"БІЛИМ ТОВАРОМ"
(текст передачі, що пролунала на радіостанції
Американські Голоси Hесогласия 24 січня 1998 р.)
Псевдоісторичний фільм Стивена Спилберга про повстання й бойню на
іспанському работорговом кораблі "Амистад", а також про наступний суд
над неграми-
бунтівниками рецензенти розхвалили на всі лади. Спилберг, один із
самих багатих і успішних кинодеятелей Голливуда, був, крім того, визнаний
гідним
найвищих похвал від його побратимів по крові в різних організаціях "прав
людини" - за використання свого пропагандистського таланта для того,
щоб ще різкіше загострити увага білої "гойской" аудиторії на жахах
рабства й змусити глядачів ще сильніше відчути провину за те, що вони
так погано зверталися в минулому з кольоровими. Але фільм, звичайно ж, не
згадує про те, що єврейським побратимам Спилберга належала значна
частина кораблів, зайнятих в XVIII-XIX століттях работоргівлею, і що саме вони,
євреї, зіграли як мінімум видатну роль у ввозі чорних рабів в Америку. Навпроти, фільм старанно відводить всі можливі обвинувачення в работоргівлі від кого б те не було - за винятком білих християн. Такий фокус особливо цікавий у світлі того факту, що євреї домінували в работоргівлі із часів Римської імперії - і особливо в торгівлі білими рабами.Євреї-Работоргівці випливали за арміями Цезаря всюди - у Галлію, Німеччину, в інші північні краї - у розрахунку прикупити як рабів всіх бранців римської армії, і особливо - жінок. Євреї окупували "білу" работоргівлю аж до наших днів, незважаючи на численні спроби церкви в Середні Століття їх зупинити (починаючи з едикту імператора Феодосія II, що наказало євреям не мати рабів-християн). Але після того, як черговий імператор забороняв їм здобувати рабів або торгувати ними, євреї попросту чекали появи наступного вінценосця для того, щоб уже в нього відкупити монополію на работоргівлю. Після чого зростаюче народне збурювання змушувало третього імператора знову забороняти їхній бізнес на рабах, і так далі. Однак більшу частину часу євреї були незаперечними лідерами в торгівлі білими рабами - і ця ж ситуація зберігається сьогодні. Цікаво відзначити, що факт, про яке нижче піде мова, був освітлений не де-небудь, а в самої " Hью-Йорк Таймс". У номері від 11 січня 1998
р. вийшла більша стаття із заголовком "Жінки контрабандою", написана ізраїльським журналістом. Головною темою публікації була єврейська торгівля українськими й російськими жінками - хоча торгівля ця ніде в статті не була названа "єврейської". Репортер, серед іншого, повідомляв наступне: "Розгалужені мережі, із центрами в Москві й столиці України Києві, переправляють жінок на схід у Японію й Таїланд, а також на захід, до Адріатичного узбережжя й за його межі - де тисячі молодих слов'янок тепер проти своєї волі працюють повіями. Всі маршрути контролюються російськими злочинними угрупованнями з Москви." Думаю, читачеві було б цікаво довідатися, що в цих згаданих "росіян" угрупованнях немає жодного сьогодення російського. Вони повністю
укомплектовані євреями, але адже нам усім відома мовчазна домовленість преси в нашій країні - іменувати їх "росіянами", і в жодному разі не євреями. Так наприклад, багато газет зараз пишуть про захоплення традиційних сфер діяльності організованої злочинності - особливо на Атлантичному узбережжі й у Лос-Анджелесі - російськими бандами, як пишуть вони й про жорстокість і винахідливість російських гангстерів. Газети ці, однак,
ніколи не згадують про той простий факт, що мова йде не про росіян, а про євреїв з колишнього Радянського Союзу - про євреїв начебто активного
прихильника містера Клінтона Вадима Рабиновича, сфотографованого в дружнім рукостисканні із Клінтоном на зборі засобів для демократів у Майами, причому в той
момент, коли Рабинович перебував у Сполучених Штатах нелегально (про що
я вже говорив у передачі від 27 грудня 1997 р.). До речі, історія про те, як євреї експлуатували Східну Європу - винятково важлива історія, здатна наповнити почуттям гніву кожного. З початку Середніх Століть і аж до наших днів вони завжди були націлені на те,
щоб робити приварок на слабостях або пороках місцевого населення: поляків, росіян, українців і всіх інших народів, серед яких євреї проживали як меншість, із працею терпиме всіма іншими. Крім традиційного лихварства, вони контролювали алкогольний бізнес, тримаючи у своїх руках питні заклади, ігорні будинки й борделі. Ряд російських письменників ХIХ століття,
і серед них Достоєвський і Гоголь, писали про руйнівний вплив євреїв на слов'янську селянську громаду й про невигубну взаємну ворожість між
євреями й слов'янами. Протягом ХIХ і початку ХХ століть єврейська торгівля "живим товаром"
