Менструації,
аборти, пологи в жидівок визначають на 50% (інколи на 100%) їхнє
особисте життя, і на 100% — громадське, кагальне; а також політичне
майбутнє їхніх дітей.
До чого тут жидівські менструації-дефлорації, аборти, пологи... А ось до чого.
Вельмиповажний
доктор Каганець (він видима частина інституту метахвізичних досліджень
Перехід-4 — інституту з церковно-сінагогними контурами) стверджує, що
Ісус з апостолами (за винятком Іуди-зрадника) були ніяк не жидами, —
арійцями, галами („галілеянами”). Ці одкровення Каганця про „арійські
стандарти” жидівства мусолять центральні газети (наприклад, „За
українську Україну” №12(75)/2007р.) та деякі обласні (наприклад,
галицька „За вільну Україну”). Вміло маніпулюючи семантичними пастками
(як і Московія Україною-Руссю для воссоєдінєнія Украіни с Россієй)
Каганець підводить читача до Ісуса-гала-галілеянина-галичанина.
Зомбовані христосівцями (і далі, каганцями) галичани одностайні в
переконанні — Ісус галичанин. Українців, особливо галичан, завербовано.
Семантичні (змістові) та вербальні (словесні, звукові) порівняння і
запозичення — це ті пастки, що їх розставляють усі без винятку
вербувальники, — релігійні, політичні, комерційні єзуїти. Verbalis
(латинське) — словесний.
Доктор знає що і до чого. На те він і
доктор. Втім, знати і аргументувати — це різні речі. Бо якщо прокурор
знає і не аргументує, то суддя виправдовує злочинця (прокурор сприяє
виправданню). Отже, вправний Каганець знає і не аргументує, а тільки
запевняє, що Ісус арієць. Чи не виправдовує Каганець злочинця Ісуса?
Адже відомо, що ІСУС ПРИЙШОВ НЕ ЗМІНИТИ ЖИДІВСЬКИЙ (злодійський) ЗАКОН
ЄГОВИ-МОЙСЕЯ, А ВИКОНАТИ ЙОГО (євангеліє Матвія, 5:17). Нагадаємо
класичну жидофільську (любов жидів до жидів і ненависть — смертельну —
до нежидів) настанову Закону-Біблії.
„ ... Мойсей побачив
єгиптянина, що бив єврея, та й убив єгиптянина, і заховав його в пісок.
І вийшов він другого дня, — аж ось сваряться двоє євреїв. І сказав він
несправедливому (несправедливість єгиптян та інших неєвреїв щодо євреїв
є догмою Закону, — прим. авт): „Нащо ти б'єш свого ближнього?” А той
відказав: „Хто тебе призначив за начальника чи за суддю над нами? Чи ти
думаєш убити й мене, як ти вбив був єгиптянина? (у Мойсея на єврея рука
не піднялась, — прим. авт.)” І почув фараон про цю справу (про подвійні
стандарти єврейського Закону, зокрема заповіді „не вбивай” — прим.
авт.) та й шукав, щоб убити Мойсея. І втік Мойсей від фараонового лиця,
й оселився в країні Мідіян...” (Біблія, книга „Вихід”, вона ж Друга
книга Мойсея, 2: 11-15)
Не зайве нагадати каганецьківські так
звані аргументи — антропологічно Ісус нежид, а Біблія фальсифікована. І
не просто нагадати, а вимагати від освіченого і досвідченого Каганця не
запевняти читачів (паству?) про фальсифікацію Біблії, а опублікувати
НЕФАЛЬСИФІКОВАНУ Біблію. За ті гроші, що протягом десятиліть йдуть на
утримання каганецьківського інституту і на видання його (інституту
рівноапостольного) творів, можна видати якщо не мільйон
НЕФАЛЬСИФІКОВАНИХ Біблій, то, принаймні, мільйон якогось коротенького
НЕФАЛЬСИФІКОВАНОГО („арійського”) євангелія. Не виссану з пальця
„Пшеницю без куколю”, а саме „Істинне Євангеліє від Каганця”. Гвалт, —
а його негайно зчинить всесвітня христосістична партія, — негайно
спустить Каганця з неба на землю. Каганець відразу й назавжди затямить,
яким „арійцем” був Ісус.
Відкиньмо антропологічні
„підтвердження” про арійство Ісуса. Бо знайдені мощі Ісуса перекреслять
усю роботу прешановного Каганця (він встановив не тільки зріст Ісуса,
але й колір очей — арійський колір чи арійський стандарт). Дивитись на
Каганця як на антрополога-аналітика (котрий робить антропологічні
висновки без мощів, — аналітично) нема підстав. У березні 2006 року в
Книжковій Палаті України проводилась науково-практична конференція
„Буття Українців”. В роботі конференції брав участь, зокрема, Каганець.
Він „штовхав” свої тези. Після конференції автор цих рядків мав розмову
з Каганцем. „Просвітитель” заявив, що не знайомий з працями
антропологів Гюнтера, Гобіно, Чемберлена. Не згадував Каганець і
українського етнографа та антрополога Вовка — того, хто відкрив на
Чернігівщині Мізинську (удвічі старшу за Трипільську) цивілізацію.
