Галина Лозко

Народився ВОЛОДИМИР ШАЯН 2 серпня 1908 року у Львові. Батько його був підстаршиною австрійської армії, а за польської окупації Галичини — залізничним службовцем. Мати походила із стародавнього селянського роду села Добростани на Львівщині.

Саме в цьому селі із символічною праслов'янською назвою молодий гімназист Володимир отримав перші уроки Рідної Віри. Запис цих дитячих вражень має ту саму вартість, що й фольклорний запис науковця. Саме тут, у Добростанах, Володимир Шаян почув ритуальне привітання женців "Дай, Боже, щастя!". Він і сам вітав їх, обпалених сонцем осяяних радістю праці на землі, цим радісним окликом. Проте, над теологічним змістом цих слів він замислився вже будучи філософом, релігієзнавцем, оглядаючись назад, уже збагачений досвідом своїх наукових праць: "Хто ж є той Бог, що дає Щастя? Він напевно має його пребагато і розсипає такими долонями, повнішими ніж вуйко, коли сіяв зерно у попі, щоб зійшло поле золотим сонячним щастям важкоколосої пшениці. Він мусить бути такий щасливий. Він мусить сам бути Щастям. Це Праджерело і праоснова всякого Щастя"

Пізніше, перекладаючи найстарішу пам'ятку праарійської релігії Атхарваведу, В. Шаян зазначив, що це ритуальне благословення живе в українському народі не одну тисячу літ! Це є залишок або та найглибинніша праоснова арійського гімну. Благословення Землі "...Хай нам оре плуг на щастя! Хай ремені в'яжуть щастя! Хай батіг лящить на щастя! Рідній скибі б'єм поклони! Щастям зернися, зорана!" Приблизною датою цього гімну прийнято вважати третє тисячоліття до н.е. Так пізнається глибина й безперервність наших праарійських і праукраїнських традицій.

Закінчивши з відзнакою в 1927 році гімназію класичного типу, Володимир Шаян вступив до Львівського університету, де студіював філософію, санскритську та європейську філологію.

В автобіографії В. Шаян згадував: "Датою мого духовного прозріння уважаю 1934 рік, коли постала ідея відродження староукраїнської віри. Перед тим було переживання на горі Ґрехіт у Карпатах на Гуцульщині. Це місце я вважаю святим для себе і безконечно вертаю до цього переживання як одного з вибухів святости, визначеному в моїх творах. Я провів ніч у простій колибі в товаристві молодих гуцулів. І там на Гуцульщині я побачив нове обличчя фольклору. Але ідея відродження староукраїнської віри пізніше здобула своє ширше примінення як ідея "пан-арійського ренесансу". Ця назва є темою для ширшої праці, бо ж дехто не розуміє її, а навіть підозрює в космополітизмі. Виразно заявляю, що Я — НАЦІОНАЛІСТ" (Світання, 1974, ч.З. V). Володимир Шаян ще неодноразово згадуватиме про це «чудо Великого Пробудження», яке сталося з ним у Карпатах: «В 1934 році я вирішив у трьох ночах духової боротьби відновити старинну українську Віру не тільки як поезію, але як живу і творчу релігію» (ВПН. — стор. 79).

Проблему Пан-арійського ренесансу Володимир Шаян розвинув у своїх студіях над текстами Ріґведи і Велесової Книги. В 1937 році він виголосив доповідь про "ренесанс пан-арійської думки" на засіданні Індійського Семінару у Львові. Термін "арійський", що його вжив Володимир Шаян, викликав жваву дискусію. Дехто намагався звинуватити його в прихильності до гітлеризму.

"В тому часі, — писав Володимир Шаян, — я вже читав "Майн Кампф" в університетській бібліотеці, а зокрема, добре собі запам'ятав вимогу забезпечення кожного паростка німецької нації землею на тисячі років. Землею "Бордерлянду" між Польщею та Росією, отже Україною. Я не мав ніяких ілюзій. Звідси моє підкреслення "Пан-арійської Мислі", себто Всеарійської, в протилежному до німецького тлумачення "арійства".

На семінарі був присутній науковий керівник Володимира Шаяна — Професор індійської філології Степан Стасяк, який славився своєю прихильністю до української справи, і який щойно повернувся із наукової подорожі до Індії, де пробув майже рік. Всі чекали його думки про дискусію. Тоді Професор сказав пам'ятні слова, що "дискусія, яка тут ведеться, буде вестися впродовж 500 років в історії людства". Тоді здивовані учасники Семінару прийшли до прийняття висновків молодого Володимира Шаяна.