із цих країв неймовірно розрослася. Вона добре описана в книзі єврейського історика Эдварда Бристоу "Проституція й забобони", опублікованої видавництвом Оксфордского університету в 1982 р. И, хоча вона не написана з метою затаврувати єврейську торгівлю жінками, книга ця розкриває багато чого. Євреї рекрутували селянок у селах Польщі й Росії - звичайно під яким-небудь привабливим приводом - а потім транспортували їх у публічні
будинки в Туреччину, Єгипет і інші близькосхідні країни; крім того у Відень, Будапешт та інші міста Австро-Угорщині - і навіть в Hью-Йорк, Hью-Орлеан і Буенос-Айрес. Ця торгівля слов'янськими жінками, природно, викликала чималу ненависть у слов'ян - ненависть, що вихлюпувалася в погромах і інших народних рухах проти євреїв, знову й знову. (До речі, один маленький факт із книги Бристоу: центр єврейської торгівлі польськими дівчинами в той час перебував у маленькому містечку, що називалося... Освенцим.) Але яка-небудь простодушна людина могла б укласти з робіт
містера Спилберга й інших єврейських пропагандистів, що ненависть, що слов'яни харчують до євреїв, ґрунтується тільки на релігійних забобонах слов'ян, і що євреї - істоти абсолютно безневинні й мирні. Я, однак, не намагаюся затверджувати, що в "білій" работоргівлі були винні одні євреї. І політики-неєвреї, і поліцейські чини охоче брали в євреїв хабара, замість дозволяючи їм продовжувати їхній брудний бізнес. Та й у Сполучених Штатах неєврейські карні елементи - у їхньому числі й члени мафії
- співробітничали в цьому з євреями й навіть підторговували тим же товаром самі.
Але "біла" работоргівля зі Східної Європи протягом останніх 200 років
була винятково єврейською. Забавно, що ще одне єврейське дітище - а саме організований марксизм - тимчасово призупинило дохідну торгівлю слов'янками. Коли єврейські більшовики після Першої Світової війни захопили владу в Росії й
на Україні, а після Другий Світовий - у всіх інших слов'янських землях, вониприкрили всі види капіталістичної активності, включаючи традиційне заняття їх же єврейських братів "білою" работоргівлею. Правда, замість цього
вони побудували гігантську ГУЛАГовскую імперію, про яку так яскраво написав Солженицын. Єврейські работоргівці перетворилися в комісарів і начальників таборів. У які й винищували - мільйонами - своїх "гойских"
супротивників. Період комуністичного терору був періодом, коли євреї позбувалися від російських і українських патріотів, так довго їх що ненавиділи. Але, до речі сказати, капіталістична активність частково збереглася й у роки правління комуністів - у формі організованої злочинності. У Сполучених Штатах були опубліковані дві прекрасні книги на цю тему, обидві написані радянські євреї, дуже близько знайомими з організованою злочинністю в СРСР. Юрій Брохин був одним зі членів карної групи в Росії, де він займався звідництвом. Його книга "Рухаючи товар на вулиці Горького" була видана в 1975 р. видавництвом Дайал Пресс. Інший автор, Костянтин Симис, був єврейським адвокатом, що працював на організовану єврейську злочинність. Його книгу "СРСР: Корумповане суспільство" опублікувало видавництво Саймон і Шустер в 1982 р. Обоє євреїв-автора зовсім відверто пишуть про те, як євреї тотально домінували в організованій злочинності в роки комуністичної влади. Брохин, властиво, навіть похваляється цим. Він говорить, що російські й інші слов'яни можуть бути тільки примітивними кримінальниками, що працюють стовбуром або
кулаком, але в них-де ніколи не вистачало розуму на успішні, широко
організовані кримінальні акції. Тут обоє автора забувають згадати про
один фактора, набагато більше важливому, чим кмітливість: про зв'язки між єврейськими мафіозі і єврейськими комуністами в апарату радянської бюрократії. Якщо Абрам, що мав бізнес на проституції й наркотиках у Москві, міг розраховувати на те, що його двоюрідний брат Хаим, що сидить у прокуратурі, вчасно дасть йому знати про плановані облави, то неважко зрозуміти, що в такий спосіб він одержував відчутну перевагу в порівнянні зі своїми російськими конкурентами. Зрештою комуністичні режими висмоктали зі Східної Європи всі соки, і на самій грані вибуху колишні правителі перемінили кашкети, проголосивши себе "демократами" і заявивши про перехід їхніх країн до
капіталізму. Єврейські работоргівці знову повернулися до старого доброго бізнесу - який пішов напрочуд добре. Єврейські апаратники також рушили в бізнес. Оскільки економічні структури "приватизувалися" - що означало, що заводи, що належали колись державі, і підприємства розпродавалися в приватні руки по зовсім викидних цінах - те євреї
й використовували свої зв'язки з тепер уже "демократичної" ріднею,
