Дан   Берест

"ЖИВИМ  НА  СПОМИН"


з найдавнішого літопису українського народу дохристиянської доби

"ВЕЛЕСОВА   КНИГА"

(Нумерації речення чи абзацу з посиланням на сторінку-дощечку Велесової Книги наведені в кінці викладу разом з примітками *. Авторські доповнення до тексту виділені прописом; скорочення тексту – трьома крапками.)
 

    І все те сталося за дві теми⁰* до суть. А по тих двох темах варяги прийшли (1). І так на двадцять тисяч літ не могли сутворитися до Русі, а там прийшли варяги... (2). Рюрік і Аскольд усілися на межі нашій і паскудять нам на кордоні... І всі, чия тверда рука тримала нас, змушені були відірватися од ріллі і взятися за мечі (3). І не могли те погодити інакше, як мечем нашим. І Рюріка відігнали від земель наших, і турнули його назад, звідки прийшов (4).

    І б'є крилами Мати-Слава наша і говорить нащадкам про тих, що ні грекам, ні варягам не піддалися (5).

    Тут бо... Аскольд злий прийшов на нас (6)... з варягами своїми... і хотів правити нами... Се мовить нам, що йде для захисту нашого і бреше, бо такий же ворог, як грек. І се Аскольд є варяг озброєний, щоб охороняти еланських купців, що ходили до Дніпра-ріки (7). Елани бо сії суть вороги... і не богів почитають, і не людей. Їхні боги суть із каменя зроблені подобою до мужів. А наші боги суть образи¹* (8).

    Аскольд силою погримів князеві нашому і розбив того. Аскольд і... Дір усілися на наших землях, як непрошені князі, і почали князювати (9). І се Дір еланський, кажуть, присмирив наших і був на престолі цьому раніше його. І се Аскольд забив Діра, і є він один на місце те; і також є ворог наш, і не хочемо його, як ворога... І ті варяги... зовсім не князі, а вої прості, і силою захоплювали владу (7). Та відвернув бог своє лице од них, бо були у греків хрещені. Аскольд – темний воїн, а днесь од греків освічений, що ніяких русів нема, а суть ворове. А з того можемо сміятися, бо були кіморії (кімерійці), також отці наші, а ті римлян потрясали і греків розметали, як поросят устрашених (9).

    Ото греки-християни всяке наговорюють на нас, що приносимо в жертву людей. А то брехлива річ, бо не відповідає істині; у нас інший звичай... Маємо істину віру, що не потребує людської жертви. А тая се діє у варягів, які завжди приносили її (10). Ми ж русичі, аж ніяк не варяги (11). Ми польову жертву даємо і від трудів наших – просо, молоко, а також тук (10). То бо наші древні почесті богам повинні потребити, і треба та буде пов’язом поміж нами (11). Се бо славимо богів, ніколи не просячи, бо славимося силою їх (12).

    Такими були наші отці, і нам не бути іншими. А греки-християни хотіли нас хрестити, щоб ми забули богів наших і так обернулися в їх віру і стали їм служити (13). А перше, коли наші пращури Сурож творити починали, греки приходили купцями до торжиш наших, прибутки шукаючи і землю нашу розглядаючи... Аж ось одного разу побачили воїнів їхніх при мечах, озброєних. І скоро нашу землю прибрали до рук своїх і утвори ігрища інші, які й зараз бачимо²... Вони дали бо нам писмено своє, аби взяли його і розгубили свою пам'ять (14). Постережемося того, як пастухи, що оберігають своє стадо, і не дають вовкам хижачити на ягнят, які бо є дітьми Сонця (13) [славії, вони ж слав'яни вважаються дітьми Сонця]. ³*

    І та Перуниця ⁴*рекла, що русичі, проснувшись, орю свою боронити повинні в той день... А кому присудить Перун, ті будуть їсти в раю їжу вічну, в небі воскреснуть, бо загинуть днесь. І нема вороття, аби лишитися живими. Краще мертвими бути, бо живі працюють на чужих, а те ніяким чином. Живий раб краще для деспота, ніж поколотий... Отож переможемо до кінця і продовжимося до віків множеських завдяки богам, і ніщо нас не знищить. Станьте як леви один за одного, і тримайтеся... І Перун буде коло вас і перемоги дасть вам. Слава богам нашим до кінець кінця віку землі тієї і до благ усяких Русі, отцівської землі нашої. І так буде, бо ті слова маємо од богів (14).

    Се старі родичі казали, що приймали клятву на вірність і тримали її аж до смерті; самі повинні були померти, а Русь визволяти (15). А тому відкинемо скорботу нашу і зважимо на інше. Хай виведе нас син світлий Інтрів із пітьми, маємо вишнього захисника нашого. А старі часи – то наше благо. Доберемо від них твердості і кріпості, аби ворогам відповідати, як належить (16).

