Свято Калити, як і минулого року, громада „Вінець Бога” святкувала в світлиці музею нашого земляка Михайла Коцюбинського. В цей день „паном Коцюбинським” міг відчути себе кожен бажаючий, а обов`язки „пана Калитинського” виконував шановний гість із Києва – старійшина Собору Українських Звичаєвих Громад, етнолог, художник, мудрець – Олесь Васильович Фисун, який разом з головою Київської громади Рідної Віри „Древо Роду” паном Славомиром на наше запрошення завітали до Вінниці.

Свято Калити – це завжди усвідомлення тих Космічних ритмів, в яких перебуває Українська душа. Упродовж тисячоліть Українці не тільки хлібом насущним славилися, але вони величні молитви і гімни складали на прославу Сил Небесних, Вічного Творця і Невпинного Небесного Руху. Тож в той час, коли вже завершились всі осінні хліборобські роботи, ми, як і Українці споконвіків, святкували Калиту – Свято зимового Сонця.  В цей час Сонечко наше має мало сили і виглядає наче тоненький корж, але воно є тим джерелом благодатної сили, яке зумовлює усе буття на цій планеті – і фізичне, і тим паче духовне. Калита втілює ті Космічні Енергії, що дарує нам наше Красне Ясне Сонечко на Небесах. І тому ми все те, про що на Святі Калити думаємо, про що запитуємо і осмислюємо – з вдячністю спрямовуємо свїм поглядом на Сонце щедре, на Небо високе, до Бога-Творця настільки величного та щедрого, який створив наш Світ і нас, Українців, за своєю подобою, за внутрішньою гармонією.
І ми в цей день, як ті небесні птахи, вісники Світла, як ті Мудреці-Волхви, Відуни, Жреці, які зналися на таїнствах Космічної Енергії, причащалися Калитою, намагаючись дорости до її високого лету в поході на Коневі Золотосяйному. Щоб вкусити Сонячної Калити, тобто заполучити тої Космічної Енергії, треба було найперше витанцювати собі Коня, а тоді і під`їздити на ньому до Калити. Кожен під`їздив, як може, тим витворюючи образ своєї душі, своєї духовної суті: хтось підскакував, хтось щось вигукував, а хтось велично і чинно рухався до Калити по колу, за Сонцем. „Їду, їду, до цієї хати – Калиту кусати,” – проказував кожен тричі. А як під`їздив до пана Калитинського – вітався: „Добрий вечір, пане Калитинський”. „Добрий вечір, пане Коцюбинський,” – лунало у відповідь. Той, хто на коні, ще мав доказати, який то кінь, бо ми то знаємо, який король буває. Кожен намагався довести, що на такому коні їде, щоби всім іншим хотілося заздрити. Лишалася одна робота – їдучи до Калити не всміхатися і заявляти про своє бажання: „Хочеш Калити? – Хочу!” „А не боїшся чорноти? – Не боюся!” „А тоді присядь!” – були і таки хитрощі. Тому потрібна була і мудрість, і спостережливість, а надто ота Духовна Снага, без якої ніяка справа у нас ні на полі коло зерна, ні в городі, ні коло дерева, ні в школі на уроці серед маленьких учнів, ні серед професорів – не може відбуватись. Бо снага Творчого Духу складає головну ознаку людини, яка є сином Бога-Творця. Отож ми усі на Святі Калити складали іспит на людину Богоподібну, яка несе в собі ознаки вищої Божественної Сили. А це можливо лише за умов, коли Дух – крицевий, коли думка – ясна. Тоді справді енергія здатна долати мури. Хочеться, щоби ми всі, перебуваючи у цьому Космічному Вирі, пам`ятали, що ми – діти Землі, але і ми – насамперед діти Всесвіту, ми Божі Діти, Божі Внуці, і завжди були гідними цього великого наймення!

