Або, виражаючись політкоректно, чому
правляча верхівка робить демонстративні кроки для остаточної
делегітимізації існуючої політичної системи? Навіщо їй повністю
руйнувати правове поле держави і рубати гілку, на якій сидить?
(клацайте на фото, щоб збільшити)
Почнемо з того, що, завдяки метушливій діяльності бидлоеліти (це такий
політологічний термін),
нинішня республіка не має легітимної Конституції. Її зруйнували у 2004
році т. зв. «політреформою», а остаточно доконали у 2010, коли цю політреформу скасували Конституційним судом. Згідно з його рішенням, в Україні понад 4 роки діяла нелегітимна Конституція. Тож тепер в Україні немає жодного легітимного органу
– ані Президента, який обирався з іншими повноваженнями, ані
парламенту, який також обирався з іншими повноваженнями, ані місцевих
адміністрацій, ані уряду, які так само призначені незаконно.
Отже, правове поле зруйноване, а оскільки держава тримається на праві, то виходить, що
в Україні немає держави.
Але й цього виявилося замало. Тепер цим квазідержавним утворенням
керує людина, яка стала кандидатом у президенти завдяки сфальсифікованій
біографії. Тому справжня біографія нинішнього, прости господи, президента – найбільша державна таємниця.
Ще цікавіше те, що ця таємниця відома всьому світу.
Це перший президент України з кримінальним минулим.
Те, що його визнали інші держави, свідчить, що він їх задовольняє.
Пропагандистська тріскотня про «демократичні цінності» і
«загальнолюдську мораль» немає нічого спільного з «реаль політік», тобто
з суто утилітарним ставленням до України як до ресурсу. Адже зрозуміло,
що чим слабкіша влада і чим вона тупіша, тим легше щось «відгризти»:
природні ресурси, дешеву робочу силу, донорів для пересадки органів,
красивих жінок, дітей...
Ті політики, які визнали законність нинішнього «президента»,
показали, що у них однакове з ним уявлення про законність, моральність і
людяність.
Визнання ними "президента" також означає їхнє визнання
легітимним рішення підконтрольного "президенту" Конституційного суду,
згідно з яким правові акти за попередні 4 роки мають бути переглянутими
на предмет легітимності.
Ті держави, які вшановують його надуманими нагородами, засвідчують
своє лицемірство: чого варті вищі нагороди Московської православної
церкви (МП-ФСБ), чи присвоєння звання кавалера Великого хреста Ордена
почесного легіону Франції, врученого особисто президентом Франції.
Ті фінансові структури, які надають кредити незаконному режиму, де-факто і де-юре здійснюють підтримку кримінального угруповання,
вочевидь з надією взяти участь в утилізації України після її планового
доведення до банкрутства. Мовою кримінального кодексу це називається
«співучасть у злочині».
Всі, що підтримують ворога українського народу, записують себе в розряд ворогів українського народу.
Всі,
що сьогодні ведуть політику лицемірства, брехні і потурання злочинам,
не заслуговують жодної поваги чи довіри. Це люди без честі і совісті,
тому до них так і треба ставитися – як до брехунів, лицемірів і шахраїв.
Тепер запитання:
В чому сенс демонстративної делегітимізації
республіки і так само демонстративного визнання пануючого в ній режиму
іноземними структурами? Адже ті ж самі дії було б значно зручніше робити приховано, під маскою благочестя, як це робилося за попередніх президентів.
Сенс в наступному.
1. Україна переживає перехід від старої до нової суспільно-економічної формації, тому їй потрібна свобода дій.
Руйнування правового поля пост-радянської тимчасової республіки відкриває простір для творення нової системи.
2.
Мобілізація: агресивна поведінка правлячої верхівки
витискує українців з матриці вмираючої системи, жорстко стимулює їх до
об’єднання проти спільного ворога і підштовхує до енергійного творення
нової держави.
3. Згідно з рішенням Конституційного суду, після «політреформи» 2004
року в Україні діяла незаконна Конституція, ухвалювалися нелегітимні
закони і підзаконні акти. Відповідно,
всі угоди з іноземними
державами і компаніями, в тому числі з приватизації землі і власності, а
також угоди про кредити після 2004 року де-юре є незаконними або
сумнівними. При необхідності ці незаконні угоди можуть бути
денонсовані, а незаконно придбана власність націоналізована. Кредити ж
мають віддавати ті, хто їх брав.
4. Рішення Конституційного суду відкриває шлях для відновлення справедливості:
вся
незаконна «привахтизація» після 1991 року скасовується, а нечесно
здобута власність або націоналізується, або, за прикладом
Великобританії, обкладається «податком на непередбачені доходи» (windfall profit tax, буквально «податок на прибуток, принесений вітром») - див.: Нова угода снайперів.
Віктор Янукович – це руйнівник комуністичної системи, пробуджувач нації та її мобілізатор. Це антиукраїнська
антитеза,
історично необхідна для повнішого розкриття Української тези. Це сліпий
інструмент в Божих руках, що розв’язує Україні руки і відчиняє браму в
майбутнє. Це спусковий гачок найсміливіших перетворень. Проте це його
не виправдовує: «Воно й треба, щоб прийшли спокуси, однак горе тій людині, через яку спокуси приходять!» (Матвій 18.7).
Ми все повернемо, а винні будуть покарані.
|