Особливо дивує „незнайомство” з Чемберленом (студент-фізик не може не
знати Архімеда). Бо Чемберлен — предтеча Каганця — робив Ісуса арійцем
100 років тому. Ідею Чемберлена підхопив ідеолог гітлерівського рейху
жид Розенберг і розвинув у книзі „Міф 20 століття”. За 100 років до
Каганця Розенберг писав („Міф...”, книга 3, частина 5, глава 1) про...
„ ... величний образ Христа...” Далі (там само, глава 3) Розенберг
торує шлях Каганцю:
„ ... Вже майже всі художники Європи
позбавили обличчя та фігуру Христа всіх ознак жидівської раси. У всіх
визначних художників нордичної Західної Європи Ісус стрункий, високий,
світловолосий, з крутим лобом та вузьким лицем. Визначні художники
півдня також не уявляли собі Спасителя (з великої букви у Розенберга, —
прим. авт.) з кривим носом і клишоногого (йдеться про антропологічні
особливості жидів, — прим. авт.). Вже у „Воскресінні” Маттіаса
Грюневальда Ісус дивиться на світ „цілком героїчно”, так, як і
блакитноокі ангели (персонажі чорноокої та чорноротої жидівської
міфології, — прим. авт.) з небес. Церкви та общини німецької релігії
треба зобов'язати, щоб у святих (це слово без лапок у Розенберга, —
авт.) місцях поступово замінити нечистокровні фокуси часів барокко
єзуїтського зразка картинами і скульптурами Творця життя, щоб, між
іншим, знову з'явився Бог зі списом...”
Бог з ярмом — це, вочевидь, видозмінений Каганцем (і пропонований для українців) „Міф...” Розенберга.
Розенберг
Каганець
Просвітитель
КаганецьПросвітитель КаганецьЗняти окуляри, глянути зосереджено в
об'єктив, і Каганець — не такий вже видозмінений, — справжній Розенберг.
У
своїй хвундаментальній праці „Арійський стандарт” (розділ „Расова
доктрина Третього рейху”) Каганець вказує на Розенберга як на того, хто
ставить міфодизайн вище археології, антропології, і взагалі науки. І
Каганець має рацію. Не може не мати. Бо саме це — міфодизайн — є
спеціалізацією Каганця.
Чого лиш вартий заявлений Каганцем
(там само, розділ „Як виглядав Христос”) погляд Спасителя („погляд”
„залишений” на погребальній плащаниці). Адже йдеться не про очі, а про
погляд — внутрішній стан, висловлений очима.
Тут уміла
спекуляція (пастка). Увага пастви зосереджується на погляді, і цим
відволікається увага від спасителя, чи, точніше, від спасіння. Бо
відомо, що арійці — люди самодостатні. Вони самі собі спасителі. Їм не
треба сторонній „спаситель”. Ідея спасительства, як прояв манії
величності (психічного збочення), незнана нормальними людьми. Це якщо
Каганець вважає арійців нормальними.
Фальсифікацію Каганець пояснює ВСТАВКАМИ до Біблії.
Ясно,
що вставки до першої, старої частини Біблії (так званого Старого
Заповіту Єгови-Мойсея) зроблено раніше, а вставки до другої, новішої
частини Біблії (так званого Нового Заповіту Єгови-Мойсея-Ісуса)
зроблено пізніше. Взагалі, скажемо простіше: Біблія — сумарно Старий і
Новий Заповіт — це суцільні вставки. Без окремих вставок не існує
цілого. Інакше й бути не може. Вставляється все те, що вигідне
жидівській доктрині.
Початково офіційний список Нового Заповіту
складався тільки з 26 книг, тобто відкидалось Одкровення „святого”
Іоана (Апокаліпсис). Цей список затверджений 363 року Лаодикійським
собором. Після затвердження список обговорювався на Гіппонському
(393р.) та Карфагенському (397р.) соборах. Остаточно редакція Нового
Заповіту з 27 книг (включно з Апокаліпсисом — 27-ою книгою) затверджена
Трульським собором (691-692рр.) майже через 700 років після Ісуса.
Втім, канонічність Апокаліпсису, а значить і самого Нового Заповіту
Ісуса Христа, піддавалась сумнівам аж до 9 століття християнської ери
(див. будь-яке офіційне видання „Історії християнства”, розділ
„Формування канону”). Далі піддавати сумнівам „не можна” було —
завершувалась християнізація (іудаїзація) Європи — в 9 столітті
християнізувались чехи, серби, болгари. „Чекали” своєї черги поляки,
угорці (мадяри), українці. Отже, „Святе” письмо окупантів прийшло в
Україну в такому вигляді, в якому знаємо тепер, після 1000 років
іноземної окупації України. Втім, „просвітителі” прагнуть поставити все
сторчма. головою. Це зробити тяжко. Бо від яскравого світла чорний
камінь не стане білим хлібом.
