Погонич  Троянського  Коня

    Чи замислювались ми над тим, чому наша історія збереглась аж... в Індії?! Тому що християнська релігія не дотягнулась туди своїми хижими пазурами і не спромоглася знищити усе невідповідне собі. Адже усім іншим народам, де панувало засилля жидівського бога, церква І.Христа забороняла знати свою історичну спадщину і примушувала вивчати куцу історію жидівського племені, що досі нахабно поширюється по замовленню іудо-християнських фондів, організацій, громад і насаджується усіма засобами пропаганди – церковними проповідями, образотворчим мистецтвом, друкованими виданнями, радіо-теле-передачами, кінематографом, тощо. Однак іудо-християнська пропаганда висвітлює далеко не всі сторінки іудейської історії, що приховані у жидівській біблії. Тож розглянемо деякі незаперечні факти, які не потрапили до широкого розголосу.

    За своєї хижої вдачі, як приманне варварам та вандалам, семітські племена у 2500 рр. до н.д. вдалися до загарбання влади в Шумерській державі у Межиріччі (семітська династія Аккада). Згодом семіти подалися з шумерського міста Ур до Палестини – землі обітованої вихідцями з України, як свідчить книга ізраїльського археолога Еммануела Анаті "Палестина перед жидами" (Ньо-Йорк, 1962), де йдеться про те, що в Палестині знайдено могили, в яких керамічні вироби тотожні кераміці Трипілля. До того ж у жидівській біблії доволі докладно описано похід іудеїв з Межиріччя до Палестини, адже юдеї, як нащадки кочовиків семітів, не мали власної території і в Палестину прийшли зайдами, як перше зайдами прийшли в Месопотамію до шумерів. Ось як оповідає біблія прихід юдеїв до Палестини:

    "І сталось, як рушили зо Сходу вони (кочовики семіти), то в Шинеарському краї рівнину знайшли (себто в Месопотамії), і оселились там" (1М 11/2). Маємо на увазі, що це біблійна оповідка про те, що відбувалося на землі після потопу, який "винищив" геть усіх людей на землі крім біблійного жида Ноя з його трьома синами (Сим, Хам, Яфет), які "рушили зі Сходу" – з Персії – до Месопотамії. Отож: "Сим породив Арпахшада, два роки по потопі" (1М 11/10), і далі через 290 років у шумерському місті Ур (по біблії халдейський Ур) Терах породив Аврама (1М 11/26). "І взяв Терах сина свого, Аврама... і Сару, невістку свою, жінку Аврама, та вийшов з ними з Уру, щоб піти до Краю ханаанського. І прийшли до Харану, та й там оселились... І промовив Господь до Аврама: Вийди з дому батька свого до Краю (ханаанського), який я тобі покажу. І народом великим тебе вчиню" (1М 11/31,32; 12/1,2). "І Аврам взяв жінку свою... і людей, що їх набули у Харані, та й вийшли... І до Краю ханаанського вони прибули (тобто в Палестину)... І господь явився Авраму (уві сні) й сказав: Я дам оцей Край потомству твоєму... І Аврам збудував там жертовника Господеві... І подався Аврам далі на південь... І зійшов Аврам до Єгипту, щоб там перебути" (1М 12/5-10).

    З цієї коротенької і начебто безневинної біблійної оповідки сталися великі наслідки: жиди на дурничку надбали небагато-немало – ДЕРЖАВУ!.. Отак, на рівному місці, з обіцянки-цяцянки біблійного бога Ягве-Єгови, явленого Абраму уві сні, жиди виправили собі суттєвий здобуток – державу Ізраель у 1948р, провадячи в життя біблійне зазіхання іудеїв на чужу (ханаанську) землю. А впорядили це завдяки іудейському "Сину" – І.Христу, який розповсюдив біблійні оповідки по всьому світу.

