавалося
б, година настав. На початку 1990-х років уніатів, заборонених ще при Сталіні,
легалізували на Західній Україні. Московські востоочнообрядческие дисиденти
почали писати в Рим, вимагаючи грошей і політичної підтримки. Але знову вони виявилися
нікому не потрібні. Їх випередили більше щасливі авантюристи блакитного
офарблення.
В 1991 році фактичний глава українських уніатів Володимир Стернюк призначив керувати
російським «Східним обрядом» Вікентія Чекалина - одного із самих скандальних педофілів
околомосковской релігійної тусовки. Погулявший по всіх мислимих і немислимих
конфесіях і юрисдикицям, включаючи секту «Богородичный центр», Чекалин
одночасно працював шкільним учителем. В 1986 році за заявою батьків потрапив за
ґрати за розбещення неповнолітніх. Вийшовши достроково з в'язниці, женився на
матері неповнолітнього хлопчика, що сподобався йому, що через кілька місяців
раптово вмерла. Втім, хлопчик Чекалину теж незабаром набрид.
Обережно, педофіл! Колишній уніат Вікентій Чекалин,
він же Винсент (Віктор) Берг
Маніяк-Педофіл почав увлеченно керувати
російськими уніатами. Пішли рукоположения у священики і єпископи
приятелів-педерастів. Коштували такі ініціації в Чекалина досить дешево -
триста-п'ятсот доларів і «відсмоктати». Залишки інтелігентської уніатської
громади зібрали останні сили й кинулися виправляти помилку. Закидавши Ватикан
обуреними листами, вони домоглися того, що призначення Чекалина було скасовано.
Той, втім, недовго горював: продовжив свою архієрейську кар'єру в «альтернативному
православ'ї» і «Богородичном центрі», рукополагал «єпископів» для українських
розкольників, налагоджував контакти з Валентином Русанцовым, а потім взагалі
вдарився в буддизм, виїхав в Австралію, прихопивши із собою 9-літнього Андрія
Попова. Його мати потім 6 років не могла знайти сина. Приїхавши-Таки на зелений
континент, вона виявила Андрія проживаючої разом з якимось Винсентом Бергом. «Усиновитель»
представився їй Віктором, і вона відразу ж довідалася в ньому Чекалина - колишнього
«педагога» її сина. «Втім, довго в гостях Галина не затрималася, - пише про цей
дикий випадок «Російська газета». - Один раз уночі вона почула якісь звуки з
кімнати Андрюши й Віктора.
- Я тоді дихати просто не змогла. А потім закричала. Напевно, все місто перебудило.
На лемент вони вибігли. Віктор відправив Андрюшу назад у кімнату, а мене постарався
віддерти від дверей. Я на коліна перед ним устала! Благала його, щоб він мене разуверил...
А він сухо так сказав: "Ми просто ворочалися". (http://www.rg.ru/2005/08/26/andrey.html)
Загалом, перший млинець у
відродженої російської унії вийшов грудкою. Потрібно було спробувати ще раз. И
- знову двійка! Юридичні права глави «Російської православної католицької церкви»
Чекалин передав іншому відомому московському педерастові - Михайлу Анашкину
(відомий у кримінальних колах як Ведмедик Хрест), що розділив «благодать архиерейства»
з відомим Михайлом Потьомкіним (він же Мануїл Платов, блатна кличка - Батько Гандон).
Потьомкін 6 разів заарештовувався за крадіжки зі зломом, грабежі, незаконне зберігання
зброї й, звичайно ж, педофілію. Звичайно отмазывался від вироку завдяки діагнозу
«шизофренія», але в 2003 році був засуджений Пресненским судом Москви на 15
років за розтління малолітніх. До честі Ватикану треба сказати, що від групи Анашкина-Платова
він досить швидко открестился.
Михайло Потьомкін, він же Мануїл Платов, він же «батько Гандон». Грабіжник
і педофіл в архієрейських одягах:
каприз трансвестита або злодійське маскування? Праворуч - Платов-Потьомкін на
зоні
Але кадри для «східного прориву» треба було десь шукати... В орбіту уніатства
спробували втягти деяких священиків РПЦ, що перебували в конфлікті з ієрархією.
Такими стали московські ігумени Мартирий Багін і Ігнатій Крекшин. Обоє давно
тяжіли до католицтва й, що особливо важливо, не були замічені в блакитних
пригодах! В 1998 році два колишніх православних священики перейшли в уніатство
(перший на той час був вигнаний із РПЦ за присвоєння службової квартири й незаконну
аудиозапись приватної бесіди з патріархом Алексием, другий - відправлений у
відставку з поста настоятеля монастиря). Однак архітекторів «східного обряду»
чекав новий облом: ігумени вважали, що їм повинні знайти тепле містечко на Заході!
