Майже рік минув з трагічних подій 17 квітня 2009 року, коли в Одесі був підступно вбитий антифою патріот та один з лідерів одеського національного спротиву Максим Чайка. Про нього говорила уся країна, робили телепередачі на «національних» каналах, навіть сам президент обіцяв знайти та покарати злочинця. Але всі політикани та державні мужі нахабно збрехали, намагаючись запудрити мізки, вони просто займались своїм піаром і плювати хотіли на смерть молодого націоналіста. Ми ж товарищі та соратники Макса ніколи не сподівались на те, що система буде знаряддям справедливості, тому уповаємо лише на Господа та свої сили…  Спи спокійно брате, ми пам’ятаємо!

Чайка МАКСИМ – герой нашого часу!

Кожна епоха історії має своїх героїв, – тих, хто віддає самопожертвенно своє тіло і кров на вівтар блага народу і кожної людини приналежної до цього народу. Народ може не розуміти, не оцінити сапожертву героя, навіть зробити вигляд сліпця, але жертва принесена альтруїстом не потребує народного визнання, вона буде обов’язково оцінена майбутніми поколіннями, які зрозуміють щиросердечний подвиг в ім’я виживання та подальшого розвитку своєї раси. Так трапилось в історії, що найвеличніших людей визнавала лише маленька частина сучасників, розуміючих справжню ціну їх досягнень та самопожертв. Але вічну славу вони отримували в серцях вдячного майбутнього покоління. Ісус Христос померший в страсну п’ятницю – помер в ім’я людства, його спокутну самопожертву не зрозумів дикий люд, і навіть маленьку кількість ранніх послідовників Христа чекали випробування долі – муки, переслідування, навмисні вбиства та тощо. Християнство стало потужною ідеєю, тому що мало велику кількість мучеників віри. 17-го квітня 2009 року, в страстну п’ятницю на цій землі не стало, ще одного мученика. Його звали Максим Чайка, йому був лише 21 рік… Ким він був насправді? На це може дати відповідь лише його близькі та батьки. Але для нас, – товарищів Максима, – він був братом і прикладом для самовідваги та мужності. Він біг попереду маси і показував, що потрібно робити з ворогами, він ніколи не сумнівався і не казав «я не можу», а завжди, щоб не сталося демонстрував надлюдську волю та незламність характеру. Так це була людина волі! Генії народжуються рідко, але ще більш рідше з’являються вольові особистості, вожді і пасіонарії з міцним кулаком і чесною душою. Природа дуже жадібна до народження таких людей, але коли вони є, це означає появу світлого провидіння, якого всі благали, але не наваживались самі стати ним. В 20 столітті нам був подарований самою долею Степан Бандера – герой та вождь, який запалив нашу націю на боротьбу за виживання та подальший розвиток. 21 століття нам подарувало Максима Чайку, але так і не дало побачити запалену ним всеукраїнську боротьбу. Хоча він запалював боротьбу в серцях одеситів, своїх побратимів і те, що він зробив за свій маленький вік життя, деякі не зробили за все своє споживже, матеріалістичне «життя». Так сталося, що Максим народився в роки, коли честь, гордість, честність замінили зрадливістю, підлабузництвом, обманом. Він народився на землі, яка цинічно та лицемірно називається «українською» і де все українське вбивається та стирається у пил, де гроші значать більше, ніж шляхетність. Якщо інші зламались та прийняли псевдоцінності, навчились бути рабами системи, то він повстав проти цього порядку і дав йому виклик. Там, де інші тікали, як зайці, він бився, як лев. Він бачив гарних білих дівчат, бачив їх зраду Батьківщині і боліло серце…Інші склали руки і думали лише про «власну шкуру», а він не збирався миритись зі злом, яке видавало себе за добро. З самого початку його боротьба була не популярною і не вдячною, але він наполеглево працював і мряв про українську Україну.

Всі з нас, – його товарищі навіть іноді сумнівались, були не впевнені в своїх силах, бачющи орди ворогів, але тільки він заставляв нас схаминитись і нагадував про те, кому належить ця земля! Завдяки акціям, політичній та громадській діяльності цього молодого хлопця в Одесі прокинулись сотні українців, які раніше навіть боялися самі собі визнати своє горде походження – свій український рід. Підтвердженням тому став марш на честь УПА (14 жовтня 2008 року), коли в одній Одесі відізвались десятки патріотів і силами виключно Одеси ми провели марш не зважаючи на вий «червоних» і інших шабез-гоїв. Тоді було зібрано біля 130 чоловік (всі одесити!). Раніше зібрати в Одесі чоловік 30 патротів на акцію без підтримки інших міст було просто не можливо, а завдяки одному молодому українцю вдалося здавалось не можливе. Раптом в Одесі почали прокидатись, все більше і більше українців, які колись соромились бути нащадками козацького роду. Система та жидівство уважно слідкувало за нами і було просто у розпачі, що одна людина, ще й дуже молода, змогла підняти колони одеських патріотів. Спочатку вона просто ігнорювала це, потім почала твердо усвідомлювати, що вона слідкує за породженням національної свідомості і загрози її існуванню. В простому побуті Максим був розважальною людиною, яка цінувала гумор, честність та сміливість. Він любив навколишній світ, природу. Особливо він любив тварин, думаю в них він бачив безгрішних створінь та вияв абсолютного добра, на відміну від людей.

Він обожнював історію, українську мову, давні традиції пращурів. Вибравши професію журналіста, він прагнув до омріяного світу правди та честності, де не має місце підлості та лицемірству. Він прагнув змінити цей світ на краще, але йому так і не дали це зробити. Не дивлячись на свій 21 рік, він будував далекоглядні плани про створення сім’ї, у нього була своя дівчина, яку він безтями кохав і не знав життя без неї. Будучи одеситом, Чайка цінував істинний гумор і любив пожартувати та повеселитись. Це була дійсно життєрадісна людина, яка спрямовувала усю свою енергію на інших, тому він і мав таку велику кількість друзів. Друзі його любили за прямолінійність і вміння допомогти у складну ситуацію, Максим ніколи не відмовляв у допомозі своїм ближнім. Тому для усієї Одеси загибель Максима – це трагедія та горе.