Ярун МОТРОНЮК.
Стоять церкви, немов гриби отруйні,
Пархатий ангел Київ стереже...
Невже ми з вами всі тупі і дурні,
Що, як своє, сприймаємо чуже?!
Невже ми не прозріли анітрохи?
Чи то вже рабства й чужини тавро,
Що сліпо віримо в чужого бога
І в те, що дасть він щастя і добро?
Не дасть, не дасть, бо він - єврей, ви ж - "гої".
Та й зовсім він ніякий і не Бог.
Тож думайте своєю головою,
Чи мозок ваш зовсім уже усох?
Не називайте ви чужинця Богом.
Бог - наше слово, рідне, не чуже.
Вертайтеся до рідного порога,
Де Рідний Род оселю стереже.
Де всі Боги єдині у Сварозі:
Дажбог, Стрибог, Мокоша і Перун,
Де Велес грає на сопілці й кобзі,
Торкаючись чарівних, срібних струн
|