Відкриття пам’ятника Гонті у Христинівці - 26 Жовтня 2009

(по-русски читать тут)
Вчора, 24 жовтня, у райцентрі Христинівка, що на Черкащині, відкрили пам’ятник герою українських національно-визвольних змагань, ватажку руху гайдамаків Іванові Гонті.
Дещо мені дуже сподобалось, дещо – викликало відразу. Але спершу, мабуть, розповім «офіційну частину».

На святі, як на мій погляд, були присутні 1,5-2 тисячі людей. Довга колона пройшла від центру міста до пам’ятника. «Склад колони» - попереду помаранчевий «запорожець» з відкритим верхом і прапорами, далі козак на коні, за ним козаки у більш-менш сучасній військовій формі із квітами, дівчата-барабанщиці, решта учасників ходи. Прапори були в основному державні, сила-силенна помаранчевих «Нашої України» і кілька прапорів дрібніших правих партій.

Тобто – акція, називаючи речі своїми іменами, чітко орієнтована на виборчий піар Ющенка.
Це добре. Погано інше – ніяк Андрійович не переборе у собі оцю любов до «ряженої» України :( Стоп. Про це пізніше.

Гостями свята були голова Черкаської ОДА Олександр Черевко, архієпископ Черкаський і Чигиринський Іоанн (УПЦ КП), керівництво району і міста, представники духовенства, а також голова села Гонтівка, що на Вінниччині, Михайло Бей.

Деякі промовці кумедно плутали слова «шляхетний» і «шляхетський». Виходило, що Гонта боровся проти всього шляхетного :) Така сама помилка, нашвидкуруч виправлена, була і на біографії Гонти, вивішеній на видному місці:

Шляхетність нам потрібна. Але наша шляхетність :)

Міський голова Христинівки Микола НАКОНЕЧНИЙ: «Земля, на якій встановлено пам’ятник, знаходилася у ті часи у володінні уманського сотника Івана Гонти.
Історія будівництва пам’ятника дуже коротка. До мене як до міського голови в останній рік зверталися представники національно-патріотичних сил з пропозицією про спорудження такого пам’ятника. Я виніс це питання на сесію міської ради, яка відбулася 4 вересня цього року. Депутати одноголосно підтримали пропозицію. Будівництво проводилося за рахунок благодійних внесків. Допомагали і христинівчани, і уманчани, і навіть наші земляки з Росії.
Нам також відомо, що не всі підтримали будівництво пам’ятника Івану Гонті. У нашому місці були навіть невдоволення. Але ці труднощі вже позаду… Національна ідея має стати тією силою, яка об’єднає український народ».

Далі голови області, району і міста відкрили пам’ятник Гонті.

Сам пам’ятник мені не сподобався. По-перше, пам’ятник визначній людині такої трагічної долі мав бути драматичнішим. По-друге, якийсь він непропорційний: довгорукий і коротконогий. Тут би всесвітньо відомому скульптору монумент замовити, щоб шедевр вийшов, щоб люди захоплювались, щоб туристів возити… Ех…

Архієпископ ІОАНН:
- Цей пам’ятник нагадує нам, яким способом в часи духовної і тілесної руїни український народ згуртовувався і захищав себе. Герой України Іван Гонта був православним козаком, який бачив, як шляхта поневолює наш народ, як церкви здають корчмарям і ті роблять з них місця, де українці гинуть тілесно і духовно. Іван Гонта зніс цю проказу з тіла нашого народу, спас наш народ у той час. Не тільки він один, але він був ватажком, за ним пішли справжні патріоти, які хотіли, щоб наш народ не розчавила іноземна отрута, не властива для нашого народу – тверезого, мужнього, лицарського.
Серед нас теж повинні бути оці Гонти, які мають вставати на боротьбу з отим змієм і загарбником, який знищує наш народ. І сьогодні ми потребуємо їх у цій боротьбі, яка без крові, але в якій гинуть наші діти, п’ючи пиво, горілку і вживаючи наркотики.

Навряд чи можна сприймати Івана Гонту як організатора антиалкогольної компанії. Довести це дуже просто. Ось Горбачов затіяв антиалкогольну кампанію – і втратив на ній усю свою популярність. А Гонта популярний у народі віками. Тож, мабуть, за щось інше :)

Далі відбулося освячення пам’ятника.

Валерій ПОНОМАРЕНКО, голова Христинівського району, розповів про досягнення району, подякував усім трудівникам, Президенту і губернатору.
Голова територіальної громади с.Розсішки, де народився Гонта, Людмила МУДИК, поскаржилася, що в їхньому селі ще досі немає пам’ятного знаку Гонті і попросила допомогти у цьому. Про це ж попросила і Лідія Мефодіївна з села Розсішки, прямий нащадок Івана Гонти.

Голова Черкаської ОДА Олександр ЧЕРЕВКО чи не єдиний виступав без папірця. Говорив, як політик: назвав Гонту борцем з імперіями. Як і Хмельницький, і Мазепа, і Залізняк, Гонта є виразником національної ідеї.
- Для імперій такі люди завжди зрадники, але для України вони є героями. Ми вшануємо всіх героїв, які боролися за незалежність, щоб шлях незалежності був незворотнім.
У кожному столітті знаходився ватажок, який відстоював національну ідею і робив спроби будувати незалежність своєї державі. І що найголовніше – це вдавалося, тому що народ завжди був готовий підтримати ватажка, який за волю і незалежність, за державність. Але імперії завжди намагалися подавляти і домовлятися зі зрадниками.
Історія свідчить, що не можна вірити жодній імперії, бо імперія ніколи не підніме національного героя – тільки великодержавних діячів, а національний буде завжди зрадником.