Обоє відразу ж покинули Москву й завзято не хотіли туди вертатися. , щоб
відомстити Ватикан призначив Крекшина в Німеччину на зубожілий прихід, а Багіна
взагалі відправив жити в баварську уніатську семінарію для українців, де той не
одержує зарплату й перебивається із хліба на воду, «нестрого» сповідаючи
студентів і випрошуючи в них за це по 5-10 євро. Доля Крекшина й особливо
Багіна вразила таємних симпатизантов Ватикану серед кліриків РПЦ. Вони швидко
зміркували: обіцяти католикам перехід в унію можна скільки завгодно, але от
реально переходити не можна в жодному разі. Щедрі подачки відразу зміняться
монастирською баландою!
Ще одним «перспективним кадром» для уніатського проекту став ігумен Інокентій Павлов,
звільнений за пияцтво з відділу зовнішніх зв'язків РПЦ, а потім по цій же причині
вигнаний із приходу. У середині 1990-х років Павлов з мовчазної згоди Ватикану
почав відправляти богослужіння по східно-католицькому чині на квартирі свого собутыльника,
нині покійного Володимира Белова. Правда, незабаром з'ясувалося, що швидкий чернець
зовсім некерований: у непотрібному виді він приходив до католиків на лекції й радиоэфиры,
приставав на вулиці до підлітків, хоча в силу хронічного алкоголізму на
сексуальне насильство, слава богові, був нездатний. Спроби призвати Павлова до
порядку натикалися на триповерховий мат і приступи п'яної агресії. Незабаром
декласований ігумен примкнув до « Істинно-Православної церкви» нетрадиційного
цілителя Рафаїла Прокопьева, чим остаточно себе дискредитував в очах Рима.
Греко-католикам довелося повернутися до надійної, перевіреної клієнтури: гомосексуалістам.
У серпні 2004 року в селищі Саргатское Омської області відбувся собор
духівництва Російської католицької церкви східного обряду, що «відновив» створений
ще Леонідом Федоровим російський уніатський екзархат. У соборі взяли участь аж
4 чоловік, з яких двоє відрізнялися специфічною репутацією. Ігумен Пилип Майзеров
і його приятель ієромонах Алипий Медведєв у свій час керували Трифоно-Печенегским
монастирем у Мурманській області, де стали героями багатьох блакитних слухів. Терпіння
єпархіальної влади лопнуло, коли матроси, що допомагали відновлювати монастир,
подали скаргу на погрози й домагання Майзерова. Після службового розслідування
настоятель був з ганьбою вигнана з монастиря, незабаром за ним пішов ніжний
друг Медведєв. Обоє ринулися за «дахом» до католиків. Їх дали притулок у цистерцианском
монастирі в Римі. Незабаром, щоправда, росіянином «романтикам» довелося знову
виселятися з келій - живучі поблизу черниці очманіли від того, що новоспечені
російські католики без кінця пиячили, проводили вечора в блакитних кварталах, а
потім намагалися привести в монастир «на притулок» юнаків легкого поводження.
Швидким ченцям довелося повернутися в Росію, де вони й створили той самий екзархат,
взявши в подельники прихід, що обчистив свій, і вигнаного із РПЦ ігумена Ростислава
Колупаева. Ватикан довго вирішував, що робити з настільки коштовними
придбаннями. У нетрадиційних ченців найшлися впливові заступники в Польщі. Але
зрештою, оскільки факти пригод Майзерова й Медведєва пішли гуляти по Інтернету,
історію з «відродженням» екзархату в Римі зволіли зам'яти.
Пилип Майзеров «наставляє» юнака. Біжи, парубійко,
поки не пізно...
Зараз «східний обряд» у Росії переживає не кращі часи. У його активі - кілька пересічних
священиків, що ремствують, чому Рим не підшукає їм теплі місця на Заході. Інтелігенція
відхитнулася від уніатів, боячись за своїх дітей і з ностальгією згадуючи
дисидентську романтику пізнього совка. Словом, двері відкриті - реальне
відродження уніатства ще чекають своїх героїв. Особливо активну кар'єру, навіть
у пасивному варіанті, можуть зробити геї. І хто говорить, що клерикали їх
пригноблюють? Хіба тільки притискають по темних кутах...