Олександр ФИСУН про Свято Калити
ЗНАННЯ ПОСВЯЧЕНИХ (ВОЛХВІВ, ВІДУНІВ, ВІЩУНІВ)

КАЛИТУВАННЯ НАШІ – ЦЕ ОСЯГАННЯ ТАЄМНИЦЬ УСЕСВІТУ Й ДУШІ УКРАЇНСЬКОЇ

1. В основі всіх свят річного циклу – боротьба світла з темрявою. Світло – життя, а темрява
– небуття. Хаос, Морок.
2. Калита – традиційне, найбільше релігійне свято молоді у дохристиянську добу.
3. У Калиті відбився світогляд Предків: боротьба двох сил природи – світла і темряви, тепла і холоду, весни й зими.
4. Калита – символ Сонця Ясного.
У давнину Калита – свято хлопців, а Катерини – дівчат. Християнство «прив'язує»
Калиту до свята Андрія. І нині в столиці ревні християни влаштовують вечорниці: Калита- на Андрія.
5. Дослідники нашої звичаєвості, зокрема Сумцов, зважаючи на сонячну тематику цього свята, ставили його в ряд з Різдвяними містеріями, зважаючи на атрибути солярного змісту.
6. За масштабами дійств калитянських і символікою образів воно є окремим святом, що відповідає хліборобському календареві Українців.

Запитання Калитянського на святі Калиті:

1. Що наймиліше? – Сонце.
2. Хто нашу землю зогріва, людей добрих звеселя? – Сонце.
3. Що найкругліше? – Сонце.
4. Що найясніше? – Сонце.
5. Що найшвидше? – Світлоносна думка.
6. Що найстрашніше? – Пітьма.
7. А кого боїться Пітьма? – Світла.
8. Хто наймудріший? – Творець. Всевишній.
9. Чому? – Бо він сотворив усе. Видиме і невидиме.
10. Що не має ні початку, ні кінця? – Усесвіт.
11. А хто найдавніший? – Усесвіт.
12. А хто вічний'? Невпинний? – Небесний Рух.
13. Куди найдовша дорога? – У світ білий.
14. А що за світом білим оцим? – Другий, третій, сотий і незліченно їх.
15. А де розляглися вони? – У неосяжному Космічному Безмежжі.
16. Де ж узявся Всесвіт? – Сотворений із Порожнечі Володарем Безмежжя. З'явилося Суще.
17. По чийому образу Всевишній його творив таким досконалим і величним? – За власною подобою.
18. А хто найдужчий? – Вода.
19. Що найрівніше? – Промені Сонця, світил.
20. Скільки ж тих променів у Сонця? – А скільки травинок, квіточок, зерняток, листочків на деревах, комашинок, рибинок, звіряток, людей і всього живою у світі.
21. А що не має меж? – Сяяння зірок, світла у Космосі.
22. А скільки ж їх у небесах? – А як піску у морі. Стільки, скільки крапель в океані.
23. Що ж найсолодше? – Наша Калита.
24. А яка вона? Найясніша. Найзолотіша. Найкрасніша.
25. А де щороку береться Калита? – Наша Калита з вогню виліта.
26. А хто її випік? – Українці.
27. А звідки ж вони? – 3 Усесвіту.
28. То скільки літ нашій Калиті? – Скільки й нам, українцям.
29. А скільки ж нам літ? – Стільки, скільки й землі нашій.
30. Чому Калита наша солодка? – Бо вкладено у неї таїну Української Сили.
31. А де ми, українці, черпаємо собі сили? – У Сонця Ясного, у Неба Високого і Зір Ясних.
32. То скільки променів у Калити? – А скільки всіх Українців було і є у світі.
33. А який найдовший промінь у Сонця? – А той, на якому пеклася наша Калита.
34. Куди найкоротша відстань? – Від пана Калитянського до Калити.
35. А найдовша? – Од Коцюбовського до Калити.
36. Звідки ж ти прибув? – 3 країни Калити.
37. А де ж ця країна? – Це держава Україна.
38. Де ж вона? – По обидва боки Дніпра розташована.
39. Де зараз кусають Калиту? – У 7-ій Галактиці.
40. А де ж та 7-а Галактика? – Її орбіти проходять через Українські землі.
41. Що зараз відбувається на Чумацькому Шляху? – Віють просо на кашу до Свята Калити.
42. Так хто ж Калиту кусає? – А хто світлоносні мислі має.
43. А кому під силу Калиту кусати? – Звісно, нам, Українцям, про теє знати.
44. А хто ж ми? – Світлоносці з Усесвіту.
45. А де взялися? – 3 Космосу послані.
46. А куди йдемо? – До нових Галактик.
47. Що найщедріше? – Сила променів сонячних, сяяння зірок.
48. А що не знає впину? – Сяяння енергії Сонця, зірок, планет.
49. Що ж не можна виміряти? – Всесвіт і Світло у ньому.
50. Що найбагатше у світі? – Земля.
51. А що найвище над Усесвітом? – Рай.
52. А хто в ньому перебуває? – Творець Небес і Світу.
53. І скільки літ? – А завжди.
54. А хто ще? – І душі Предків наших. Бережуть нас. Лад на Землі.
55. А що найчорніше? – Всесвітнє Зло, що таїться у Пітьмі.
56. А що найдорожче нам? – Україна з Богом у серці.
57. А найсвятіше? Душі Предків і Дух Безсмертя вкраїнського.
58. А хто ж рідня нашій Калиті? – Коляда, Купайло, Великдень.
59. На чому висить Калита? – На найдовшому промені найяснішої зірки.
60. Що не можна вкусити у Калиті? – Її дірку, через яку вона прив'язана.
61. Хто завжди в дорозі до людей? – Світлоносні: колядники, калитники.
62. Хто ніколи не зникає? – Творець Усесвітів.
63. А хто найдосконаліший? - Господар Усесвітів.
64. Що ж було до Початку Світу? – Безодня. Хаос.
65. А хто змінив усе? – Бог. Абсолют.
66. А що є найбільшим скарбом? – Небесні Благодаті.
67. Хто ж найбагатший господар? – Бог-Творець.
68. Де розміщена Вічна Радість? – На Небесах.
69. Хто ж вічно священнодіє, творить? – Сварог.
70. Що важко щодня осягати людині своїм розумом? – Істину.
71. Що ніколи не вичерпується? – Божі Благодаті.
72. У чім вони проявляються? – У світлі ясному, у радощах життєдайних, у животворній силі.
73. А що найдорожче Українцеві? – Україна.
74. А що вище неї? – Небо.
75. А як воно зветься? – Небо наше. Українське.
76. А де центр нашої Галактики? – Там, де стоїть пан Калитянський з Калитою.
77. А хто ж такий пан Калитянський? – А він є Космічна Вісь нашої Духовної Галактики. Бо втримує Калиту – Сонце.
78. Як священнодіють колядники? – Вони засівають нашу планету Світлом і Зерном.
79. А чиї ми діти, онуки? – «Ми, Сонцеві діти», «Дажбожі внуці». Ось тому славимо Дажбога. Шануємо батька Оря.
80. Які визначальні риси Української душі? – Сонцелюбність і Світославність.
81. Скільки ми, Українці, будемо у Світі? – А допоки Світла найяснішого, Небесного. Стільки ж буде й ходи нашої Світлоносної.
82. Де черпає силу Дух Українського Безсмертя? – У Вселенському (Світовому) Розумі, будучи його невід'ємною складовою.
83. На яких орбітах перебуває наша віра? – Вона виколисана потужним сяянням тріади Зоряних Сил: Сонцем, Місяцем, Зорею або Сонцем, Місяцем, Дощиком (Богом).
84. Хто Єдиний і Всемогутній? – Бог. Абсолют.
85. Хто поза Часом і Простором, все уміщує і все охоплює, Незмінний і Всюдипроявний? – Сварог.
86. Що є Все єдине? – Воно: Єдине у Всьому.
87. Що є Гармонією? – Любов двох Начал. Їхнє взаємозлиття.
88. Чия єдина Воля діє у Космосі? – Бога. Абсолюта.
89. В чому вона проявляється? – У творенні Всесвітів незчисленних.
90. Яка найулюбленіша страва українців? – Каша.
91. А найдавніша? – Каша. Ми і Долю нашу кличемо їсти з нами кашу.
92. Як постає багатоманіття всього Сущого? – Із Абсолюта, його Верховної Мудрості.
Зусиллями двох Начал (Чоловічого і Жіночого) виникає Всесвіт. Усе Суще.
93. Що є найбільшою таємницею Усесвіту? – Дія всепроникаючого Світла, яке зумовлює
Небесний Рух.
94. У чому сутність Світу? – У взаємодії Вогню (Світла) і Води.
95. Яка найвища якість Усесвіту? – Світи, Всесвіти, народжені з Хаосу, в своїй еволюції постають у Гармонії довершеній, доконечній.
96. У чому вища Мудрість Світобуття? – У проявах Радости Світотворення.
97. Що є ознакою Божої Дії? – Людська Душа. Вона по суті своїй є складовою Небес, знамення Бога, один з могутніх знаків Усевишнього і передвісник проголошення істинності всіх світів його.
98. А що було у Почині Світу? – Бажання сотворити Суще. Воно було першим Насінням Думки Єдиного Бога.
99. Яка найбільша таїна таємниць людського буття? – Єднання кожної душі і Бога як прояв Нескінченності і Вічності її. Джерело Усеєдності та Усеєдиності.
100. Без чого не може жити мисляча людина? І хвилину? І секунду? – Без думки.
101. А де висить наша Калита? – В Українському Небі.
102. А де ж Українське Небо розпростерлося? – Воно там, де перебуває Український Дух. У неосяжних Космічних Безмежжях.
103. Що завжди наповнює нашу душу неспокоєм? – Невідступне шукання Істини.
104. У Всесвіті постала нова Духовна Галактика. Яке її ймення? Як звати її? – У-кра-ї-на.
105. Хто поза Часом і Простором'? – Абсолют. Першосубстанція.
106. А що є Істиною? – Дорога до Бога. Зв'язок;з Ним.

