Німецький антирадянський плакат. 1941 р.

4 грудня телеканал НТВ показав новий фільм Олексія Пивоварова «Москва: осінь. 41-й». Не вдаючись у докладний аналіз цієї широко розрекламованої продукції, помічу лише, що багато немаловажних обставин і факти залишилися чомусь за кадром. Я пропоную читачеві свій погляд на події того часу. Дана стаття була написана мною приблизно рік назад і тоді ж опублікований у моєму мережному журналі, викликавши бурхливу й неоднозначну реакцію. Зараз з'явився непоганий привід нагадати про цей текст, у якому я вніс необхідні доповнення й уточнення.

17 листопада 1941 року з'явився секретний Наказ Ставки Верховного Головного Командування № 0428.

Він говорив:

 «Досвід останнього місяця війни показав, що германська армія погано пристосована до війни в зимових умовах, не має теплого одіяння й, зазнаючи величезних труднощів від морозів, що наступили, тулиться в прифронтовій смузі в населених пунктах. Самовпевнений до нахабності супротивник збирався зимувати в теплих будинках Москви й Ленінграда, але цьому перешкодили дії наших військ. На великих ділянках фронту німецькі війська, зустрівши завзятий опір наших частин, вимушено перейшли до оборони й розташувалися в населених пунктах уздовж доріг на 20–30 км по обох їхньої сторони. Німецькі солдати живуть, як правило, у містах, у містечках, у селах у селянських хатах, сараях, клунях, лазнях біля фронту, а штаби германських частин розміщаються в більших населених пунктах і містах, ховаються в підвальних приміщеннях, використовуючи їх як укриття від нашої авіації й артилерії. Радянське населення цих пунктів звичайно виселяють і викидають геть німецькі загарбники.

Позбавити германську армію можливості розташовуватися в селах і містах, вигнати німецьких загарбників із всіх населених пунктів на холод у поле, викурити їх з теплих притулків і змусити мерзнути під відкритим небом – така невідкладне завдання, від рішення якої багато в чому залежить прискорення розгрому ворога й розкладання його армії.

Ставка Верховного Головнокомандування наказує:

1. Руйнувати й спалювати вщент всі населені пункти в тилу німецьких військ на відстані 40–60 км у глибину від переднього краю й на 20–30 км вправо й уліво від доріг.

Для знищення населених пунктів у зазначеному радіусі дії кинути негайно авіацію, широко використовувати артилерійський і мінометний вогонь, команди розвідників, лижників і партизанські диверсійні групи, постачені пляшками із запальною сумішшю, гранатами й підривними засобам.

2. У кожному полку створити команди мисливців по 20–30 чоловік кожна для вибуху й спалювання населених пунктів, у яких розташовуються війська супротивника. У команди мисливців підбирати найбільш відважних і міцних у політико-моральному відношенні бійців, командирів і політпрацівників, ретельно роз'ясняючи їм завдання й значення цього заходу для розгрому германської армії. Видатних сміливців за відважні дії по знищенню населених пунктів, у яких розташовані німецькі війська, представляти до урядової нагороди.

3. При змушеному відході наших частин на тій або іншій ділянці вести із собою радянське населення й обов'язково знищувати все без винятку населені пункти, щоб супротивник не міг їх використовувати. У першу чергу для цієї мети використовувати виділені в полках команди мисливців.

4. Військовим радам фронтів і окремих армій систематично перевіряти, як виконуються завдання по знищенню населених пунктів у зазначеному вище радіусі від лінії фронту. Ставці через кожні 3 дні окремим зведенням доносити, скільки і які населені пункти знищені за минулі дні і які засоби досягнуті ці результати.

Ставка Верховного Головного Командування:
 И. Сталін
 Б. Шапошников».

(Джерело: Сталін И.В. Cочинения. – Т. 18. – Твер: Информационно- видавничий центр «Союз», 2006. С. 283–284.)

 Отут ми зіштовхуємося із черговою радянською загадкою. Відомий письменник Владимир Батшев, відповідально посилаючись на Центральний архів Міністерства оборони СРСР, у своїй чотиритомній епопеї «Власов» (т. 1, стор. 214, з-в «Міст-Літературний європеєць», Франкфурт-на-Майне, 2001/2005) приводить інший варіант тексту лиховісного сталінського наказу.