щоб загребти все це добро. Інші євреї, що були монополістами організованої злочинності в радянські часи, так і залишилися босами мафії, але колосальним образом розширили сферу її операцій. А найчастіше справи обстояли так, що новими підприємцями й новими ватажками мафії були ті самі особи. Самий богатый нині в Росії людин, Борис Березовський, із часу падіння комунізму став мультимиллиардером, скупивши в уряду - за допомогою побратимів-євреїв в апарату - банки, телевізійні станції й газети. Березовський роз'їжджає по Москві в броньованому автомобілі й бронежилеті, а люди, пытавшиеся втручатися в сферу його інтересів, по дивній тенденції одержували кулю в потилицю або зникали без сліду. Ще один єврейський магнат преси, Володимир Гусинский, багатством уступає тільки Березовському. Ця пара контролює чи нині не всі засоби масової інформації в Росії. Вони також досить щільно контролюють Бориса Єльцина, російського президента-алкоголіка - слов'янський різновид Білла Клінтона (плюс
горілка). Тільки при тотальній підтримці всіх ЗМІ Березовського й Гусинского Єльцин зміг виграти останні вибори.
Якщо ви помнете, Клінтон укупі з усією єврейською пресою в США теж жагуче агітував за Єльцина на тих виборах. Всі вони, безумовно, боялися, що до влади в Росії може прийти який-небудь щирий російський патріот, при якому єврейський контроль над Росією може й припинитися. Після виборів, як ми знаємо, Єльцин призначив Березовського в Раду Національної Безпеки Росії. Але коли залишилися в живих незалежні видання опублікували матеріали про зв'язки Березовського з єврейською організованою злочинністю, Єльцин був змушений його звільнити. Але відразу призначив іншого єврея, Бориса Нємцова, на пост першого заступника прем'єр-міністра - одну із самих впливових посад в уряді. Але от чого Єльцин не робив ніколи - він ні в найменшому ступені не намагався пригорнути операції єврейської мафії в Росії, що жирує на просторах країни й кичащейся своїми багатством і владою в той час, як простий росіянин людина б'ється за те, щоб хоч якось прокормити й обігріти себе й родину. А десятки тисяч гарненьких, але наївних російських і українських дівчин заманиваются єврейськими мафіозі - яким " Hью-Йорк Таймс" іменує,
звичайно ж, "російськими гангстерами" - і переправляються на страшну,
принизливу частку в Туреччину, Пакистан, Таїланд і Ізраїль, як, втім, і в країни Західної Європи, де євреї також контролюють організовану злочинність. Молоді жінки, будучи не в змозі знайти роботу в Росії, Польщі, на Україні, зштовхнувшись із відсутністю майбутнього в їхніх країнах, знівечених
десятиліттями
комуністичної тиранії, жадібно хапаються за будь-який шанс кращого життя. Вони радісно відгукуються на оголошення, що пропонують їм роботу за кордоном - секретарками, асистентками - і витрати, що обіцяють їм покрити, на їхній переїзд і навчання. Однак коли дівчини прибувають на місце, вони
виявляють зовсім іншу картину - але на той час їм уже не дане нічого змінити. В однієї з таких дівчин, Ирины, зеленоокої світловолосої українки
двадцяти одного року, взяли в Ізраїлеві інтерв'ю. Вона розповіла, як її
ізраїльський "роботодавець" незабаром після її прибуття в Ізраїль
притяг її в публічний будинок. Він відібрав у неї паспорт, спалив його на її очах і сказав,
що вона тепер - його власність і повинна працювати в борделі. Коли Ирина відмовилася, то була побита й зґвалтована. Але їй все-таки повезло більше, ніж прочим слов'янським дівчинам, заманеним в Ізраїль. Її забрали в одній з
поліцейських облав і посадили у в'язницю, як нелегального іммігранта. Вона з болем говорила про те, що ізраїльтянин, що насилував її й змусив працювати в публічному будинку, так і не був арештований. Але адже в Ізраїлеві зґвалтування "гойки" ніяким законом і не карає. До речі, немає в Ізраїлеві
й закону, що забороняє купувати й продавати людей - якщо мова, звичайно, не про
євреїв. Дивно, але про цей факт ми довідалися з того ж номера " Hью-Йорк Таймс". Торгівля білим живим "товаром" - великий бізнес в Ізраїлеві. По
оцінках української влади, з України щорічно вивозиться близько 40 000 жінок у віці до 30 років. Деякі з них відгукуються на оголошення про роботу за кордоном (як це було з Іриною), інші просто викрадаються й вивозяться за рубіж. З тими, хто пробував бігти від своїх єврейських мучителів, розправлялися найжорстокішим образом. Їх часто вбивали на очах таких же бранок, щоб ті вже ніколи не зважилися на подібний крок. На ринках
работоргівлі, які влаштовують єврейські злочинці в Італії, молодих
слов'янок роздягають догола, будують групами й потім проводять аукціон для власників борделів. Саме разюче у всім цій брудній, огидному справі - те, що читач одержує ці факти від єврейської газети типу " Hью-Йорк Таймс".