    Відсутність будь-яких прав іудеїв на Палестину вбачав навіть жидівський бог Ягве-Єгова, коли казав юдеям: "Коли запитає тебе син твій колись, говорячи: Що це за свідоцтва...? То скажеш синові: Ми були раби фараонові в Єгипті, а Господь вивів нас... звідти, щоб увести та дати той Край, що присягнув був він нашим батькам.., щоб було добре нам (іудеям) усі дні" (5М 6/20-26). Оце й усвідомлюємо: – за кого піклується Єгова і Ісус Христос! А щодо ханаанеян, то про це теж розповідається в біблії: "Коли Господь уведе тебе (жидів) до того Краю, куди ти входиш, щоб заволодіти ним, то Господь, Бог твій, вижене численніші народи перед тобою: хіттеянин... ханаанеян... І коли дасть їх Господь, Бог твій, тобі, то ти їх понищиш, – не складеш із ними заповіту і не будеш до них милосердний... Тільки так будете їм робити: жертовники їхні порозбиваєте, святі їх дерева постинаєте, а кумирів їхніх попалите в огні (5М 7/1-5)... І розвалите їхні жертовники, і їхні святі дерева попалите в вогні... і вигубите їхнє ймення з того місця.., щоб покласти там Ім'я Своє... І принесете туди свої цілоспалення, і свої жертви, і свої десятини, і обітниці свої, і дари свої, і первородних худоби своєї в пожертву" (5М 12(3-6). Усвідомимо, що йде мова про винищення вихідців з Антії-Русі-України, що заселили і розбудували міста в Палестині, названій за ними Землею Обітованою, де й досі Є РУСА-ЛЕЛЬ наших прадідів, перекручене іудеями на Є-РУСА-ЛИМ.

    Відтак сама біблія свідчить, що юдеї ніколи не мали власної землі, щоби на ній господарювати, бо господарювати на землі (тобто обробляти землю) юдеї не вміли та й не збирались. Юдеї бажають не господарювати на землі – а панувати над тими, хто господарює!! А своє прагнення панувати на чужих землях, погнобивши інші народи, єгово-обранці заклали у своєї релігії, що отримала назву Іудаїзм. "Національна жидівська віра, закріплена в біблії, є виразом їх національно-расової програми винищення і вирізання всіх інших народів. Саме ця програма закріплює найбільшу "святість" народу – їх національного Демона Ягве (Єгову), як Бога, Господа їх, – себто жидів. Він "спасе вас" – це як ми бачили значить: допоможе в борні до опанування світу аж до моря останнього. "Спаситель" у цьому розумінні, це був би той, хто мав би здійснити програму виражену в Законі (Торі)" (ВШ с.18). Отож Ісус Христос – це дійсно "Спаситель", але не всього людства, а лише жидівського народу в тому розумінні, що задля жидів він знищує людство до ноги, як то – христові походи, інквізиція, запровадження рабства, резервації для знищення аборигенів Америки, привласнення чужої землі за сприянням церковної омани, голодомори, тощо.

    Ідеологи іудаїзму відверто й безсоромно виклали у Старому завіті свої шовіністичні наміри у вигляді зазіхання жидів бути першим народом на землі з вигаданим родоводом від вигаданого "першоюдея" Адама, нібито створеного жидівським богом Ягве-Єговою на шостий день міфічного "сутворіння світу". На думку жидів-рабинів, це повинно надихати жидів до служіння Ягве-Єгові, а щоби посилити віру, рабини додали в Старий Завіт обіцянку свого бога, що за вірність служіння жиди отримають усю землю, як винагороду: "І будете народом первосвящеників на землі... яка вся моя" (2М 19/5,6). Чи є більш достеменне свідчення сіоністів про жидівське прагнення панувати на всій земній кулі?!

    Звичайно біблійні слова Ягве-Єгови "вся земля моя" – ні що інше як жидівська вигадка. Але, якщо християнські проповідники розповсюджують по світу цю біблійну нісенітницю, то не зайве нагадати, що землю створив не жидівський бог Ягве-Єгова, а український бог Род, чиє ім'я за десятки тисячоліть до жидівського бога було визнане усім людством як Першобога – Творця Всесвіту. Нагадаємо свідчення акад. Б.А.Рибакова, що "увесь незбагненно величезний проміжок часу від первісного анімізму до Хст. н.д. був заповнений стійким культом Рода – Бога Всесвіту, природи й врожаю. Церковні письменники Стародавньої Русі визнавали Рода як суперника християнського бога-творця, бо культ Рода – релігія мало не всього Старого Світу" (тобто Євро-Азії та Північної Африки). Отож першими перед Богом-Творцем стоять не жиди – а українці і загалом усі слав'яни як вихідці з української праслав'янської спільноти (чи індо-європейської, за сучасною термінологією). Таким чином, зазіхання жидів на всю землю спростовується їх власною зброєю – РЕЛІГІЄЮ. І якщо право власності на землю зумовлене наявністю на ній святилища народу, що мешкав на цій землі, то найдавніші святилища по усій землі належать праслав'янам, вихідцям з Антії-Русі-України.

