Надзвичайно приємно, коли, висловлюючись з того чи іншого приводу, раптом дізнаєшся, що твоїм однодумцем є людина зі світовим іменем. Говорю зараз про всесвітньо відомого письменника, Нобелівського лавреата з літератури за 1998 рік Жозе Сарамаго, який нещодавно, презентуючи свій новий роман "Каїн", зауважив, що Біблія є "посібником із поганих вчинків, жорстокості й усього найгіршого в людині". Коли ж його запитали, чи не боїться він обурення з боку віруючих, письменник відповів дотепно і, головне, правдиво: "А чого їм обурюватися, вони ж Біблії все одно не читають". А пишу я про це зовсім не для того, щоб якось притулитися до видатного імені, а щоби зайвий раз нагадати собі й людям – є чимало очевидних речей, про які ми мовчимо або від власної душевної ліні, або за інерцією.

Щодо Біблії, то це тема надзвичайно широка і говорити про неї можна під різними кутами. Але, свого часу таки прочитавши книгу вздовж і поперек, думку, винесену в заголовок, я сформулював для себе чітко і недвозначно. І коли мене про це запитували, висловлював без жодних евфемізмів. Зрозуміло, що багато співбесідників прагнули заперечити це твердження. Але весь цимес був у тому, що з піною на вустах репетували саме ті люди, які, якщо й тримали цю книгу в руках, то винятково як релігійну цяцьку. Інші ж, хто хоч побіжно був знайомий з тестами "святого" письма, коли отримували текстуальні докази, змушені були або погоджуватися, або визнавати, що недостатньо володіють предметом розмови.

"Фахові українці", які чомусь вважають, що поняття "українець" має бути тотожним поняттю "християнин", неабияк дратуються, коли їм цитуєш хрестоматійні слова Тараса Шевченка із поеми "Кавказ": "...У нас// Святую Біблію читає// Святий чернець і научає, // Що цар якийсь-то свині пас// Та дружню жінку взяв до себе, // А друга вбив. Тепер на небі.// От бачите, які у нас // Сидять на небі!..." Один навіть кричав, що не міг Великий Кобзар такого написати. "Так, ось ці слова", – показую в "Кобзарі". І наступної миті стовпію від відповіді: "Так це ж якісь москалі дописали у совіцькі часи, щоб із Шевченка атеїста зробити"!

Але ще більше, ніж висвітлення кривавих моментів, деяких "віруючих" бісить, коли я кажу, що велика частина Біблії – це чудова поезія давніх поетів, які до "божественного" мали приблизно такий самий стосунок, як і 99 відсотків сучасних письменників. Просто талант цих древніх мистців (скільки їх насправді входило до "авторського колективу", навряд чи вдасться тепер дізнатися) набагато випереджав час, в якому вони творили. А ще їм поталанило трохи більше, ніж, до прикладу, тому ж Гомерові – великий сліпий зостався у віках лише співцем і мітотворцем, а ці хлопці – святими та "присвяченими".

Але як би там не було, Біблія – це література для дорослих, освічених і адекватних людей. Тому мої діти її читати не будуть, як мінімум, до повноліття. Бо дуже хочу, щоб виросли вони добрими і милосердними людьми.

Сергій Пантюк