УПЦ збирається організувати 14 жовтня цього року хресний хід парафіян до скульптури Перуна із подальшим її руйнуванням.

Символ Перуна, який намагалися зрубати. Сліди порубок на фото праворуч.
Фото: Православ Лонжанський

Згідно законів та конституції України, кожен громадянин нашої держави має свободу вибору щодо віросповідання. Більше того: законодавцем чітко закріплено право віруючих щодо проведення релігійних обрядів і церемоній; добродійної і культурно-освітньої діяльності; міжнародних зв’язків, контактів та поширення інформації релігійного змісту.

Отже, згідно законодавства України, державна влада не може надавати переваги жодній з релігій, і жодна з них не може бути домінуючою. А якщо так, то представники усіх релігійних напрямів повинні толерантно ставитись до людей інших віросповідань, і, поважаючи закон, не проводити жодних дій, які можуть призвести до роздмухування міжрелігійної ворожнечі.

Проте це можливе лише за умови, якщо усі віруючі слухають не лише своїх богів, а й дослухаються до голосу закону. Але в Україні все, як завжди, поставлено догори дригом, оскільки представники однієї релігії чомусь вважають себе домінуючими, а отже беруть на себе право диктувати представникам інших релігійних спрямувань, що їм робити, як себе поводити, і тим паче – нищити символи їхньої віри. І на практиці носії християнських поглядів не занадто поважають віросповідання інших громадян, оскільки вважають, що саме їхня релігія повинна домінувати на українських теренах.

Щоправда, християни різного підпорядкування і самі між собою не можуть миритися. Так представники московського патріархату не визнають церкву, підпорядковану Філарету, а разом вони не сприймають представників протестантських церков. Тож про яку терпимість може йти мова? Звісно, що усі разом вони сповідують принцип поганого миру, аніж гарної війни, проте до істинного сумирного співіснування ой як далеко. Та якщо до мусульман, баптистів, буддистів та інших відомих релігій представники української церкви хоча б роблять вигляд, що ставляться з повагою, то до рідновірів християни київського патріархату не виявляють елементарної терпимості. А деякі з них, не криючись, навіть називають їх поганами. І все через те, що представники цієї релігії сповідують богом не Ісуса Христа а Перуна, - того, кого визнавали богом старослов’яни до тих пір, допоки князь Володимир не вирішив хрестити Русь.

І тут постає питання: чи має право Філарет придавати анафемі віру цих людей, а тим паче зазіхати на символ їхньої віри? З точки зору моралі та закону – ні, оскільки кожен сам вирішує, якому богу йому служити. Та все ж на практиці представники української церкви не занадто переймаються проблемою терпимості до цієї віри, оскільки кількість рідновірів значно менша, аніж тих же мусульман, а отже великого супротиву вони не нададуть. І тому представники Української церкви київського патріархату доволі відкрито виказують своє невдоволення як існуванням рідновірів, так і тим, що рідновіри 24 серпня 2009 року на День Незалежності України на підставі листа директора Національного музею історії України Чайковського С.М. встановили на Старокиївській горі столиці Перуна.

Щоправда, спочатку якихось відкритих заперечень та невдоволень ніхто не виказував. Але в ніч з 20 на 21 вересня близько третьої години ранку невідомі особи пиляли та підрубували цю скульптуру. Остаточному її поруйнуванню завадив лише охоронець музею, який так невчасно для вандалів з’явився біля Перуна. Хто стоїть за цим актом вандалізму – невідомо, хоча, на думку рідновірської спільноти, подібні дії можуть благословити священики греко-католицької, української православної або церкви московського патріархату. Хоча ніхто не виключає, що це могли бути і пересічні громадяни, яким не подобається язичництво як таке.

Та все ж більше підстав підозрювати в акті вандалізму підісланих осіб, оскільки, як було раніше заявлено, УПЦ збирається організувати 14 жовтня цього року хресний хід парафіян до скульптури Перуна із подальшим її руйнуванням.

Хоча не зрозуміло, як Філарет може благословляти православних на порушення українського законодавства, адже подібну акцію можна прирівняти із ходою на руйнацію і ісламських святинь і посягань на ту ж синагогу. Проте натравлювати православних на святині інших великих релігій у чільників християнства не вистачить духу, оскільки вони чудово усвідомлюють, до яких міжнародних скандалів подібні дії можуть призвести. А от погрожувати рідновірам – це можна, адже хто за них заступиться?

Та все ж хочеться нагадати Філарету, що дії, які він запланував на 14 жовтня 2009 року – це розпалювання міжконфесійної ворожнечі, оскільки рідновіри не збираються дозволити християнам скинути Перуна з круч Старокиївської гори, а тому вони будуть стояти на його захисті. І якщо хтось з християн, піддавшись релігійній фанатичності, але забувши істину – возлюби ближнього свого, кидатиметься на рідновірів з кулаками, то це може призвести до кровопролиття. А це вже – кримінальна відповідальність, за яку недовго отримати і певний термін за гратами.

Хоча чільники великих церков почувають себе безкарними, оскільки переконані, що сховались від закону за своїми великими церковними санами, і що влада ніколи не піде на те, аби ради захисту однієї невеличкої релігії викликати невдоволення великої кількості християн. А подібні дії ой як не співпадають із християнською мораллю. Тож хотілося б нагадати Філаретові слова Джеймса Едісона, який зазначав, що релігійна приналежність кожної людини повинна бути справою її власних переконань і сумління, і кожен має право сповідувати свою релігію так, як вони йому це підказують.

Та, на жаль, практика сьогодення ще раз доводить, що віра і християнські норми суттєво відрізняються від релігійності, а така релігія – це вже політика…

Оксана КОТОМКІНА