«З наказу Ставки Верховного Головнокомандування
 № 0428 від 17 листопада 1941 року:

 "Всі населені пункти на відстані 40-60 км углиб від лінії фронту й на 20-30 км по ліву й праву сторону від доріг, у яких перебувають ворожі війська, повинні бути спалені й зруйновані. Для знищення населених пунктів у зазначеному радіусі наказую використовувати авіацію, артилерію, а також команди розвідників, лижників і партизанські групи, які повинні бути оснащені пляшками з поджигательной сумішшю.

При змушеному відході наших частин на тій або іншій ділянці вести із собою радянське населення й обов'язково знищувати все без винятку населені пункти, щоб супротивник не міг їх використовувати.

…Більшість задіяних на цьому важливому державному завданні ПОВИННІ БУТИ ПЕРЕОДЯГНЕНІ В ТРОФЕЙНУ ФОРМУ ГЕРМАНСЬКОГО ВЕРМАХТУ Й ВІЙСЬК СС (виділене мною – А.Ш.).

Варто звернути увагу, щоб після «каральної експедиції» залишалися свідки, які потім зможуть повідати про злодіяння фашистів. Це збудить ненависть до фашистських окупантів, полегшить вербування партизанів у тилу ворога.

…Формування, зайняті в цьому сміливому підприємстві, повинні складатися з мужніх бійців, які повинні бути представлені до урядових нагород.

Ставка Верховного Головнокомандування
 Верховний Головнокомандуючий И. СТАЛІН
 Начальник Генштабу Б. ШАПОШНИКОВ”».

(Джерело: ЦАМО СРСР. Ф. 353. Оп. 5864. Д.1 Л.2).

Виникає питання: чи не є перший, найпоширеніший варіант сталінського наказу, результатом пізнішого «редагування»? Або є інші розумні пояснення? Я особисто їх не знаходжу. Зрозуміло, обидва варіанти наказу – бузувірські. Однак другий варіант, що приводиться В. Батшевым, прямо пропонує червоної армії прибігати до особливо жорстоких і підлих методів тероризування власного населення. В. Батшев затверджує, що має «свідчення людей зі спалених чекістами в німецькій формі сіл». За словами письменника, темою міфів про ВОВ він займається з 1965 року, коли Володимир Буковский розповів йому «про радянських убивць і паліїв, переодягнених у форму СС». Відзначимо, що ця тактика терору й провокацій широко застосовувалася совком і надалі: наприклад, після війни в Україні звірствували энкавэдэшники, переодетые в форму бойцов УПА.

Саме на виконання сталінського наказу № 0428 діяла Зоя Космодемьянская, пытавшаяся в складі радянської терористичної групи спалити підмосковне село Петрищево (усього ж загін, у якому складалася Космодемьянская, повинен був протягом 5-7 днів знищити близько 10 російських сіл). Як відомо, червона фанатичка, що встигла разом зі своїми спільниками спалить три хати, була піймана німцями 28 листопада 1941 року при сприянні селян, що не бажали зимувати на вулиці (по визнанню маршала Жукова, сталінський наказ повсюдно зштовхнувся з «активним неприйняттям місцевих жителів»). Наступного дня «героїня», напередодні війни що встигла побувати в столичному дурдоме разом з Аркадієм Гайдаром (див. про це у В. Батшева), була прилюдно страчена як палій будинків. За твердженням письменника Миколи Анова, що розмовляло із учителькою з Петрищево, після повернення совка багатьох селян репресували.

Треба відзначити, що стратегія «випаленої землі» широко застосовувалася радянською вояччиною й до появи наказу № 0428. Так, наприклад, російська газета «Нове слово», що поширювалося на території, звільненої від Рад, у номері від 13 травня 1942 року згадувала події початку жовтня 41-го в місті Бежица Брянської області:

«Наказ Сталіна "палити й знищувати все при відступі” добре знали всі жителі міста Бежицы (Орджоникидзеграда). До цього страшного дня жителі із хвилюванням готувалися, щоб урятувати свої власні будинки й дітей. Біля кожного будинку були приготовлені бочки з водою, пісок, лопати. У деяких сміливців за дверима стояли вила й сокири на випадок зручного моменту почастувати паліїв. 8 жовтня 1941 року пролунав оглушливий вибух на заводі "Червоний Профинтерн”. Це й був умовний знак для паліїв. Здалися клуби чорного диму у всіх частинах міста. Зайнялися заводи, склади, магазини, школи, поліклініка, житла. Місто огорнулося димом, дихати було нема чим. Лементи дітей і стогони жінок були чутні у всіх кінцях міста. Цього страшного дня десятки тисяч жителів Бежицы не забудуть ніколи.