Програма будь-якої партії
еволюціонує. Тому періодично програма зазнає змін. Біблія — програма
всесвітньої жидо-християнської партії. Окупантської партії. Чи не тому
Шевченко написав „Марію” про байстрюка — озлобленого жида Ісуса. Чи не
тому Леся Українка написала „На полі крові” про ортодоксального Іуду,
зрадженого жидівським доктринером Ісусом. Чи не тому Іван Франко з
гордістю заявляє: „Поза світ жидівсько-християнський я вилетів!” („Ex
nihilo”).
Саме тому.
Навіть якщо були вставки до
Біблії, — а їх не могло не бути протягом 2000-літньої еволюції
жидо-християнської партії, — то яке діло нам, окупованим, до вставок у
програму окупантської партії. Тобто Ісус (Христос у Біблії чи Хрестос у
Каганця) — факт чи артефакт — присутній у Біблії.
Які підстави
славити Ісуса — істинного чи фальшивого? Кому вигідно „реабілітувати”
його? Що доброго він зробив для України? Нічого. Чим він перевершив
українських волхвів, українських світочів Шевченка, Лесю, Франка... Чи
не тому „треба” реабілітувати і славити Ісуса (як не Христа, то
Хреста), що він жид. Адже цим славленням зміцнюється чужий (жидівський)
егрегор. На егрегорі добре розуміються „просвітителі”.
Уявімо,
що арійці перші приручили коня й вола, перші винайшли колесо, перші
винайшли ярмо і, відповідно, перші запрягли коней та волів у вози і
стали першовідкривачами світу — розійшлися у світ. Уявімо, що серед
арійців був якийсь Ісус Хри(е)стос. Потім всесвітні паразити — жиди —
скористались довірливістю арійців, перехитрили, накинули на них ярмо.
То чи стане легшим ярмо — вже не питаємо, чи спаде воно — якщо на ньому
буде знайдено давнє тавро „Ісус Хр...”.
Отже, Каганець запевняє, що біблійний персонаж Ісус — арієць, і що Біблію („арійську”?) фальсифіковано. Словом, бєспрєдєл.
Оригінальне ярмо, чи фальсифіковане (підробка), а додолу гне. Ой-як гне.
Біблію
назвіть оригіналом чи підробкою, але вже півтори тисячі років (у світі)
панує один її „оригінально-підроблений” канонізований текст. Тож, нема
сенсу визначати, хто і коли зазіхав на оригінал. Та й що вважати
оригіналом? Бо чи буде, наприклад, „Мерседес-300” оригіналом, а на його
основі „Мерседес-600” — підробкою? Ні, „600-ий” — це вдосконалений
„300-ий”. І якщо на основі якогось тексту Біблії зроблено певні
нововведення, то хіба це фальсифікація основи? Ні, — це вдосконалення,
і тільки вдосконалення.
Біблія — заплутаний клубок жидівського
звичаю, політичної доктрини, міфу. Аби керувати світом за допомогою
Біблії, треба чітко уявляти лінію жидівської політичної доктрини. Тобто
Біблія має бути оперативною. Значить, гортаючи Біблію треба мати
оператора. Всесвітня жидо-християнська окупантська партія оперує Ісусом
так, як ми оперуємо ключами відкриваючи складні замки. Відкриваємо не
тому що знаємо всі складнощі замків, — відкриваємо просто маючи
відповідні ключі. Просто вставляємо ключі у відповідні замки.
Якщо Ісус нежид, то його мати нежидівка.
Відкриваємо
жидівське (яке ж іще?!) зведення громадянсько-кримінально-економічних
кодексів — Закон-Біблію. У книзі (кодексі) Левіт, у главі (статті
громадянського кодексу) 12:1-5 знаходимо:
„ ... І господь
промовляв до Мойсея, говорячи: „Промовляй до ізраїлевих синів,
говорячи: коли жінка зачне, і породить дитя чоловічої статі, то буде
нечиста сім день; як за днів нечистоти місячної її, буде нечиста вона.
А восьмого дня буде обрізане тіло крайньої плоті його. І буде вона
сидіти в крові очищення 33 дні (після обрізання, і 7 днів до обрізання,
разом 40 днів, як і пізніше Ісус — істота чоловічої статі —
„очищатиметься” від диявола в пустелі 40 днів, — прим. авт.). До всякої
святощі не буде вона доторкатися, а до святині не ввійде аж до
виповнення днів очищення її. А якщо породить дитя жіночої статі, то
буде нечиста вона два тижні (удвічі більше, ніж коли породить дитя
чоловічої статі, — прим. авт.), як за нечистоти її місячної, і буде
сидіти вона на крові очищення 66 днів (удвічі більше, ніж коли породить
дитя чоловічої статі — авт.)...”