Все своє життя він поклав на Відродження Рідної Віри. В останній рік свого земного життя Володимир Шаян у статті "Майбутнє України в світлі Книги Велеса" впевнено напише. "Ми є великий історіотворчий рух!". І далі, розвиваючи цю думку, кине як докір нам: "Може зрозумієте нарешті, що я Є ЗНАРЯДДЯМ ДУХУ, що творить нову добу в історії. В тій хвилині неважно, скільки досягну за життя... Важне, що створений почин і засіяне зерно". Водночас він ставить вимогу до духовного проводу: "Справжній ПРОВІД має обов'язок стояти на сторожі чистоти ВІРИ-ІДЕЇ та не допускати до нечистих неморальних методів її здійснення. Він не сміє використовувати темноту "незрячої" маси для позірних успіхів і тим самим ставати на шлях демаґоґії... бо демаґоґія зробить нас посміховищем історії…"

У 1939 році В. Шаян закінчив навчання в університеті. Вже була написана праця "Індра в Риґведі" (польською мовою). Тут ототожнюється індійський Бог Індра з нашим слов'янським Перуном, — думка, яка також буде розвинута у пізніших його працях "Про Перуна знання таємне". "Студії над Ведійською думкою", "Священний героїзм" та ін. Під час совіцької окупації Володимир Шаян був змушений замовчувати своє авторство. Почалися так звані "чистки". Вчені з Москви були поставлені "для контролю" над науковою працею львівських фахівців.

Очевидно Володимир Шаян в час німецької окупації мав зв'язок з ОУН і УПА, бо зберігся документ, написаний ним до проводу ОУН у 1943 р. 5 листопада 43-го він створив свій перший "Орден Лицарів Бога Сонця", який став нелегальною релігійно-політичною формацією що мала на меті не тільки боротьбу проти Німеччини й Москви за визволення України але, насамперед, повернення рідному народові його рідної релігії, тобто духовне визволення українців з візантійсько-християнського рабства. У зверненні до проводу ОУН відмічалося, що Орден не творить окремої мілітарної одиниці, але включається в політичну і революційну ОУН. Однак, домагається свободи релігійного віровизнання, як і свободи проголошення ідей і віри Ордену.

Наступ червоних і непевність становища змусила Володимира Шаяна, як і Професора Стасяка, евакуюватися на Захід. Своїм заприсяженим лицарям, які не могли евакуюватися, Володимир Шаян дав наказ стати до лав УПА. Більшість з них так і зробили. Вірогідно, саме вони й утворили Повстанську групу імені Перуна, про яку згадується у 8 томі "Літопису Української Повстанської Армії": «Повстанська група ім.Перуна між селами Грабине і Підзвіринець, Комарнянського району, відбила 4.9.1944 р. 7 арештованих із села Повергів. Із 57 погромників-конвоїрів убито 45 та одного полонено" (стор. 173)

Навесні 1944 року Володимир Шаян майже з порожніми руками вийшов зі Львова і попрямував етапами через Перемишль, Криницю, Братиславу, Відень, Авґсбурґ. Чимало його праць з того періоду або пропали безслідно, або зберігалися в радянських архівах. У праці «Аналіза Влес Книги» Володимир Шаян жалкував: «Мою працю декількох років — «Індра в Риґведі» я залишив у Львові. Вона разом з матеріялами була завелика, щоб її взяти тобто везти, чи докладніше, нести в руках. Навіть друкованих праць я не міг забрати. До сьогодні я не міг роздобути «Терпіння молодого гуцула». Там є відгук оцього вибуху на горі Ґрехіт. Останній розділ через цензуру був скорочений і злагіднений» (Віра Предків Наших.— Гамільтон, 1987, стор. 70).

Далі була довга виснажлива дорога, життя в таборі для переміщених осіб, а ще далі — загроза примусової репатріації. Українці, які жили в таборі Ґеґгінґен, були вкрай стривожені, що їх видадуть більшовикам. Тоді Володимир Шаян написав листа англійською мовою під назвою «Я не можу вернутися» і поїхав з ним до Авґсбурга. Його знання англійської, висока освіченість справили враження на американців, незважаючи на його скромність, а надто обірваний одяг. Тоді табір відвідав генерал Паттон. Володимир Шаян був його провідником по табору і перекладачем. У листі до друзів він згадував: «я його супроводжував і показав йому Василя Барку у зробленій ним самим будці із дикти й дощок із заввагою: «Оце є модерний Діоґен у бочці» — це є доцент українського університету. Ця й інші картини показані мною, спонукали генерала подбати за новий кращий табір так зване «Соме-касерне». Очевидно, тут важили всі мої вияснення в англійській мові».