По всіх вулицях міста роз'їжджали на автомобілях і верхи на конях працівники НКВД і жидівські комісари й перевіряли роботи паліїв.

"По Елецкой вулиці біг жид у шинелі, - розповідає один з очевидців, - в одній руці в нього був наган, а в інший пляшка з бензином. Він кричав в усі горло: "Виходите все на луг, будемо підпалювати всі ваші будинки”.

Цей комісар разом із секретарем міськради, комуністом Морозовим, майже останніми з паліїв бігли з міста, загрожуючи смертю жителям, що зустрічалися.

На Малоорловской вулиці, наприклад, багато жінок вихоплювали дітей з полум'я через вікна палаючих будинків. Майно їх, звичайно, усе згорів» (В. Батшев, «Власов», т.1, стор. 446).

З епопеїї В. Батшева довідаємосяюся: відповідно до Повідомленння про хід виконанння наказуу Ставкки за № 0428, підписаномуому заступникомом начальникаа оперативногоого відділуу 5-й арміїї підполковникомом Переверткиным, уже до 25 листопадаа 1941 рооку червоноюою вояччиноюою, що відступалала, бубуло знищеное повністю й зруйнованее частково понад п'ятдесят російські села Підмосков' (т. 1, стор. 215-217).

 Зі спогадів генерала армії Н. Ляшенко: «Наприкінці 1941 року я командував полком. Стояли в обороні. Перед нами виднілися два села, як зараз пам'ятаю: Банновское й Пришиб. З дивізії прийшов наказ: палити села в межах досяжності. Коли я в землянці уточнював деталі, як виконувати наказ, зненацька, порушивши всяку субординацію, втрутився літній боєць-зв'язківець:
 - Товариш майор! Це моє село... Там дружина, діти, сестра з дітьми... Як же це - палити?! Загинуть адже все!..». Зв'язківцеві повезло: до цих сіл у радянської армії руки не дійшли.

Дослідники визнають, що «проведення в життя наказу № 0428 вигнало на холод не стільки німців, скільки не встигли евакуюватися мирних жителів. Тисячі жінок, старих і дітей були позбавлені дахи над головою в сувору зиму 1941/1942 р.».

Як відзначають, «Геббельс вдало використовував цей наказ в ідеологічній війні проти СРСР. На стінах будинків в окупованих містах з'явилися мільйони плакатів, на яких Сталін зі смолоскипом у руці підпалював селянські хати».

У страху за свою шкіру, Сталін діяв не тільки вогнем, але й…водою. Прямий володар стихій, «Саурон», е-мое.

Із книги (ДСП) «Розгром німецьких військ під Москвою» (за редакцією маршала Шапошникова): «24 листопада німці впритул підійшли до рубежу Истринское водоймище, ріка Істра. З наближенням німців до цього рубежу водоспуски водоймища були висаджені (по закінченні переправи наших військ), у результаті чого утворився водяний потік висотою до 2,5 м протягом до 50 км до півдня від водоймища. Спроби німців закрити водоспуски успіхом не увінчалися». Хвиля накрила густонаселені окраїни міста Істри, Павловской слободи й безліч сіл. Нагадаємо, що все це відбувалося в люту, уже зимову холоднечу, коли не те що «викупатися», а просто промочити ноги смертельно небезпечно.