    Зрозуміло, що жиди, проголосивши себе "вибраним народом", зіткнулися з непорозумінням: ніхто з околишніх народів не сприймав їх зухвалого гасла і не визнавав ані їхньої язичницького бога, ані їхньої релігії, скомпонованої з шумерських релігійних засад створення світу. Для усіх народів, зокрема для римлян, жиди були і залишались рабами східної провінції римської імперії. Навіть 5-річна юдейська війна (67-73 років н.д.) не сприяла їхньому самоствердженню як нації. Саме тоді в Кумранських печерах на березі Мертвого моря в Палестині були сховані рукописи жидівської біблії та глиняні таблички шумерів, з яких переписувались уривки до біблії. Зазнавши нищівної поразки, розпорошені по Середземномор'ю, іудеї зі своїм зухвалим проголошенням себе як першого народу перед богом (Ягве-Єговою), лишились галасливим збіговиськом релігійних фанатів – сіоністів. Але не забуваймо, що під егідою "мстивого та заздрісного" бога (див. "10 заповідей") нуртується мстивий та заздрісний нарід! Тому жиди й віднайшли засіб, що вдовольняв їх невгамовні амбіції.

    Зауважимо, що без лукавства та омани жидівська релігія була приречена залишитись маленькою, нікому не відомою родовою релігією невеличкого племені. Це збагнули ідеологи іудаїзму, тому й приховали своє зухвале гасло, а заразом ім'я свого жидівського бога за узагальненими словами "бог, господь". А щоби навернути околишні народи до віри в Ягве-Єгову, зобгали хитрий додаток до Старого завіту під назвою Новий завіт, де вивели замість свого злостивого бога Ягве новоявленного лукавця, сина божого – жида І.Христа.

    Відносно "сина божого" жиди не вигадали нічого нового, як переповісти на свій лад релігійні засади Святої Української Релігії Античності, адже вони були в шумерському Урі, де існував ще у V тисячолітті до н.д. "Дім Барагеси" – жерців місячного божества Сина. {5852-5702рр. до н.д. відбулось часткове переселення (з Подніпров'я) в Месопотамію, де було закладене місто-держава Ур. Там переселенці об'єднались навколо жреців місячного божества Сина і заснували в 5662-5622 рр. до н.д. "дім Барагеси". А у 5069р. до н.д. в околиці праотчого Шу-нуна (Кам'яна Могила – храм у Подніпров'ї) було засновано альтернативний "дім Імдугуда" (НЦ с.242)}

    Як вчить народне прислів'я: один дурень здатний наплести таке, що й десять мудреців не розберуть. А біблію творив не один і не двоє, а 72 рабина, як стверджують самі церковники, пояснюючи грецьку назву біблії "Септуагінта". До того ж біблія редагувалась незліченно разів. Автор ІІст. Цельс писав, що його сучасники християни не відчували докору сумління, переписуючи і виправляючи євангелії по три-чотири рази, щоб заперечити різні звинувачення на свою адресу. Проте все одно можна доступитись до істини, бо брехня себе викриває рано чи пізно. Тож розглянемо шлях та засоби утвердження релігії І.Христа на землях наших пращурів, де вигулявся та набрався сили Троянський Коник як на привільному пасовищі.

Троянський  Віз

    Знаменно, що християнство пішло по світу з Візантії. На той час більш нікчемного збіговиська негідників годі було й сподіватись. "Серед імператорів Візантії було так багато нікчемних, негідних... до кінця імперії їх було п'ятдесят дев'ять... Більшість з них – розпусники й п'яниці, бездари або звірі в людській подобі: вони вбивали один одного, різали, труїли, топили" (ССС с.137). "Але самі візантійці не вбачали у віроломстві імператора... нічого особливого, тим більш осудного. Віроломство та вишукана брехня вже давно були піднесені імперією в ранг державної політики" (СВК с.170).