Одразу після перенесення табору до Соме-касерне українці згуртувалися навколо Володимир Шаяна. Тут у його кімнатці під номером 76 мешкало четверо однодумців: Михайло Орест, професор Державін, Богдан Війтенко, часом Богдан Онуфрієнко. Закипіла наукова й культурницька праця. Тут постала Українська Вільна Академія Наук (УВАН), університет, гімназія; тут також з'явилися такі видання: «Орден», «Світання», «Нова епоха», «Науково-літературознавчий збірник» та інші. Як писав Володимир Шаян у своїй біографії, «всього понад 70 видань вийшло із цієї кімнати».

Саме в Авґсбурзі був створений другий загін лицарів «Ордену Бога Сонця», що складався з дванадцяти чоловік. Тут вони й пройшли орденський вишкіл, і склали орденську присягу. Тут В. Шаян прочитав їм цикл орденських лекцій з історії Віри, переоцінки духовності старого світу і давньої історії Праукраїни. Серед посвячених лицарів був Леонід Силенко, який отримав від свого Учителя Володимира Шаяна ім'я Орлигора. В одному з листів до Зоряна (Григорія Рекухи) Володимир Шаян, відповідаючи на його запитання, писав: «Я познайомився з Силенком у Авґсбурзі літом 1945 року... Він виявився податливим на мої виклади і вчення чи то в гурті, чи переважно індивідуальними розмовами в моїй кімнаті… Силенко зложив присягу лицаря. В той час це була сама лише присяга. Очевидно і на думку не прийшло мені документувати цей факт у той час. Від того часу я надав йому ім'я Орлигори. В «Ордені» уживав він самого імені Лев через аналогію до Володимира та інших... Він домагався,трактування себе в таборі як якоїсь упривілейованої особи, а не мав ніякого авторитету, а навпаки — цілу низку негативних застережень. Мушу зазначити, що перед актом присяги Селенко розказав мені про своє минуле. Воно дуже сумне й авантюристичне. Про те залишу мовчанку до часу, коли це станеться необхідним».

У 1948 році Володимир Шаян разом з лицарем Б. Війтенком виїхав до Лондону, а інші лицарі роз'їхались у різні країни, переважно в США й Канаду. В тому ж листі Володимир згадує день свого від’їзду: "Під час самого моменту виїзду до Англії всі лицарі з'явилися на прощання перед автобусом. Не появився Орлигора із Ульму. Я визначив лицаря П. Роєнка, щоб був звязковим між мною і рештою тих, що ще залишилися чи залишаться в Німеччині. Цього мого рішення не прийняв Орлигора, який сам бажав бути моїм заступником і від того часу без жодної іншої причини зірвав зв'язок із Роєнком, а через нього і зі мною. Від того часу пішов він самопасом, куди йому було видно".

В Англії Володимир Шаян захистив науковий ступінь і звання Професора. Тут він став широко відомим своєю невтомною науковою і громадською діяльністю. Довгі роки він працював директором Лондонської Бібліотеки ім. Т. Шевченка при Союзі Українців Британії (СУБ) і займав різні посади в Управі СУБ, був членом Європейської УВАН (Української Вільної Академії), а з 31 грудня 1969 року — її Президентом. Він був Головою Орієнталістів (сходознавців) та Спілки Вільних Журналістів, а також заступником голови Британської Ліги Свободи і ПЕН (Поетів, Есеїстів, Новелістів).

Професор Шаян мав численні доповіді в Англії і на міжнародних з'їздах в обороні ув'язнених членів Руху Спротиву в Україні. Разом з лицарем Богданом Війтенко… Володимир Шаян провів антимосковські акції: «Я обвинувачую Сталіна», «Я не можу вернутися». Він неодноразово брав участь у мітингах протесту проти московської сваволі щодо поневолених нею народів.

Однак, як пише Лариса Мурович (Тимошенко) у передмові до І тому «Віри Предків Наших», «головною ціллю життя Професора Володимира Шаяна таки був Орден... від 1971 року не раз закликав (він) тих лицарів до повороту. Коли ж ніхто не вернувся, він написав тоді в листі до друзів, що «примушений бути одним вояком на полі бою». М. Русич у посмертному виданні журналу «Світання» писав: «Я запитався Професора листовно, чи він далі уважає їх лицарями. Відповідь була: НІ!» (Світання, 1974, ч.З (V), стор.5).