Сьогодні ми бачимо, що Президент України Віктор Ющенко стоїть саме на ідеях національних, ідеях відродження незалежної держави, національної культури, духовної єдності, побудови єдиної помісної православної церкви, щоб народ об’єднався навіки. І ми у цьому завжди є опора. Бо на Черкащині завжди починалися всі національні війни, які прагнули лише одного – свободи.

Від гуманітарної сфери і вшанування пам’ятних дат губернатор перейшов до економічних і промислових досягнень Черкащини. Наприклад, після відкриття річкового порту собівартість пшениці стане нижчою на 10%. Але розбалансованість влади унеможливлює подальший ефективний розвиток. Щоб не займатись косметикою, Президент запропонував нову Конституцію, яка «розводить» всіх бажаючих одночасно керувати.

І зараз нічого не змінилося, залишилися імперії, які думають, як Україну ділити і використовувати. У 2004 р. світ пізнав іншу Україну – незалежну, з вільними людьми, які вірять у свободу, у самих себе і у свою державу. З вірою будуймо разом нове життя, будуймо в єдності. Національній демократії альтернативи нема.

Далі губернатор вручав людям, переважно чиновникам і підприємцям, подяки Президента України та відзнаки ОДА.

Серед них був автор пам’ятника Віктор Сулима, приватний підприємець з Дніпропетровська.

Михайло БЕЙ з села Гонтівка (таку назву дали селу у 1948 р.) передав у дар христинівчанам пам’ятний знак і мішечок із землею з місця страти Івана Гонти.

Владика ЄВСТРАТІЙ (Зоря) представляв на святі Патріарха Філарета, який перебував з архіпастирським візитом в Америці:
- Серед імен, які тут згадувалися – Гонти, Залізняка, Хмельницького, Мазепи, можна згадати і Симона Петлюру, і Степана Бандеру. Кожного з них свого часу називали зрадником. Але коли ми чуємо, що Іван Гонта народився у сусідньому селі і боровся тут - кого він зрадив? Чи він пішов завойовувати чужу землю, поневолювати інші народи? Ні, він боровся на своїй землі, за свободу і незалежність свого народу, який поневолили ті, що прийшли з чужих земель. Це ж стосується й інших наших героїв.
Це великий дар – бути свобідним, і цінність його людина усвідомлює лише тоді, коли він втрачається (от прийдуть Янукович чи Тимошенко – плакати будемо за Ющенком – О.Б.). У 1917-18 роках люди пішли за оманливими гаслами, їм обіцяли свободу і землю. І ці оманливі гасла привели до страшної трагедії. Якби Україна була вільною і незалежною, хіба можливим був би такий Голодомор?
Нам не треба чекати, що хтось прийде і визволить нас, розбудує нашу державу. Наша держава починається тут, з вас.

Далі відбулася церемонія посвячення маленьких хлопчиків у козачата. «Посвячував» Микола Передерій, генерал-хорунжий, отаман Христинівського полку Черкаського крайового товариства Українського козацтва. Спочатку вголос зачитували козацьку присягу (до божевілля схожу на «торжественное обещание пионера Советского Союза», тільки певні слова поміняли), а хлопчики (дівчаток, до речі, не було) після кожного речення вголос кричали «Присягаю». Потім кожного хлопчика викликали поіменно, він цілував хрест і Біблію, панотець кропив його, потім хлопчик цілував шаблю і козацький прапор, Передерій потискав йому руку і вручав «Реєстрову грамоту козацького джури».

Далі у козаки посвятили кількох дорослих дядьків, в т.ч. мера Христинівки Наконечного. Також його нагородили від козацтва орденом Івана Богуна.

Кажіть що хочете, але я терпіти не можу оту «ряжену» Україну, оте шароварництво, отих сучасних козаків (не як людей, а як явище, зрозуміло). Коли ми це культивуємо – це свідчення відсталості. Козакам, я вважаю, місце в історії. Почесне місце, але саме там. Козацькому вбранню місце у музеях і у костюмерних кіностудій і театрів. Україні потрібна сучасна армія плюс мілітарні організації, побудовані за зовсім іншими принципами.

Чи не походить оце всезагальне захоплення козацтвом від застарілого, генетичного комплексу неповноцінності кріпаків, кожен з яких мріяв бути вільним, як козак?

Наш Андрійович такий самий, як усі, у нього ті ж комплекси, і він теж дуже любить козаків. Між тим, якби Мазепі підпорядковувались не козаки, а дисциплінована армія, і кожен отаман не вирішував би, кого йому підтримувати, Україна, дуже імовірно, отримала б суверенітет ще тоді.
От і зараз: подивіться хоча б на сучасні політсили: у Юлі армія із залізною дисципліною (з кого вона складається – то вже інше питання), Янукович теж намагається зі своїх бандюків і бариг щось подібне побудувати. А у Ющенка – «вільні козаки»…

Лунала велика кількість нездарних дитячих віршиків, типу «ми не просто діти, ми вже – козача-ата!», з отими специфічними інтонаціями шкільних «утрєнніков», з якими ніколи не розмовляють живі діти, втім, і дорослі теж, і з римами типу «козаченька» і «Україна-ненька». Гидко це все. Жорсткішими треба бути, дисциплінованішими. Символ української національної ідеї - сучасний вітчизняний танк, а не козацька шабля. Щоб нас побоювалися, а не насміхалися.

Далі почалася неофіційна частина. Виступав лауреат обласних конкурсів ансамбль «Ласкаво просимо», відбулися усілякі дитячі і дорослі конкурси, типу перетягування канату, людей годували борщем і кашею.

До речі, оце все, що я на дух не сприймаю, любовно культивує саме Ющенко, якого вже більше п’яти років підтримую і збираюся підтримувати надалі. Бо інші значно гірші.

Автор: Олена Білозерська