    "Саме тому Візантія, піднявши християнство з жалюгідної релігійної секти до рівня офіційної релігії, надавши їй титул державної релігії Візантії, не тільки наблизила свій кінець, але й загинула як яскравий історичний приклад марнославства біблійних принципів. Про Ізраель не варто навіть говорити, оскільки така суто біблійна спільнота жидів ніколи не існувала, а перебувала лише у вигляді вишуканої казочки, переповіданої на всі лади юдейськими клерикалами. Біблійний Ізраель, оспіваний жидами в жидівській біблії, був огидним зборищем релігійних фанатиків, підлоти та злодюг, що творили варварські безчинства на землях інших народів з метою їх винищення та загарбання території за благословенням свого жидівського бога, що дарує їм прощення за всі їх злодіяння. Безчинства та звірства жидів по відношенню до інших народів докладно та відверто описані в Старому завіті, здатні приголомшити читача, але прославляти огидне минуле та співати хвалебну огидному та ненаситному на вбивства богу здатні лише фанатичні расисти – семіти нового покоління, нащадки нікчемного поріддя, зростаючого на теренах брехні, підлості, лицемірства, крадіжки та усіх інших пороків. Тож не слід перейматись ілюзіями при читанні помпезних трактатів на біблійні теми, перебуваючи під впливом титулованого автора – будь то доктор філософії, академік, єпископ та й сам папа Римський, – бо кожен, хто прославляє мерзоти жидівського біблійного буття є ніхто інший, як нащадок тих мерзотників, що успадкував свої національні жидівські пороки" (КП с.5-19, акад. Даніель Ропс).

    Нагадаємо, що Візантія постала на розколі римської імперії як виокремлена східна провінція. Під час становлення Візантії перший візантійський ім.Костянтин у тривалій боротьбі з Максентієм користувався послугами рабів-християн, які таємно повідомляли Костянтина про військові плани противника. "Тому в 313р. Костянтин надав "Міланський едикт", який надавав християнам рівне право з представниками інших віросповідань і створив вигідні умови для розвитку християнства. Проте серед християн існувало стільки поглядів на Ісуса Христа, скільки було громад: одні казали, що Ісус – бог, другі – напівбог, треті – син іудейського бога Єгови, четверті зовсім не визнавали його богом, вважаючи лише пророком. Тоді ім.Костянтин, сам язичник (бо римляни вважали, що віра в Христа – рабська), вирішив об'єднати ці громади, спрямувавши їх на користь імперії. В 325р. він скликав собор єпископів..., щоб устійнити головні християнські канони. Між святими отцями розпалилася суперечка, що дійшла до бійки. Єпископ Миколай виступив за впровадження культу Святої Трійці. Його противником став архиєрей Аріус, котрий твердив, що поняття Святої Трійці є язичницьким. Тоді Миколай жбурнув у Аріуса цеглину, розбивши голову... Ім.Костянтин підтримав Миколая, визнавши, що проголошення Ісуса богом буде вигідне для нього самого, бо він стане вважатися намісником бога на землі. Іконописці почали зображати бога з обличчям імператора" (ГЛ с.69).

    Нажаль у такий спосіб – жбурнувши цеглину – не навернути людство до віри в І.Христа; потрібні більш дієві методи "заохочення". І такі методи були відомі здавна. "Кожен раз, коли народ змінює свою праотчу релігію на нову, простежується одне й те ж явище: боги старої віри перетворюються на демонів нової віри, і разом з тим уся богослужебна обрядовість старої віри стає чародійством та чаклунством перед ликом нової віри. Так сталося з забутою арійською релігією (тобто древньо-українською), викладеною у "Ведах" (МО с.7). Однак "за часи кн. Володимира... вона (древньо-українська релігія) ревно утримувалась в надрах старо-обрядних родів, передавалась дітям й онукам, та й зараз (на 1904р.) ще можна нарахувати від неї безліч залишків!.. Народ йшов до своїх відунів, не зважаючи ні на які громи духовенства та єпітимії. Головне, чим приваблював відун, було його високе мистецтво цілителя. Церковне духовенство твердило, що волхви служать сатані і зціляють його силою; народ же, з його безпосереднім розумінням речей, йшов до волхвів" (МО с.213).