Переосмислення нашої священної історії відбулося у Володимира Шаяна ще з юнацьких літ. "Ми не шукали нашої землі, блукаючи сорок літ по пустині. Вона була дана нам споконвіку" — стверджує вчений. Кожен новий лад в історії прокочується Україною, несучи «повені крові, землетруси, руїни, пожари всезнищення». «І кожен з тих напасників приходить на Україну з «високою місією» своєї «правди» і своїх «Богів». І кожний з них котиться по Україні пекельним глумом над правдою і Богами, бо кожному з тих ладів бракує Правди і Б о г і в». І далі трагічне: «Всі ці злочинці приводили на суд Правду і Бога. Щобільше, вони кликали на поміч самого Бога. Вирізувалося українців святим мечем, посвяченим папою римським». «В Україну християнізм прийшов уже сформований та озброєний добре виробленими методами боротьби, знищування та підмінювання. Був це час найбільшої темноти і нетерпимості християнізму» (ВПН.— ст. 89). Наших Предківських Богів віддавали на глум, а разом з тим, заганяли нас до духовного рабства. То ж, якщо хочемо бути вільною нацією, чи не пора вчитатися в слова Волхва, закарбовані на дубовій дощечці Велесової Книги: «Будете синами своїх Богів, і сила їхня перебуватиме з Вами завжди».

Його праці Лондонського періоду нині можемо вважати основою теолого-філософського осмислення нашої етнічної віри. І не так важливо, скільки Богів має та чи інша релігія — не цим визначається її «вищість» чи «нижчість». Володимир Шаян вперше дав послідовне вчення про сутність генотеїзму, тобто "про ЄДИНО-БОЖЕСТВО як многопроявну многоіменну і многоособову Істоту...»; це те саме, що й перекладене ним з Ріґведи "по-різному називають Волхви і Віщуни те, що є одне». Тут Володимир Шаян залучає до переконання також і дощечки Велесової Книги, де засвідчується, що за віровідступництво наші Пращури проганяли навіть із роду, бо «не маємо Богів різних: Вишень І Сварог і інші є множественні, яко Бог є один і множественний» (дощечка З0). Далі Володимир Шаян пише: "Я ніде не стрінув такого ясного і рішучого визнання генотеїзму, як саме в тексті Книги Велеса. Сварог є єдиний і всеобіймаючий. Сварог є єдиний І многопроявний. Сварог є многоіменний. Він і інші Боги є многоназивні і тисячоїменні. Вони разом творять Єдину Єдність Всесвіту, Небес, Світу Духів Предків і Невидимого Світу Прав’я. Ця могутня Всеєдність обнята однією всеобіймаючою стрункою концепцією СВАРОГА, прикметною для Віри наших Прапредків» (ВПН.— ст.134)

Та Володимир Шаян розумів, що «людська думка є темна і лінива», і що «Правда дається тільки святим пророкам, що в силі обняти своїм духовним зором цілі довгі відтинки історії людства». Такими пророками він вважав Григорія Сковороду, Тараса Шевченка, Лесю Українку... Їм він присвятив кілька своїх праць. Водночас професор Шаян остерігав своїх учнів: "Не вживайте слова пророк легковажно. Це важке слово. Воно обернеться проти вас лжепророки, що хочете повести народ манівцями чужих ідей і ідеологій» (ВПН — ст.530).

У 1973 році Володимир Шаян написав: «Появилися жалюгідні спроби «реформи» старинної мудрости наших Предків та Вед і Упанішад. Для упрощення та дешевих «успіхів» при популяризації Рідної Віри «реформатори» хочуть заступити ім'я християнського Бога іменем Дажбога і так, змінивши саму назву, думають, що такою простацькою зміною «відкрили» Рідну Віру». Тут Професор не називає прізвища реформатора-лжепророка, засуджуючи тільки сам факт перекручення і спростачення нашої Віри. У листі ж до друзів від 12 листопада 1971 року він писав: «Орлигора (Силенко) не утримував зі мною ніякого кореспонденційного зв'язку. Я довідався із листування з лицарем Степаном Кухарем, що він Степан Кухар, надіслав Орлигорі моє листування. Між іншим був там вступ до санскриту і багато навчання кореспонденційною методою... В Америці Орлигора рішився на небезпечний для нього крок проголосити себе «учителем» і «основоположником» Рідної Віри. Маючи під ногами твердий ґрунт мойого вчення про первісну країну поселення першоіндоєвропейців, про старинність слов'янських мов, в тому числі української, він зачав без контролі, різного роду видумками і фікціями арґументувати, за що доведеться довго соромитися...».