Далі, в тому ж кодексі, у статті 15:28-30 наказується:
„
... а якщо вона очиститься від течі своєї, то відрахує собі сім днів, а
потому стане чиста. А восьмого дня візьме дві горлиці, або двоє
голубенят, та й принесе їх до священика (сьогодні це номенклатура
жидо-христосістичної партії, — прим. авт.) до входу в скинію заповіту.
І спорадить священик одне — жертвою за гріх (забере собі, на
пропітаніє, — прим. авт.), а одне цілопаленням (жертвою жидівському
господу, — прим. авт.), та й очистить священик її перед господнім лицем
від течі нечистоти її...”
В новітні часи виник реформований
іудаїзм, який нехтує жидівську нечистоту і, відповідно, потребу
очищення. Але ж мова про старі „святі” часи.
Якщо вельмишановний
доктор Каганець не заперечує, що повідомлення Біблії про Ісуса як про
істоту чоловічої статі не є вставкою, то відкриємо біблійну статтю
2:21-23 з євангелія (кодексу) від Луки:
„ ... Коли ж
виповнились вісім день, щоб обрізати його, то Ісусом назвали його. А
коли — за Законом Мойсея — минулися дні їхнього очищення (40 днів,
7+33, — авт.), то до Єрусалиму принесли його, щоб поставити його перед
господом...”
Якщо намагатись догодити Каганцю і припустити,
що обрізник (мохел) розписався в книзі реєстрації обрізання, проте не
обрізав (на догоду майбутнім „просвітителям”), то щойно наведений
уривок з програми окупантської христосістичної партії вказує на
праведного Семена (Симеона в деяких текстах). Праведне життя (в
іудаїзмі) — це насамперед життя суворо узгоджене з Законом. Звання
праведника треба заслужити ревним виконанням постанов Закону. І саме
праведник Семен виступає свідком представлення (після обрізання) Ісуса
жидівському господу (Єгові).
„ ... І як несли Ісуса батьки
(на представлення після обрізання, як же інакше, — прим. авт.) звичаєм
законним, тоді взяв він на руки його, хвалу віддав... на славу народу
твого Ізраїля...” (євангеліє від Луки, 2: 28-32)
Важко
уявити, що професіонали халтурили, а законослухняні батьки разом зі
свідками-праведниками нічого не помічали і мовчки потурали беззаконню.
Заради чого потурали?! Заради чого наражали на смерть себе і єдиного
нащадка?!
Навіть догоджаючи–передогоджаючи Каганцю та
припускаючи, що і святий обрізник і праведний Семен (за згодою
батьків-„нежидів”) лже-свідчили обрізання Ісуса, зауважимо поправку до
Закону, зроблену (після обрізання Ісуса) „святим” апостолом Павлом:
„ ... Не той жид, хто обрізаний на тілі, а той жид, хто обрізаний таємно, ДУХОВНО...” (про це згодом)
Значить,
справа не у факті фізичного обрізання, а у факті морального, психічного
(метахвізичного у Каганця), „філософського” (внаслідок зомбування
нежидів) служіння жидівському Закону.
Сьогодні ЦК всесвітньої
жидо-християнської окупантської партії (Церква) пропонує рядовим
партійцям святкувати (14 січня) Обрізання Ісуса — через 7 днів після
народження (7 січня); а 16 лютого — день праведного Семена, — через 40
днів після народження Ісуса. Для маскування проголошується нібито
святкування давнього язичницького свята Стрітення, Стрічення — Зустріч
старої Зими з молодим Літом, а не старого жида Семена з молодим жидом
Ісусом.
Все сходиться.
Чи
треба наголошувати, що поставити перед господом можливо тільки після
очищення, пройденого жидівкою після дефлорації (цей невдалий іноземний
термін означає позбавлення дівочої незайманості). Чи треба
наголошувати, що дефлорація передує зачаттю, пологам. Навіть
відсутність кровотечі при дефлорації не звільняє від ритуального
очищення.
Як бачимо, на противагу арійству, де жінка (не тільки
мати) в пошані, та й взагалі існує культ жінки, — в жидівстві жінка
ніщо й ніхто. Це щонайменше. Бо жінка в жидівстві та жидо-християнстві
— породження диявола. Не абстрактно, а конкретно. І коли жид торкнеться
нечистої жидівки, то й він зазнає процедури очищення.
Так,
наприклад, Талмуд передбачає виняток з правил про нечисту (нідда —
по-жидівськи). Виняток цілком логічний. Але це, скоріше, не виняток, а
напів-виняток. Кровотеча при дефлорації не вважається перепоною для
завершення статевого акту. Після нього — взаємне очищення (див.,
наприклад, жидівська енциклопедія, стаття „Нідда”).
Рабини і
попи — номенклатура всесвітньої окупантської партії — знаходять вигоду
не тільки від народження, обрізання (охриещення), очищення, але й від
простого подиху, кроку, слова...
„ ... Бо зі слів своїх будеш виправданий, і зі слів своїх будеш засуджений...” (Єванг. Матвія, 12:37, — чи не вставка?)
Мільйони стають єретиками (засудженими) за природні слова.