    Пояснення в тому, що християнство – це пустопорожня релігія, яка анічогісінько не дає людям крім усвідомлення своєї нікчемності та визнання себе рабом перед жидівським богом. Як не дивно, але християни (як середньовічні, так і сучасні) не спромоглися усвідомити, що поділ на "світлі" та "чорні" сили – суто умовний і для людей не має ніякого значення, адже бог присутній там і там. Та найголовніше лишається по-за увагою досі: ніхто ніколи не назнав прояву так званої "світлої" християнської сили, але прояв так званої "чорної" нехристиянської сили відомий кожному. Це свідчить про наявність Живого Явлення Всевишнього слав'янського Бога, але повну відсутність потенційного прояву жидівського бога, що мимоволі засвідчує сама християнська релігія, визнаючи свою безпорадність.
    Крім того слав'яни не поділяли рідних Богів на добрих і злих, бо Бог може проявити себе як у заступництві так і у покарані залежно від вчинку людини. Тому наші праотці дбали насамперед про те, щоби бути Людиною у високо-духовному розумінні цього слова. Але таких понять церква І.Христа не знала, тому й була неспроможна боротись з питимою (автохтонною) релігією слав'янських народів ніяк інакше, як знищенням духовних надбань, накопичених вподовж тисячоліть. Зокрема на Русі було знищено безліч книг, серед яких: ворожильні книги – "Зодій" ("Мартолой", "Остролог"), "Рафлі", "Арістотелеві врата", "Звіздочетець 12 звbзд", "Шестидневець"; книги суто астрологічні – "Громовик", "Молніянник"; трактат про створення світу – "Мисленник", збірник прикмет погоди – "Коледник"; "Сновидець", "Путник", "Зелейник" – опис цілющих трав, та інші. Всі ці книги духовенство оголосило "єретичними писаннями" і піддавала їх користувачів прокляттю. Власне з цього й розпочався варварський поступ християнства по світу. Згадаємо повеління ім. Костянтина при утверджені християнства державною релігією Візантії – "предати огню всі єретичні книги, а тим, хто їх утаює, відсікати голову".

    Ця сторона антилюдяної діяльності церкви І.Христа вельми небажана для розголосу, бо викриває істинну сутність християнства, яку інакше ніж варварство не назвеш. Мова йде про знищення культурних цінностей людства, зокрема стародавніх бібліотек: Риму та Олександрії. Нагадаємо, що за свідченням Діонісія Галікарнаського, в Капітолійському храмі Рима зберігались згортки папірусів, написані пелазгічною мовою, які "цінувалися вище від усіх скарбів Риму". Якщо спалення бібліотеки в Римі у 64р. лишилось на совісті первинних жидівських громад християн, як незадокументована акція вандалізму, то спалення бібліотеки в місті Олександрія (колишній столиці Єгипту) вже розцінене як гучноголоса варварська акція офіційної християнської релігії. "Історії достеменно відомо, як світській, так і християнській, що одним з найбільших варварських актів християнства по відношенню до нехристиянської культури було знищення Олександрійської бібліотеки. Не менш варварським було знищення першого університету світу в Єгипті (в Мусейоні). Очолили цю акцію патріарх Кирило та єпископ Феофіл. В наслідку цих варварських злодіянь християнського духовенства, устійнювалась монополія на інтелектуальну освіту, яка врешті дісталась церковникам, та й сама освіта на тому прибрала богословський (іудо-християнський) характер (ВЕ с.198).