Отже, це той, хто наважився сам себе проголосити ні більше, ні менше, як Пророком: «РУНВіра — ...абсолютний монотеїзм — Віра в Єдиносущного Господа Дажбога об'явлена рідним Пророком Левом Силенком» — пише він сам про себе в «Священній постанові» з нагоди 30-річчя РУНВіри (ця постанова підписана його власним прізвищем). Повіривши ура-патріотичним гаслам Лева Силенка, деякі українські емігранти в Канаді й Америці створили невеликі українські громади РУНВіри. Професор Шаян журився: «Сором і ганьба будуть довго тривати і ми усі будемо від того терпіти... Як же ж може він заперечувати зв'язок із Орденом, якого присягу так ганебно зрадив?!».

Та були й справжні друзі. В 1969 році з ініціативи поетеси Лариси Мурович був створений Допомоговий Комітет для видання праць громадського діяча, поета, науковця і санскритолога Професора Володимира Шаяна. У Зверненні до українського громадянства, зокрема, зазначалося: «Свідомій українській громаді не слід допустити до того, щоб машинописи таких цінних творів нашого науковця лежали невидрукованими. Тож витягнімо їх на денне світло! Допоможімо проф. Володимирові Шаянові видати ці твори, — на вічну славу Україні!».

Професор щиро радів, коли отримав перші примірники видрукованої своєї праці «Найвище Світло». У вдячному листі до друзів Нестора Роговського, Лариси Мурович та інших членів Допомогового Комітету він писав: «Мушу ствердити, що це перший раз у моєму житті видано мою працю не накладом автора, але почесними заходами і працею Вашого Громадянського Комітету. Радість моя велика і тим більша, що ця праця така дорога серцю і відноситься до такої високої і важливої теми. Вона побачила світ!» (Світання, ч.8, 1969). Цей справжній дієвий патріотизм своїх друзів Володимир Шаян поцінував як важливий «історіотворчий подвиг».

У 1972 році з ініціативи і заходами цих друзів журнал «Світання» виріс в Інститут імені Володимира Шаяна, офіційно зареєстрований ними в Канаді. Складчиною 28-ми членів цього Інституту почали поступово видаватися й інші праці професора Шаяна. До Інституту приєдналися нові члени з молодшої української громади. Інженер Вишата Святославич, однодумець і учень Професора, написав багато праць про Рідну Віру. Володимир Шаян вважав його своїм духовним сином.

Так українська еміґрація в Канаді й Америці довідалась про життєвий подвиг українського мислителя Володимира Шаяна. Вже з 1981 року одна з провідних громад рунвістів вигнала Силенка із Святині Дажбожої в м. Гамільтоні й перереєструвалася в Громаду РІДНОЇ Віри, визнавши вчення Володимира Шаяна. Достойний Старший Проповідник цієї Громади, Мирослав Ситник, і його невтомна дружина Лада доклали багато праці до видання І тому творів Професора Шаяна «Віра Предків Наших». Ця праця вийшла друком завдяки пожертвам двох Побратимів: Проповідника Славина Яворського і Романа Кмітя.

Володимир Шаян помер у Лондоні від серцевої недуги на 66 році життя 15 липня 1974 року. Поховання його здійснено за обрядом Рідної Віри, а урна з його прахом була перевезена в Канаду і похована на Рідновірському кладовищі в Гамільтоні. Обряди виконували Волхв Мирослав Шкавритко (в Лондоні) і Старший Проповідник Мирослав Ситник (у Канаді).

«Аналіза Влес Книги» —одна з останніх праць - Професора. Над нею він частково працював у шпиталі, де перебував у звязку з хворобою; останні записи до цієї теми зроблені за три дні до смерті (розділ «Ріґведа і Книга Велеса» датований 12 липня 1974). Тут Володимир Шаян стверджує про одночасність постання Рігведи і Книги Велеса. У шпиталі написана праця «Богиня Світання», присвячена його учениці, поетесі Ларисі Мурович, яку Володимир Шаян вважав героїчно посвяченою, з якою був знайомий тільки листовно.

Висловлюю щиру вдячність і шану достойному Старшому Проповіднику Мирославу Ситнику, Побратиму Зоряну та Посестрі Ларисі Мурович за надання архівних матеріалів, фотографій та листів про життєвий подвиг нашого мислителя Володимира Шаяна, які використані в цій статті з метою відновлення історичної справедливості. Слава Україні!

Слава справжнім Лицарям України!