Рабином
називає Ісуса блудниця (грішниця-рецидивістка, згодом „свята”) Марія
Магдалина (Єванг. Іоана, 20:16, — вставка, напевно). Як же інакше вона
може назвати того, хто очистив її від гріха. Зазначимо, що рабинами
(законовчителями) були представники жидівської секти фарисеїв. З цією
сектою конкурувала олігархічна секта саддукеїв. Саддукеї не переймались
гріхами, тобто безпосереднім відпущенням гріхів „грішним”. Саддукеї не
вірять у воскресіння на третій день після смерті (це й уся догматична
відмінність від фарисеїв).
„ ... приступили до Ісуса саддукеї, що твердять, ніби нема воскресіння...” (євангеліє від Матвія, 22:23)
Саддукеї
контролюють єрусалимський храм як центр політичного та економічного
життя жидівства. Фарисеї — опозиція саддукеям. На противагу
саддукейському храму (він один — єрусалимський) фарисеї запровадили
сінагогу, безліч сінагог — мережу пунктів з вивчення закону (за різними
даними, в часи Ісуса в самому тільки Єрусалимі було від 200 до 400
сінагог). Ясно, що вивчення (добре організоване) закону зменшує
кількість штрафів і автоматично відволікає „святих” іудеїв від храму до
сінагоги — від саддукеїв до фарисеїв. Це не може подобатись саддукеям,
але на цьому не збираються зупинятись фарисеї (саме вони вірять у
воскресіння на третій день після смерті). Тому — знову „вставка” (в
Ісусові уста):
„... Я можу зруйнувати храм божий, — і за три дні збудувати його” (Матв., 26:61)
Це
і є ті слова, за які саддукеї засудили на смерть фарисея Ісуса. Він
розумів, що значить зазіхати на храм „божий” (за це смерть —
однозначно). А саддукеї розуміли, що значить „збудувати на третій день”
(збудувати-розбудувати фарисейське вчення — Талмуд, тлумачення
Закону-Біблії, всесвітню фарисейську сінагогу-церкву — замість
єрусалимського саддукейського храму). Саддукеї за політичний сіонізм.
Фарисеї (з Ісусом) за духовний (всесвітній) сіонізм.
В
„Арійському стандарті” (розділ „Галілеянин чи юдей”) Каганець каже, що
як саддукеї, так і фарисеї боролись за владу над народом через
сінагогу. Це однаково, що заявити: чоловіки ходять у громадський туалет
з написом на дверях „Ж”.
Саме про фарисеїв каже Ісус:
„ ... люблять вони передніші лавки в сінагогах...” (євангеліє від Матвія, 23:6)
Євангеліст Лука (7:5) пише, що будувати сінагоги — богоугодне діло.
Саддукеї
зациклені на храмі в Єрусалимі, тоді як фарисеї прагнуть (через
сінагоги, пізніше через церкви) вивести єговообраний Ізраїль до
панування над світом, згідно з Біблією (кримінальною):
„ ...
А тепер, Ізраїлю, послухай постанов та законів, що Я навчаю вас
чинити... Бо хто інший такий великий народ, що мав би богів, таких йому
близьких?.. І хто інший такий великий народ, що має постанови і закони
такі справедливі, як увесь той Закон, що я даю вам сьогодні? (аж до
2009 року, — прим. авт.)...”(Біблія, Старий Заповіт. Повторення Закону
(5 книга Мойсея), 4: 1-8)
„ ... І коли Господь, Бог твій,
уведе тебе до того краю, куди ти входиш, щоб заволодіти ним, то він
вижене численні поганські народи перед тобою...” ( там само, 7: 1) „
... І ти знищиш усі ті народи, що Господь, Бог твій дає тобі, — не
змилосердиться око твоє над ними...” (там само, 7: 16)
Але
храм (з його мурами і командою охорони) був ще й фінансовою установою —
в ньому зберігались жидівські скарби, тони золота й срібла. Бо не
завжди рядові жиди мали потрібні для гендля кошти. Мусили звертатись до
храму позичити грошей (під мінімальний відсоток), щоб перепозичити їх
нежидам з лихвою (під максимальний відсоток).
Вивчення біблійних законів передувало виникненню світової кредитно-фінансової системи. Вчитель — рабин Ісус.
Марія Магдалина звертається до Ісуса по-жидівськи: „Раббуні!”
(Євангеліє від Іоана, 20:16).
Руббуні
вище від рабина, як завуч вище від учителя. Над рабином і раббуні, як
над учителем і завучем, є раббан — директор школи. В часи Ісуса раббан
— почесний титул глави сінедріону. (Сьогодні раббанітами називають тих,
хто визнає Талмуд. Бо є жиди, що не визнають Талмуд. Нераббаніти — це
фактично саддукеї. Див. жидівські енциклопедії, а також, що характерно,
біблійні енциклопедії).
Біблія — жидівська політекономія.
„
... Не будеш позичати братові своєму (жидові, — прим. авт.) на
відсоток. Чужому (нежидові, — авт.) позичиш на відсоток, а братові
своєму не позичиш на відсоток (Біблія, „Повторення закону, 23:20-21)...