Торох-торох – розсипався горох, почало світати – нічого збирати? – Зорі.
Розсипався горох на сто дорог? – Зорі.
Розсипалось на ніч зерно, глянули вранці – нема нічого? – Зорі.
Перша звечора одна ходить краля чарівна? – Вечірня зірка.
Серед моря, моря стоїть золота комора? – Місяць.
Світить, та не гріє? – Місяць.
Через тин лисий віл дивиться? – Місяць.
Рогатий, а не бик? – Місяць.
Хто ходить по світу без ніг і без торби? – Місяць.
Один чабан тисячі овець пасе? – Місяць.
Поле не міряне, вівці не щитані, пастух рогатий? – Місяць, зорі.
Розстелене рядно, а на ньому горошок і окраєць хліба? – Місяць, зорі.
Ой за лісом, за пралісом золота діжа сходить? – Сонце.
За яром, за горою красний вогонь горить? – Сонце.
По морі, по морі золота тарілка плаває? – Сонце!
За лісом, за пралісом червона паляниця печеться? – Сонце.
Вдень у небі гуляє, а увечері на землю сідає? – Сонце.
Маленьке кругленьке – усьому світові миленьке? – Сонце.
Хто однаково всіх любить, всіх однаково голубить? Кожний скоса тільки гляне, а обняти не дістане? – Сонце.
Весь вік по одній дорозі ходить, а назад не вернеться? – Сонце.
Що іде вперед і не вертається? – Сонце.
Що горить без полум'я? – Сонце.
Вдень є, а вночі нема? – Сонце.
Що сходить без насіння? – Сонце.
Стоїть дуб-вертолуб, на тім дубі-вертолубі сидить птиця-вертолиця, ніхто її не дістане, ні цар, ні цариця, ні красна дівиця, ні попи, ні дяки, ні ми, козаки? – Небо і Сонце.
Золотий прийшов, а срібний пішов? – Сонце і Місяць.
Сестра до брата в гості прийшла, а він від неї ховається? – Сонце, Місяць.
По соломі ходить, а не шелестить? – Проміння.
Прийде в дім – не виженеш, а час прийде – само вийде? – Проміння.
Мету, мету – не вимету, несу, несу – не винесу, пора прийде – само вийде? – Проміння.
Що у світі пайбагатше? – Земля.
Два брати весь вік живуть, а разом не сходяться? – Небо і Земля.

ЗАПИТАННЯ-ВИСМІЮВАННЯ ДО ПАНА КОЦЮБОВСЬКОГО:

1. Калитянський:
– Пане Коцюбовський! Ти Калиту кусати хочеш? Дак ти ж своїм конем задом їдеш і до самого Сатани у Пекло прибудеш.
Коцюбовський:
– І боком-наскоком, передом чи задом, головою чи ногою я нетрі минаю, Галактики перебігаю, стомислим зором до Небесного Руху припадаю – я до Калити нашої ще ближче підступаю – вкусити Всемогутньої Сили бажаю.