Журналіст Искандер Кузеев пише в газеті «Совершенно секретно» (№ 7, 2008): «Маршал Шапошников поскромничал щодо висоти водного потоку. Рівень Истринского водоймища -168 м над рівнем моря. Плин ріки Істри за греблею перебуває на урезе в 143 метра, у Павловской Слободі -134 метра. Напір величезного обсягу води йшов, як пише Шапошников, на 50 кілометрів, тобто до Москви-Ріки (рівень якої при впаданні Істри, ледве вище Рублевской греблі, становить 124 метра). Таким чином, висота потоку, що змивав усе на своєму шляху, становила не менш 25 метрів (заряд був закладений у підставу водоспусків, торкнувшись і так званий мертвий обсяг, що залишається у водоймище при планових весняних скиданнях паводкових вод). Якщо враховувати падіння потоку до Москви-Ріки, сумарний напір досягає сорока метрів».

Крім того, прагнучи за всяку ціну зупинити настання німців на північних підступах до Москви, Сталін 26 листопада віддав наказ про затоплення долин рік Сестра і Яхрома. Остання піднялася на 4 метри, Сестра на 6 метрів. На території від Дмитрова до Конакова виникло «рукотворне море». У результаті сталінських гідротехнічних «заходів», як думає дослідник М. Архипов, під водою виявилося більше 30 сіл. Про кількість людських жертв можна тільки догадуватися.

«Жителі багатьох сіл і селищ у долині Яхромы й Сестри згадувати подібні історії вже не можуть. Тому що згадувати комусь. Багато сіл були затоплені повністю. Особливо ті, які розташовані в заплаві Яхромы - між численними протоками дрібних каналів місцевих торфопідприємств. Деяким, щоправда, повезло. Жителів Лугового селища врятували стіни й вежі стародавнього Ніколо-Пешношского монастиря (там зараз розміщається психоневрологічний інтернат №3 р. Москва)» («Абсолютно секретно», № 7, 2008).

У випадку безпосередньої погрози узяття Москви німцями, відразу ж після від'їзду товариша Сталіна на схід, НКВД планував вибух Химкинской греблі. У результаті столиця перетворилася б у величезне озеро. Москвичів можна було не жалувати: Сталін знав, що в місті, після втечі більшості євреїв і номенклатури, залишилися ті, хто в цілому спокійно, а те й з надією чекає німців.

Журналіст И. Кузеев, посилаючись на думку колишнього заступника начальника управління Каналу ім. Москви И. Родіонова, розповідає: "Якби із запасних шляхів станції Москва-Рязанська-Товарна пішов спецпоезд у Куйбишева (Самару) з єдиним пасажиром і його челяддю, у Москві із приходом супротивника підірвали б Химкинскую греблю, що відокремлює акваторію Химкинского водоймища від вытекающей з його через парк " Покровське-Глебово" річки Химки. Рівень водоймища 162 метра, рівень Москви-Ріки в центрі Москви - 120 метрів. Сорокаметровый напір з обсягом води шести водоймищ від Москви до Икши смів би все на своєму шляху, знищуючи всі будинки й спорудження разом з їхніми мешканцями протягом десятків кілометрів" ("Абсолютно секретно").

И. Кузеев констатує: «Після війни ідею затоплення столиці Росії стали приписувати Гітлерові. У московського драматурга й режисера Андрія Вишневського з'явилася навіть п'єса «Moskauersee» про життя в післявоєнній Москві (на озері, що утворилося після перемоги Гітлера). Однак затоплення столиці силами військ НКВД було неминучим саме після від'їзду Сталіна».

У тім, що цей дивовижний план був би виконаний, сумніватися не доводиться: згадаємо долю історичного центра Києва, що після приходу німців був взорван советской агентурой за допомогою заздалегідь закладених фугасів.

Резюме. 1). Восени 41-го в черговий раз повною мірою виявилося відношення совка до власного населення. Совок не щадив росіян у мирний час, а коли встало питання про його життя й смерть – і поготів. Що таке спаленого села й навіть затоплена Москва після двох десятиліть червоного геноциду? 2). Кремлівських правителів урятувало не «чудо від ікони Казанської Божої матері», а звичайне ордынско-імперське бузувірство, доведене більшовиками до досконалості (вспомним царскую стратегию выжженной земли в 1812 году, унесшую жизни свыше миллиона гражданских).3).Вогонь і вода осіни 41-го увінчалися в 45-м «мідними трубами» переможного сталінського тосту за «здоров'я російського народу». До нещастя, ми, росіяни, дотепер так і не усвідомили цей більшовицький цинізм.