А коли збідніє твій брат, а його рука неспроможною стане, то підтримаєш
його, приходько він (кочівник, — прим. авт.) чи осілий. Не візьмеш від
нього лихви та прибутку, і будеш боятися бога свого (фюрера
жидівського,— прим. авт.)... Я Господь, бог ваш, що вивів вас із
єгипетського краю, щоб дати вам (жидам, — прим. авт.) ханаанську
(нежидівську, — авт.) землю, щоб бути вашим (жидівським) богом...
(Бібл., „Левіт”, 25:35-38)
(Характерно, що в сучасному
злодійському середовищі слово „Єрусалим” уживається для означення
місця, де мафія переховує крадене. Про це див., наприклад, Олег
Хоменко, „Енциклопедичний синонімічний словник. Мова блатних. Мова
мафіозі”).
Уявімо, що всі ці жидівські
очищення-обрізання-позичання — суцільна вставка. Але ця вставка (і
багато інших вставок суто кримінального, політичного та економічного
характеру) сьогодні панують у світі. Чи були б вони потрібні — ці
вставки — за умови панування у світі не жидів і жидо-християн, а,
наприклад, арійців?
Втім, Каганець має „підстави” вказати на жидівські вставки до „арійської” Біблії.
Особливо
зацікавлює те, що „просвітитель” каже про Ісуса як про
рідновіра-язичника.. Якщо Ісус нежид, арієць-рідновір-язичник, то коден
християнин (і не тільки) підтвердить, що арієць-рідновір-язичник дуже
часто і з особливим презирством згадує геєну вогненну як найжахливіше
найгидотніше страхіття (пекло). Наприклад, „ ... не занапастіть душу й
тіло в геєнні...” (єванг. 10:28)
Командир експедиції до
Палестини, талмудист, професор іудаїстики Ернест Ренан з'ясовує, і в
книзі „Життя Ісуса” (розділ 16, абзац 5) повідомляє:
„ ...
геєнна — так звався яр на південному боці Єрусалима, де в різні епохи
приносили свої жертви вогнепоклонники (язичники, — авт.) і де згодом
було влаштоване звалище нечистот. Отож геєна уявлялася Ісусові понурою
та нечистою місциною...”
З біблійної енциклопедії дізнаємось:
„
... цар Іосія (він реформував багатобожний іудаїзм у однобожний за 600
років до Ісуса, — прим. авт.), осквернив місце язичників, яр геєнна — в
нього почали викидати міські нечистоти, кості людські, трупи вбитих
злочинців і дохлих тварин. Для знищення смраду та для запобігання
поширення зарази, в цьому яру постійно горів вогонь...”
Значить,
сьогодні Геєнна сонцепоклонників — її тепер пишемо з великої букви —
умовно є в кожному християнізованому місті Світу.
Всі апостоли (крім Іуди зрадника) були нежидами?
Припустимо,
що так. Якщо вкажемо Каганцю на апостола Павла (він визначав себе як
фарисей і син фарисея — див. дії апостолів, 23:6), котрий став
апостолом замість Іуди, Каганець може не захотіти визнати Павла
апостолом. Бо той, мовляв, не покликаний Ісусом, — самозванець.
Та до Павла варто придивитись. До нього і до Гамаліїла — впливового члена жидівського Сінедріону.
Після
страти Ісуса Гамаліїл залишиться його однодумцем. Законовчитель
Гамаліїл виступить у Сінедріоні на захист переслідуваних ісусівців:
„
... І переповнились саддукеї ревнощами і руки наклали вони на апостолів
і до в'язниці громадської вкинули їх... Але Ангол Господній (хто ж іще?
— прим. авт.) відчинив двері в'язниці і вивів їх... Та й пішли вони
знов навчати народ... Як дізналися про це начальники сторожі храму і
первосвященики, то звеліли притягти їх знову до в'язниці... Запалилися
вони гнівом та й радилися, як їм смерть заподіяти... І встав у
Сінедріоні один фарисей, на ім'я Гамаліїл, учитель Закону, шанований
усім народом та й звелів на деякий час вивести апостолів... І промовив
до суддів: „Мужі ізраїльські... Відступіться від цих людей і забудьте
за них... І послухались ради його...” (Дії апостолів, 5: 17-39)
Саме Гамаліїл утаємничить майбутнього апостола Павла в суть тактики Ісуса.
Найфанатичніший
монтажник християнізму, самозваний апостол Павло викликає ревнощі і
недовіру в решти апостолів, — не самозваних, а покликаних Ісусом. Як
могло статись, — думають вони, — що Павло за одну годину спілкування з
Ісусом по дорозі в Дамаск осмислює всю суть Ісусового вчення, суть, яку
аж протягом року спілкування з Ісусом (ще до його безславного
розп'яття), пізнають покликані апостоли? Пізнають, і пізнати не можуть.