    А тому не послабляймося і не дамо землі нашої. Як і землі Трояні не дали римлянам (17). А римляни поглядали на нас і задумували зле. І прийшли з возами своїми, залізом озброєні, і посунули на нас. І тому довго билися з ними і відкинули їх від землі своєї (11). І римляни, знаючи, які ми відважні, коли боремося за життя, полишили нас. Так і греки хотіли підкорити нас біля Хорсуна,⁵ і билися ми проти рабства нашого. І була та боротьба і битва велика тридцять літ; і ті лишили нас у спокої (17).

    Слава богам нашим! Б'є крилами Мати наша Слава і велить нам іти до січі, і маємо йти. І нам не до банкету, ні до їства борошняного, ні до м'яса смачного. І маємо спати на сирій землі і їсти траву зелену, доки не буде Русь вільна і сильна (18). І так богами будемо збережені, щоб не рахувати втрати синів своїх і дочок... Ми нащадки Славуни і можемо бути горді і не шкодуємо життя. То бо Магура співає пісню свою, кличе до січі; а тая птиця од Інтри⁶*.., що є і прибуде довіку. Інтра віддав зброю Перуну, аби той верг її (19). То бо Перуном навчені творити мечі залізні і брати коней, які сходять нам од богів, аби Русь була сильна і міцна. Скільки-но раз виймали мечі і виходили проти ворогів і відкидали їх од своїх теренів отці роду Орового, славного і сильного, який і Сірію воював, і Єгипет (26).

    Слава тече по русах... Тако анти ми, маємо честь і славу співати богам! І хоч славії названі, ніколи не просили, а славу речили, се бо молитву творили, омиваючи тіла наші (20). Отож почуй, нащадку, славу тую і держи серце своє за Русь, якою є і пребуде наша земля. І ту маємо боронити од ворогів і вмерти за неї, як день помирає... Не слухайте ворогів, які кажуть: нема у вас доблесті... Але ми називаємося слави і ту славу показали їм, коли йшли на заліза їхні і на мечі... Отож не уб'ють її в злиднях чи в нужді (21).

    І се Дажбожа допомога наверталася на нас; і була держава та Руська од русів (22). А прийшов рід злий на нас, напав. І тому змушені були одійти в ліси Свередзькі...⁷* і були отцем Орієм до північного краю руського ведені, тому що завжди там лиху годину перебували (23). Се лишилися Сурожа⁸* – там вороги наші, які у темній ямі повзають і погрожують нам хворобами, Маром-Марою і кінцем життя всім... Із тієї темені ізійшло, іздибилося зле плем'я дасуво. А те зле плем'я на пращурів наших набігло, напало, і багато людей було забраних і померлих. А тоді Ор старотець рече: "Ідемо од землі цієї Свередзької, де хуни братів наших убивають... худобу крадуть і дітей"... А ще старотець рік: "А подамося до іної південної землі нашої, в якій течуть меди і молоко, і наша та земля є". І рушили всі і троє синів Орієвих – Кий, Пащек (Щек) і Горовато (Хорив), звідки і три славні племена виникли. Сини були хоробрі, вожді дружинам. Отак сіли на коней і рушили. За ними їхали молодші дружини; йшла худоба – корови, пов'язані бики, вівці; їхали діти, старотці і матері, жінки, як марні люди. І так просувалися до півдня, до моря, мечами разячи ворогів, ішли до Гори великої, до долини травної, багатої злаками. Там і оселився Кий, що був засновником Києва. Та то був престол русів. Багато крові коштував той похід слав'янам. Анти не зважали на зло і йшли, куди Ор указував. Бо кров є свята. А кров наша про те каже, що ми русичі всі. Не слухайте ворогів, які кажуть: нема у вас доблесті. Од отця Ора походимо... (24). Се мовив Ору Сварог наш:... "І хай буде сказано, що ви сини Творця, і поводьтесь як сини Творця. І будете як діти мої, і Дажбо буде Отець ваш" (25).

    Од отця Ора до Діра пройшло тисяча п'ятсот літ ⁹* (26). І те боги вам мовлять і дали Орієві завіти:
          любіть світ зелений і життєдайний!
          любіть друзів своїх
          і будьте мирними між родами!

    А по тій добі були сімдесят князів наших... Кожний зробив якесь благо для русів. Пам'ять наша те вдержить, бо мусимо їх славити кожної тризни Тривіди і зберігати пам'ять про них у синів наших. І ніхто не сміє про те забути, бо проклятий буде богами нашими і людьми. І люди ім'я його охибнуть на віки (25).

    Про те мовили, як обирали князів-правителів старотці наші, і так правили п'ятнадцять віків через віче... Всяк мав право слово сказати – і то було благо.., бо у русів не було іншої ради, крім віче (27).

