Однак оптимізм чи реалізм (час покаже) Віктора Ющенка не заспокоює експертне коло. Там кажуть про потенційні небезпеки, основані на реальних фактах.

Директор центру дослідження армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак теж не вбачає прямої військової загрози для України з дня на день. Проте ризиків для її появи більш ніж достатньо.

Що може стати останньою краплею для розв’язання військових дій, як Україні треба готуватися до війни, чого не можна допускати зі свого боку, який реальний стан обороноздатності української армії, чи готове українське населення воювати проти Росії – читайте в інтерв’ю експерта для Новинаря. 

Чи вбачаєте ви сьогодні загрози для суверенітету України через пряме військове втручання. Зокрема, з боку Росії?

Ті кроки, які були зроблені Росією протягом останніх двох років, принципово змінили геополітичне становище. І для України воно погіршилося. Я не хочу сказати, що цілком існує військова загроза, але створилися всі умови для реалізації силового варіанту втручання.

По-перше, Україна сьогодні фактично має територіальні претензії з боку РФ, які були оголошенні і напівофіційно, і майже офіційно людьми, які, скажімо, на цей час уже пішли у відставку. Але під час оголошення цього (претензій - Ред.) вони були на відповідних посадах. Україна сьогодні зіткнулася з тим, що лідери інших держав прямо втручаються у справи України.

Також ще однією важливою ознакою є те, що на сьогоднішній день ми маємо реалізацію пропаганди серед російського населення щодо створення образу ворожої країни в обличчі України. І це також дуже небезпечно.

Врешті-решт, ми маємо сьогодні легітимізацію питання військового втручання (йдеться про прийняття Думою РФ закону про оборону, згідно з яким Росія має право ввести свої війська у чужу країну, якщо на її території порушують права російських громадян – Ред.). Хоча це не є на пряму якоюсь військовою загрозою, але це є підготовленою версією силового втручання.

Тобто попри існування передумов для силового втручання, ви наразі прямої загрози не бачите. Якими ж тоді в подальшому будуть дії Росії стосовно України?

На сьогодні Російська Федерація буде намагатися реалізувати свої замисли стосовно України мирним дипломатичним шляхом. При цьому, створюючи або використовуючи важелі енергетичного, інформаційного, військово-технічного впливу.

Напруження і можливість силового втручання може зростати до 2017 року у разі, якщо РФ не доб’ється своїх цілей мирним шляхом

Але, не відкидаємо, що напруження і можливість саме силового втручання може зростати поступово до 2017 року у випадку, якщо РФ не доб’ється своїх цілей мирним шляхом. Тобто якщо Україна не стане державою, яка йде у фарватері російської зовнішньої політики. Тобто якщо РФ не створить можливості максимального впливу на газотранспортну систему України, а також можливості щодо пролонгації угоди про перебування та функціонування ЧФ на території України.

Що може стати останньою краплею між дипломатією і військовим втручанням?

Це може бути розуміння, що результати виборів Президента не відповідають сподіванням РФ. Другий момент може бути пов’язаний з активізацією проросійських структур на території України, які вбачають шлях майбутнього розвитку України саме у складі з РФ або у складі новоутворення держав, яке було б названо будь-яким військовим політичним блоком. Ця активізація (проросійських структур – Ред.) може бути використана для  підтримки з боку силових структур РФ.

На вашу думку, указ Президента про перевірку боєздатності Збройних сил свідчить про те, що Україна готується до війни? Чи просто намагаємося когось полякати?

Я не думаю, що ті навчання, ті елементи підготовки можна вважати ознаками підготовки до війни. Навпаки, я сказав би, що це намагання продемонструвати, що боєпідготовка в українській армії існує як така.

Бо протягом останніх років українське військо деградує саме через те, що не має можливостей проводити у повному обсязі на адекватному рівні боєву підготовку  і не має можливості отримувати сучасні системи озброєння, які би були адекватними, які би створювали адекватну систему стримування для потенційного агресора.

На якому рівні нині, на вашу думку, перебуває боєздатність ЗСУ? Зокрема, наскільки ми відстаємо від світу у військовій техніці?

Стан військової техніки погіршився, вона фактично вичерпала свій експлуатаційний ресурс. За ці 18 років світ зробив великий крок уперед у технічному сенсі. Сьогодні українська зброя майже на покоління відстає від зброї провідних іноземних держав. Тобто українська армія опинилася у нерівному становищі у порівнянні з іноземними арміями.

Але Росія принципово відрізняється від України тим, що завжди безжалісно ставилася до солдатських мас. Тому вона завжди намагалася ввести бойові дії у симетричну схему

Не хочу сказати, що все дуже добре в російській армії, там лише шість відсотків новітньої техніки. Але Росія принципово відрізняється від України тим, що завжди безжалісно ставилася до солдатських мас, використовувала їх як гарматне м’ясо. Тому вона завжди намагалася ввести бойові дії у симетричну схему,  щоб мати можливість якраз за рахунок військової маси отримати перевагу.

Саме так відбувалося в Грузії. Основна проблема грузинської армії і головна помилка – що вони допустили саме симетричні військові дії. Тому треба це мати на увазі, Україні відтак потрібно отримати можливість придбати надсучасні системи озброєнь. Наприклад, створити неядерний ракетний щит для стримування, тоді б ніякі симетричні військові дії не були б такими загрозливими, якими вони є на сьогоднішній день.

З чим можна пов’язати сучасну державну політику щодо обороноздатності України, зважаючи на зростання зовнішніх загроз після 2005 року? Деякі експерти вказують на свідомий саботаж  уряду на догоду зовнішнім ворогам.