В
тому й полягає двоякість хри(е)стиянізму, що, з одного боку, він
призначений для упокорених, а з іншого боку, — для
упокорювачів-кагановичів.
Для тих, хто гортає перші розділи „Дій
апостолів”, а саме 9: 1-7, вказується, що Ісус з'являється Павлу як
видіння в пустелі по дорозі в Дамаск:
„ ... Я Ісус, що його
переслідуєш ти”. А люди, що йшли з Павлом, онімілі стояли, бо вони
чули, та нікого не бачили...”
Та все відразу стає на свої місця, якщо перейти до розділу 22 „Дій святих апостолів”.
„
... Мужі-браття й батьки! Послухайтесь ось тепер виправдання мого перед
вами!..” Як почули вони, що до них він єврейською мовою говорить, то
тиша ще більша настала (очевидно, в часи апостолів чиста єврейська мова
була ознакою аристократизму, тоді як переважна більшість, включно з
апостолами, користувалась арамейською, суржиком по суті, — прим. авт.)
А він говорив: „ ... Я юдеянин, що родився у кілікійському Тарсі, а
вихований у цім місті, біля ніг Гамаліїла докладно навчений Закону
отців; горливець я божий, як і всі ви сьогодні...”
Не
видіння в сірійській пустелі, не примара Ісуса, а реальний сподвижник
Ісуса — Гамаліїл — попрацював з Павлом (чи знову вставка до „Дій
апостолів”?). Бо важливо створити ідею, але ще важливіше знайти
солдатів, здатних воювати за цю ідею. І потрібні не прості солдати, а
такі (сержанти, молодші командири), що за собою піднімуть в атаку інших
солдатів. Таким солдатом (сержантом) є самозваний апостол, — а
насправді старанний учень Гамаліїла, — Павло.
Православна церква щорічно вшановує Гамаліїла. Його день — 2 серпня (15 за н. ст.).
Бачимо, що перед Гамаліїлом стоїть Никодим.
Справді,
покровителем Ісуса (його зв'язковим в умовах конспірації перед судом і
ганебною стратою) був член Сінедріону Никодим (див. євангеліє від
Іоана, 7:50, а також 3:1; 19:39).
Чи треба пояснювати, що
хоронять померлого рідні та близькі (найближчі) і що євангелія не
вказують на звертання рідних і апостолів Ісуса з проханням до Пілата
про видачу тіла для поховання. Бо до Пілата звертається саме поважний
Йосип Аримафейський — звертається як завдяки своїй високій посаді члена
президії Сінедріону, так і для більшої символічності солідарності
фарисеїв. Він і ховає Ісуса у своєму новому особистому (фарисейському)
склепі. (див. євангелія від Луки, 23:50, та Матвія, 27:57-60; Марка,
15:42).
Чи не вставка, і чи не забагато вставок, докторе Каганець?
І чи не вигідна конкретна вставка конкретній антиукраїнській партії?
Вигідна
вже тим, що програмує арійців на неарійський стандарт. Бо арійці
віддають перевагу священному вогню — спаленню померлих — не хованню в
землю щоб черви точили померлих, а трупні яди труїли святу Матір-Землю.
Щоденно на Землі вмирають мільйони людей. Мало хто з померлих вирушає
благородно через вогонь до неба. Завдяки тотальному іудаїзму
(християнізму+ісламу) більшість блаженних (їм належить Ісусове „царство
небесне” згідно з євангелієм) несвідомо — через зомбування — оскверняє
Землю.
Мусимо догоджати рівноапостольному Каганцю і шукати
жидів серед покликаних Ісусом апостолів. Досить знайти декілька, щоб
з'ясувати, що не всі апостоли були нежидами („арійцями”). Для Каганця
„не аргумент”, що апостоли носять жидівські імена. Наприклад, апостол
Іуда-2 (після Іуди-1, зрадника). ЦК вшановує пам'ять Іуди-2 відповідно
2 рази на рік — 2 та 13 липня (н. ст.).
Вчасно
зауважимо, що з погляду христосівців жидом є не тільки той, хто
обрізаний, а ще й той, хто живе за жидівським законом, тобто
необрізаний визнає зверхність обрізаних. В „Посланні до римлян” (2:
28-29) апостол Павло скаже:
„ ... Не той іудей, що є ним
назовні, і не те обрізання, що назовні на тілі, але той, що є іудей
потаємно, ДУХОВНО...”
Самозваний апостол Павло доходить до
гострого конфлікту з покликаними апостолами. Питання про обрізання
спричиняє перший розкол в історії християнства (хрЕстиянства, якщо так
хоче Каганець зі своїми апостолами).
Ось на апостольському соборі в Єрусалимі...
„
... дехто, що увірували з фарисейської партії, устали й сказали, що
потрібно поганів обрізувати й наказати, щоб закона Мойсеєвого
берегли... І зібралися апостоли і старші для розгляду цієї справи. І
велике змагання повстало...” (Дії апостолів, 15: 5-7)
Не
треба бути генієм щоб зрозуміти суть дійсно великого змагання, коли
одні відстоюють необхідність обрізання крайньої плоті статевого члена у
новонавернених на жидо-християнізм, а інші з піною біля рота доводять
їм необов'язковість святої для „богообраних” істот процедури обрізання.