    Ми – русичі і маємо гордитися походом (родом) нашим і триматися один одного, битися до смерті правої (19). І де пролита кров наша, там є земля наша. І се вороги знають. І се вони стараються. І се старання марне. Буде так, як у старі часи отців наших (28). Тому сказано здавна, аби ми творили були добро. Як і діди наші казали: тут є і буду так же (1). Кажемо ж ті слова для пам'яті, аби жодне з тих слів не загубилося. І говоримо братам нашим таке: се сила Божа буде на вас, і тут переможете ворогів ваших... Будете синами своїх богів, і сила їхня пребуде з вами до кінця (28).

    Отцям нашим і матерям слава, бо нас учили до богів наших і водили за руку до стезі правої. Так ішли, і не були лише хлібожерцями, бо ми славуне русе, які богам славу співають; і тако суть славуне од того (29). І тако проголошуємо славу богам, які суть отці наші, і ми сини їхні, і повинні бути в чистоті тілесній, як і душі наші, які ніколи не вмирають і не завмирають за час смерті тілес наших. А загиблому на полі бою Перуниця дає воду живу попити, і той, попивши її, йде до неба на коні білому. І там Перун.. їх зустрічає і веде до благ своїх, до палат своїх, і там пребудуть в час онний і дістануть тіло нове і також життя отримають в радощах прісно і до віку віків, за нас молитву творячи (30).

    Згадаймо про те, що отці наші днесь у небі синьому і дивляться на нас. І се гарно усміхаються... І так ми з отцями нашими, не самотні ми (31). І там побачимо пращурів своїх і матерів, які порядкують на небі й отари свої пасуть, і віни свої вінуть і життя мають, як наше (32). А позаяк ми сини отців наших, то маємо любов до пам'яті їхньої і кажемо про них, що вони були силою нашою. А сила та йде од їхніх жнив (33).

    Ми ж їм помолимося нам у поміч... Пом'янемо тих, що свою землю русу удобили... на тих бойовищах з ворогами нашими (34), всіяли кістками своїми і кров'ю своєю полили, і та для нас. Се бо мовить Птиця-Мати наша про нас і славу рече нам. І брали ми за тим мечі і йшли до світа в поле. Відбивали ворогів північних, і відкидали ворогів південних, і йшли на ворогів східних (35). І се, до січі йдучи, хвалили богів наших у брані, як у мирні дні. І се бо Купайло рече нам, що відзначилися досі і будемо по славі своїй ушановані, до якої також з отцями причетні (36). Тож бо молячись богам, матимемо чисті душі і тіла наші, матимемо життя з праотцями нашими, які з богами злились воєдино (37). І тако дозріємо до раю нашого і узріємо квіти, і дерева, і луки, і станемо в'яну в'янити од полів тих, і житву трудити, і ячмінь полоти, і пшоно-просо збирати до закутів Сварожих. А ті багатства інші, аніж земні... (38). І там зла немає, і трави зелені зустрічають... шелестом своїм про волю божу і щастя людей тих. І маємо зглядати степи райські на небі, яке є синім... і ніхто не поневолений у краї тому, і нема рабів там, і жертви іншої, як хліби, немає (32).

    То чи нам боятися смерті, коли ми нащадки славних!.. Мати-Слава сяє до хмар, як сонце, і віщує нам перемогти, чи згинути. А того не боїмося, бо то є життя земне, а вище є життя вічне. І мусимо дбати про вічне, яко земне проти нього ніщо (39).

    Се бо видів сон у Наві. І тут огненного блиску вийшов з неї змій дивний і охопив землю. І тече кров з неї, і той змій лизав її. І се прийшов муж сильний і розтрощив змія надвоє – і стало два змії. І розтрощив ще – і стало чотири. І тоді заволав муж до богів за поміччю. І ті прийшли на конях з неба і того змія вбили. Се бо та сила змія не людська, бо чорна є, і сей змій – то вороги, що йдуть з півдня, себто Боспору. Збиті і відкинуті ратями дідів наших, хочуть греки-християни оточити землю нашу... А створіння те, змій, є погибель на нас.., аби нас од стародавності одвернути. І те бачимо, і руку тримаємо на вас, аби знали, що лютий день іде... І се маємо йти і дивитись у вічі смерті (40). А ті, хто не домислює до того, суть їхні майбутні раби і піддані (41).

    Від ранку до ранку бачимо, як зло діється на Русі-Україні, і чекаємо, що поверне до добра. І то не буде інако, якщо сили свої не згуртуємо і не візьмемо мету одну до мислі нашої. То бо глаголить вам глас праотців, а до того дослухайтесь, бо інакше не можна діяти. Ідемо... і борімося за життя наше, як герої (42), як і отці наші, які хоробро билися за цю землю на кожному кроці і падали на неї, бо любили її і мали вмерти на ній, і назад не йшли ніколи (43).

    Рушайте, браття наші, племено за племеном, рід за родом і бийтеся за себе на землі нашій, яка належить нам і ніколи іншим (44).

© Вибірка Дана Береста, 1998р.