Філія Кремля –
московський пархат без найменшого докору сумління, стида та срамоти на
українській землі безупинно проводить провокації. Звиродніли попиаси
стріляють гумовими кулями в спину, б'ють жінок, а їхні чорні бабки
верещать «хохли, ето наша земля». Про це пишеться. Десь там в
міліціянських нетрях «проводиться розслідування». Все це раз-у-раз
відбувається на території Київського Державного Історичного Музею.
На
разі, маєте змогу побачити як нукери (тат. – бойовики) проводять акцію
у провокуванні рідновірів (язичників) до загострення ситуації біля їх
святилища – того місця, котре існувало з безпам'ятних часів і де
нащадки рабині Малуші, зруйнувавши Славний храм, нагло поставили свою
юдо/божницю – Десятинну. Так вони чинили: духовність, культуру наших
дідів-прадідів нищили, натомість напускали морок юдо/візантійства. Доля
тої згиблої церкви – відома.
Але історія нічого не вчить і вже
нащадки першого Петра-маніяка-кровожерця та другої – німкені шльондри
Катерини без ніяких дозвільних від київської влади документів знову
вибехкали… юрту-халабуду з дзвонами – останнім аргументом московітів у
доказі хто хазяїн у Києві.
Мусимо зазначити, що з сучасною
світовою цивілізаційною кризою, християнізму зокрема,
московсько-ординські церковники, почуваючи в столиці України як в себе
в дома, намагаються проводити не лише реставрацію московинської
імперії, але і реанімацію агонізуючого юдо/християнізму – і це чи не
головніша мета і суть цієї окупації, а з нею і провокацій.
Тож,
нікого з рідновірів не повинно бентежити, що відбувається безмірне
будівництво численних церков різного штибу – храми пусті, а тюрми
повні, народ жебрає, а банки як мухомори процвітають, хліба і до хліба
мало, а шоу-видовищ доста.
Пам'ятаючи всі заповіді, паства
обпивається, обкрадається і… фарисейським чином замолює гріхи свої.
Народ, розчарований баєчкою про обрізаного на 8-й день спасателя
українців юдея Христа-Мошиягве (Ів.4;22), не вивчаючи ідеологеми
«святого письма» («Вони, дивлячись, не бачать, слухаючи, не чують, і не
розуміють». /М.13;13/.) тупо б'є лоба у поклонах до юдейських «святих»
та пророків. З недовірою до окупаційної влади споживає духовне плацебо,
вважаючи його лікувальним, релаксаційним засобом, ховаючи своє
збентеження біля «царських воріт», амвонів та в гнусавих попівських
пісеньках – час від часу говіє та «причащається».
Але, десь глибоко у свідомості нуртують архетипи, генетична
пам'ять проривається у пошануванні до вишиванок, писанок, космогонічних
колядок, забобонних звичаїв – незіпсутої християнізмом етнічної
самобутньої культури. Знаючи про «лоно авраамове», часом вважає себе і
онуком Дажбожим – тобто, напрямок прозріння обраний, а час невпинний.
Лишається тільки недовіра до симбіозу зажирілої влади-церкви, котра все
робить, як це не дивно, аби цей процес посилювався.
Весь світ
вже втомився від облуди семітських «цінностей» – відбувається
планетарний етноренесанс, а в Україні – реконкіста рідновір'я. ЗМІ про
це мовчать, але… Минуть роки, повернеться Право – бо ми Його пильнуємо!
В самому відео при уважному перегляді можна побачити: – Початок славлення рідновірів. – Перебивання урочистостей дзвонами. – Розставлених біля московської юрти назираючих нукерів. –
Напружені, але й самовдоволено-пихаті, а в кінці, по завершенні
калатання, усміхнуті мармизи ординців. Один з них самозадоволено
підморгує міліціянтам, мовляв, бачте, все йде «путьом». У повторі це
видно. – Якісь перемовини міліціянтів з «казаками». –
Спантеличені погляди московської пастви, котра недотямує тої пригоди –
любити ближнього біля їхніх халабуд – «кінь не валявся».
Тож, хай їм грець! Нехай вони нас «люблять», а ми до них – по справедливості!