Серйозно, вам коштує самим прочитати статтю, про яку я веду мову. Це номер від 11 січня - і навряд чи ця інформація з'явиться знову. Але запитаєте-ка от
про що: чому Інтерпол, міжнародне поліцейське агентство, не робить нічого, щоб зупинити цю ганебну работоргівлю? Чому преса не піднімає лемент
і гамір? Чому потужні організації феміністок не зажадають викорчувати раз і назавжди це зло? Тому що існує дуже проста відповідь на всі ці питання: вони ніколи не посмітять сказати нічого, тому що це ЄВРЕЙСЬКИЙ бізнес. У країнах, подібних Німеччині, де євреї майже тотально тримають організовану злочинність у своїх руках, кожної, хто привселюдно підніме цю тему, буде арештований і засуджений за розпалення національної й етнічної ворожнечі. Германія, як і більшість європейських країн, має закони, спрямовані
проти "пропаганди ненависті". Сказати що-небудь негативне про євреїв,
будь те чи правда ні - означає викликати на себе
всю суворість цих законів. Єврейські організації - і, звичайно ж, адміністрація пана Клінтона - мріють завести такі закони й у США. Інтерпол, у якого вистачає й інших справ і проблем, зовсім не рветься заробити ярлик "антисеміта",
полюючи за єврейською мафією, що торгує "живим товаром". Та й заарештуй їхній
Інтерпол - це рівно нічого не дасть, тому що в них "схоплено" практично
повсюдно. На торгівлі жінками робляться величезні гроші - і їх цілком
вистачає, щоб розплатитися з політиками, чиновниками, суддями й
поліцейськими. Євреї дуже люблять повторювати, починаючи розмову про так званому "Холокосте"
часів Другої Світової війни: "Ніколи більше". Вони люблять пошуметь
про те, що необхідно роздавити антисемітизм і провести закони проти "пропаганди
ненависті", щоб ніколи більше не відбулося ще одного "Холокоста".
Але своїм власним поводженням вони роблять всі, щоб він відбувся.
І, поки одні євреї б'ють у барабани, вимагаючи всі нових і нових репарацій від Швейцарії, Німеччини, Франції й інших країн, які по їхніх запевненнях або погано до них ставилися, або забрали якесь богом забуте золото 55-60 років тому - інші євреї продовжують доїти, доїти й доїти стікаючою кров'ю країни начебто Росії, України, Польщі, країн Балтії. Выкачивая з них їхні гроші і їхня юність - молодих жінок. Країни, які десятиліттями страждалипід жорстоким правлінням комісарів у шкірянках, тепер оббираються тією же самою
публікою - але вже під "демократичною" вивіскою. Євреї абсолютно впевнені, що з їхньою пресою, що вони тримають залізною хваткою, з їхніми маріонетками типу Білла Клінтона й Бориса Єльцина у влади як на Сході, так і на Заході, з їхнім неймовірним багатством, з такою
кількістю "гоев", заляканих і отупілих від бомбардування, що не
припиняється, "Холокостом" виробництва Стивена Спилберга і йому подібних
- отож, євреї впевнені, що зможуть експлуатувати нас вічно. Вони помиляються. Своїми руками вони зводять гігантські стіни ненависті, відрази й люті, які, обрушившись, роздавлять їх усіх: і босів мафії, і хазяїв преси, і "радників" Білла й Бориса, і професійних плакальщиков по "Холокосту", і колишніх комісарів, і нинішніх "демократів",
і всіх інших - навіть тих, хто поки ще не підключився до жодного із цих занять. Вони самі в собі - гарантія тому, що ще один "Холокост" відбудеться. Тільки цього разу він буде без лапок - сьогоденням.