Здібний
учень Гамаліїла, апостол Павло, знаходить компромісне рішення, завдяки
якому християнізм спромігся виповзти з іудейського кубла і розповзтися
по всьому світу. Павло мудро розділяє повноваження між собою та
апостолом Петром.
„ ... Мені припоручена Євангелія для
необрізаних, як Петрові для обрізаних, бо Той (Ісус), хто помагав
Петрові в апостольстві між обрізаними, помагав і мені між поганами...”
(Послання апостола Павла до галатів, 2: 7-8)
Отже,
характерний приклад — апостол Петро. Це його друге ім'я, дане Ісусом.
Перше ім'я жидівське, дане батьками (чи обрізниками) при обрізанні —
Шимон (Симон у євангеліях). Проповідувати серед обрізаних може тільки
обрізаний, наприклад, Петро. На ньому, за словами Ісуса, збудується
Церква (Сінагога), — не споруда, а згромадження вірних, партія.
Петро — другий апостол. Його брат Андрій — перший апостол, первозваний.
Андрій
Первозваний нібито був у Київі з просвітницькою метою. Можливо, залишив
якийсь знак майбутнім (у „незалежній” Україні) „просвітителям”. Кажуть,
що Андрій не зустрів теплого прийому в Київі і повернув у Грецію. Там
жидівського агента швидко „розкусили” греки (вони не менш хитрі, ніж
жиди), і повісили. Тепер мощі Андрія подорожують жидохристиянізованим
світом збираючи зомбований натовп.
Ось хресна хода у
„Свято”-Успенській Київо-Печерській лаврі (підпорядкованій московському
патріархату) на честь прибуття в Київ мощів „святого” апостола Андрія
Первозваного. Опричники
московського царя Івана-4 Грозного ходили в чорному одязі та їздили на
чорних (вороних) конях тягаючи прив'язаних (до коней) неугодних богу
(жиду, Ісусу) та неугодних царю. (Князі та царі —
жидо-татари-мадяри-хозари починаючи від християнізації Київа та його
колоній включно з володимиро-суздальською Москвою. Характерний приклад
— татаризований хозарин князь Андрій Боголюбський, той що знищив Київ
до монголів. Про нього див., наприклад, М. Котляр, С. Кульчицький,
„Довідник з історії України”). Опричники московських царів жидівської
крові Лєніна- Сталіна-Андропова — чекісти — ходили в чорних „кожанках”
і їздили на чорних воронках (автомобілях, зокрема для перевезення
арештованих — неугодних Лєніну-Сталіну-Андропову-богорівному). Після
опричників московських богорівних царів у „незалежній” Україні колір
форми опричників московських (і загальноізраїльських) не змінився —
чорний. До них можна звертатись по матеріальну допомогу. Звертатись за
умови, що допомога надається взамін за написання „Колискової для рабів
божих (ізраїлевих) українців”, приміром „Ісус — не жид — українець,
арієць”.
Крім Петра і Павла ще (передусім?) Яків — брат
Ісуса. Сторожа храму не допустила б Ісуса до жидівського храму, якби
Ісус не був жидом. Це стосується і його братів — кровних і названих.
Крім охорони ще й відповідні написи жидівською, латиною і грецькою
забороняли нежидам входити (оскверняти) храм. Треба мати неабияк
розвинуту уяву — каганецьківську — щоб уявити Ісуса-нежида, котрий
нехтує храмові написи, охорону тощо.
Якось я (автор цих рядків)
ранньої весни зайшов у шапці не в єрусалимський храм (він давно
зруйнований руками римлян та ідеями фарисеїв), а всього-на-всього в
київську центральну сінагогу на вулиці Руставелі. Сінагогну охорону
заціпило від такого святотатства, і вона мовчки напружено стежила, як
службовий пес, за моїми рухами. Я зупинився у фойє, зайшов до невеликої
книгарні, тут же, у фойє. Напруга висить у повітрі. Продавець книгарні
заніміло дивиться на мою шапку і, вочевидь, не стримався б, якби я
вийшов нічого не купивши. Таки стримався. Я дещо купив і пішов до
виходу. Боковим зором бачу, як охорона виходить із заціпеніння.
Яків
був бригадиром апостолів після страти Ісуса. Дослідивши Талмуд і
керуючи експедицією до Єрусалиму, професор іудаїстики Ернест Ренан
зауважує („Апостол Павло”, глава 10), що Якова, після страти Ісуса,
наділяли званням жидівського первосвященика (голови Сінедріону). Що ж
тут характерного? Характерне те, що зовнішньою ознакою голови
Сінедріону (не Ісусового) був петалон — золота (вагою не менше
пів-кілограма) пластина на лобі, а Яків з Ісусовими учнями ледве
існували на милостиню. (Згідно з Біб