2. Калитянський:
– Пане Коцюбовський! Як же ти сидиш невміло – у твого коня ліве копито одлетіло?
Коцюбовський:
– А мій кінь світлоносний, поза хмарами пролітає, у ліве копито грубить, в сусідню Галактику звіщає, що вкраїнський Рід у граді Кия саме зараз Калиту кусає.

3. Калитянський:
– Що ж ти, пане Коцюбовський, на рогач (коцюбу) заліз, на лівий бік похилився та й сам по коліна в болото закотився. Що ж ти тепер будеш робити?
Коцюбовський:
– Копита мого коня виткані з чистого сяяння зірок всеясних і не бояться: ні чорного бруду, ані в'язкого мастила, ані нечистої сили! Коневі моєму і на Небесні Високості сягати, а мені – під силу нашу Калиту Красну кусати.

4. Калитянський:
– Пане Коцюбовський , ти ж на пеньку сидиш, а він мохом обріс і в землю вгруз, тобі ні йти, ні скакати – і Калити Красної не кусати!
Коцюбовський:
– А мій пеньок та ростучий – бо це кінь швидкобіжучий, ще й крилатий, всеясний, я на ньому долечу до Калити вчасно.

5. Калитянський:
– Як же ти, пан Коцюбовський, до Калити скакав, що й перед свого коня втеряв? Куди ж ти тепер одним задом доїдеш?
Коцюбовський:
– Мій кінь летючий, все можний! Передніми ногами у сусідню Галактику сягає, а задніми по Українській землі пробігає, і до Красної Калити вчасно прибуває.

6. Калитянський:
– Пане Коцюбовський, як та їдеш? У твого коня немає ніг.
Коцюбовський:
– Мій кінь всеосяжний, столикий, крилатий, понад світи злітає, і в град-столицю, в цю світлицю кусати Красную Калиту я встигаю.

Примітка: Такі дошкульні запитання задавати тим, хто не в образі під'їздить до Калити, не описує поетично біг свого коня, не означує його особливими якостями.

МОНОЛОГ КОЦЮБИНСЬКОГО-КОЦЮБОВСЬКОГО:

1. – Гей в червонім жупані, та на білім коні, осяйному, дзвінкому, крилатому я спішу, мчу, лечу, ногами землі торкаю, густії ліси пробігаю, високії гори перескакую, глибокії моря перепливаю, попід самими Небесами пролітаю, та до цієї світлиці, що на шляху широкім у столиці, нашої красної Калити вкушати, встигаю!

– Але хто ж це такий великий і дужий на моєму шляху стає і не дозволяє мені через високі пороги переступати? Гей, пане Калитянський! Предку-сину Україно-слов'янський! Я коня могутнього маю – всі мури-фортеці розбиваю, враже військо розметаю! Словом віщим кручу, верчу, до Калити іще ближче підступаю – її всемогутньої сили вкусити бажаю.
Будеш кресати? А я буду кусати!

2. – Я, пан Коцюбовський із Оріянського краю, на коня осяйного, дзвінкого, семикрилого сідаю, вмить попід синіми Небесами пролітаю, незчисленні Галактики й Усесвіти проминаю
та й забігаю до цієї світлиці, що знаходиться на велелюднім шляху града Кия-столиці,
аби нашої золотої й найсолодшої Калити кусати.

– Здоровим і преславним будь, пане Калитянський, Предку-сину Український!
Я буду Калиту кусати!!!
– А я буду кресати!!!!

3. Коцюбовський:
– Із самих Карпатських гір, де розсіялось Князівство Ясних Зір, я їду, їду до цієї хати – солодкої Калити кусати!


МОЛИТВА  ДІВЧИНИ  ДО  СОНЦЯ:

Добридень Тобі, Сонечко Ясне!
Ти святе! Ти миле, прекрасне!
Ти чисте, величне, поважне!
Ти освіщаєш гори і долини,
І поля, і степи, і високі Могили!
Освяти ж і мене,
Онуку Дажбожу Мирославу –
Красотою, Добротою,
Милощами, Любощами –
Перед панами, перед Князями,
Перед усім миром Вкраїнським!
І як Ти – чисте, величне, поважне,
Щоб і я була така чиста, велична, поважна
Перед усім миром Слов`янським
На віки-віків!
Слава Дажбогу!