Справа в тому, що українська армія ніколи протягом української історії не була включена у систему внутрішнього впливу, в систему лобістських інтересів політичних угруповань. Вона завжди була поза цим процесом, відтак ставлення  до неї було напівсерйозне.

Українська армія ніколи протягом української історії не була включена в систему лобістських інтересів політичних угруповань

Неувага до армії була пов’язана з пильною увагою до інших силових структур. Наприклад, у цьому році вперше міліцейське відомство отримало більший бюджет, ніж Міноборони. Це  ознака того, що ставлення  до армії залишається досить дивним і несерйозним.

Чи сьогодні українська армія зможе стримати ворога у разі війни? Якщо ні, то принаймні наскільки б вистачило її сил?

Щодо можливостей Збройних сил виконати функцію інституту стримування, тут я б сказав обережно: ці можливості дуже обмежені. Єдине, що сьогодні може підтримувати оптимістичні погляди на розвиток Збройних сил, – це те, що сьогодні ми ще не кажемо про пряму військову загрозу, ми кажемо про існування такої загрози у майбутньому.

Це може бути завтра, післязавтра, тобто ще певний проміжок часу Україна має.

Україні потрібно активізувати підготовку своїх асиметричних  можливостей, тобто сил стримування

В першу чергу, Україні потрібно активізувати підготовку своїх асиметричних  можливостей, тобто сил стримування. Україні треба докласти зусилля, щоб підготувати спецнази  практично всіх відомств. Це для того, щоб контролювати, в першу чергу, прояви екстремістських організацій, які будуть готові до дестабілізації ситуації у певних регіонах.

Певні ознаки таких організацій ми вже маємо. Я кажу про кримські події і попередження з боку Служби безпеки України про неприпустимість певний актів антиукраїнської пропаганди.

Але все-таки, на скільки б вистачило нинішніх потужностей та боєздатності ЗСУ для, припустімо, війни з Росією?

Я б не хотів би моделювати якісь бойові дії. Я мало вірю в те, що може відбутися симетричний військовий конфлікт. Я припускаю, що могли б відбуватися моделі локального втручання для дестабілізації обстановки у певних регіонах під вирішенням певних політичним проблем.

Росії ані сьогодні, ані  в найближчому майбутньому невигідно саме військовим шляхом вирішувати проблеми відносин з Україною

Головне те, що Росії ані сьогодні, ані  в найближчому майбутньому невигідно саме військовим шляхом вирішувати проблеми відносин з Україною. Росії не потрібна розділена Україна, Росії потрібна країна цільна і могутня, при цьому проросійська, проросійська васальна Україна. В цьому є головне протиріччя.

На сьогодні головним  злочином, який допустило російське керівництво, є те, що воно перенесло конфлікт еліт на народ, на народні  маси.

Чого Україні можна сподіватися від міжнародної спільноти у разі підвищення агресії з боку Росії?

Підтримки Заходу не буде жодної. Це треба розуміти, що західні країни свою позицію висловили, Німеччина і Франція уже продемонстрували відмову від України.

Підтримки Заходу не буде жодної. Новітні амбіції Росії Європа просто проковтнула

Для Європи існує загроза російського енергетичного тиску. Це по-перше. По-друге, Європу влаштовує Україна як буферна сіра зона, проміжок між Європою та, власне кажучи, Росією. Тому новітні амбіції Росії Європа просто проковтнула.

Що стосується США, то думаю, що зараз тривають переговори між США і Росією і питання України також тут присутнє. США свого остаточного рішення ще не висловили, але йдеться про це, що це рішення може бути не на користь Україні.

Саме тому ми зараз маємо лист з боку української інтелігенції до країн-гарантів безпеки, маємо заяви експертів про необхідність змінити ситуацію  і ще дуже багато такого, чого раніше не було.

Тобто багато людей сьогодні усвідомлюють реальність загроз, які стали перед українською державністю. Тому такі люди намагаються об’єднати зусилля і створити такий заклик, який зробив би неможливим для потенційних агресорів втручання у майбутнє України.

А наскільки самі українці нині морально готові до війни? Чуємо багато активних закликів, багатьом лише дай шаблею помахати, „москаля полякати”... Наскільки наше суспільство нині мілітаризоване, часто чуємо, що ми дуже миролюбна нація.

З одного боку, 18 років незалежності створили певне покоління людей, яке готове боротися за самостійність і незалежність України. Я думаю, що існування цього покоління також враховується іноземними країнами, в першу чергу Російською Федерацією. Ті дослідження, які кажуть  про існування близько 60% українців. готових виборювати незалежність, я думаю, вони близькі до реальних.

18 років незалежності створили певне покоління людей, яке готове боротися за самостійність України

Але, з іншого боку, я дуже не хочу, щоб Україна була втягнута у симетричну війну, тобто, так би мовити, лінійні  бойові дії. Бо на сьогодні однією з головних проблем є відсутність єдиного вольового керівника, який міг би очолити, в тому числі й військові, організації  і бути єдиним лідером нації. Тому, якщо була б допущена лінійна війна або симетричні військові дії, це б могло створити вкрай негативну ситуацію для України.   

Тут справа не в тому, чи окремо взятий українець готовий відстоювати свою незалежність. А хто б міг згуртувати, об’єднати ці зусилля. От в цьому є велика внутрішня загроза. Адже частина українців ідентифікуюсь себе як українці, а частина як потенційно радянські люди чи потенційно російські.

Розмовляла Мар’яна П’ЄЦУХ, Новинар