    Варто згадати про одну з церковних книг, що лишила кривавий слід в історії середньовічної Європи. "Молот відьом" – церковна книга, написана двома монахами середньовічної Германії (їх прізвища не гідні уваги). На долю цього жахливого витвору церковного мракобісся та канібалістичної жорстокості у ХV-ХVІ вв. припав неймовірний успіх. Вподовж 100 років цей твір витримав 29 накладів: 16 – в Германії, 11 – у Франції та 2 – в Італії... Книга "Молот відьом" отримала саму найвищу оцінку папи римського і його оточення, і їй була надана сила закону... Справа в тім, що, звинувативши будь-кого в причетності до нечистої сили, християнська церква мала змогу легко знищити його фізично (замордувати в підвалинах інквізиції або спалити живцем) і в такий спосіб збагатіти та звеличити своє панування. Не забуваймо, що церква І.Христа привласнювала маєтність засудженого на страту іновірця, тому "полювання на відьом" провадилося з неабияким завзяттям. Прикладів християнського звірства безліч. "В такому вигляді прийшло християнство на Київську Русь, пропонуючи взамін національним цінностям русів релігійні канонізовані принципи, що не відповідали ні духу часу, ні духу нашого народу" (ВЕ с.198). "Так, аналізуючи збірник Руської православної церкви 1073 року в "Очерках державного устрою Древньої Русі" М.А.Дьяконов відмічав, що візантійська релігія не тільки освящала йменням бога пануючі класи, але й виправдовувала всілякий деспотизм, кажучи, що князі й царі беззастережно заслуговують загальнонародного пошанування, оскільки вони богом поставлені; а ті, що недостойні, також мають бути пошановані народом, оскільки вони по божому промислу поставляються" (ВЕ с.136).

    На підтвердження ницості християнської релігії, яка піклувалась лише про власне збагачення, наведемо офіційні постанови верховних церковників про відпуск гріхів, точніше – тарифи на гріхи. "Адже практично усі гріховні діяння зводились до штрафів на користь митрополита: "Аще оних с двоима сестрами в блуду владеть – 30 гривен; Аще кум с кумою блуду творить – 12 гривен" і так далі" (ВЕ с.203). Відпуск гріхів за фіксовану плату тим легше спонукав на гріх, чим доступнішою була можливість відкупу від нього. А як запевняв митрополит Миколай: "самий брутальний, самий злочинний чоловік, оплакавши свої гріхи, стає чистим і благодать покаяння змиває з його душі усілякий слід гріха" (Митрополит Николай, "Слова и речи": в 2 т., М,1950). Тобто християнство – це релігія для мерзотників, злочинців та всіляких нечестивців, а не для порядних людей. Тим паче не для громадян, які не накрали грошей з державної казни, ані надерли жмикруцтвом чи будь-яким іншим негідним способом, щоби відкупитись не тільки від суду, але й від осуду церкви. Саме це й постає головною передумою звиродніння людства, і церква І.Христа не тільки спонукала до цього, але й сама збагачувалась усіма можливими й неможливими засобами.

    "«Святі люди» діяли, як грабіжники й розбійники, один одному спричиняючи «немалые утеснения, гвалты, нападки и грабительства», влаштовували збройні напади, руйнували будівлі, млини, били «без пощадения» тощо… Монастирі примушували кріпаків відбувати панщину (працювати по чотири дні на тиждень; була панщина й по 5-7 днів на тиждень), сплачувати данину, ловити для ченців рибу, збирати мед, заготовляти дрова, обслуговувати перевози через Дніпро тощо. Монастирі володіли також млинами, сіножатями, пасіками, озерами, лісами, шинками, гостинними дворами" (МР с.152-156). Інакше кажучи, ченці лише про людське око іменувалися «святими», а в дійсності були непорядними людьми – мерзотниками, здатними лише на грабунки й здирництва. Такими були усі церковнослужителі і такими вони залишаються по сей час. Лише безпросвітні дурні вірують у їх вигадані чесноті, котрих жоден церковник ніде і ніколи не мав, бо й сама Церква І.Христа ніколи не мала тих чеснот, про які розпатякує церковна братія.

    "Чорне воїнство" за метким висловом Г.Прошина жадібно бігло на нові землі, захоплені поступом християнізації: "Візантійська "хрищена мати" обернулася мачухою. На простори Русі ринулися юрби просвітителів з Цареградських монастирів, переповнених ченцями та богословами, проповідниками та звичайнісінькими пройдисвітами. Мало хто ніс "слав'янським варварам" світ нової віри чи вірніше християнські відблиски античної культури. Більшість їхала заради ласого шматка; переважна більшість – з метикуватими задумами колонізації могутнього північного сусіда, виправляючи нужди хиткої імперії" (ГП с.341).

    Опинившись на благодатній землі, новітні церковники напрочуд швидко зрозуміли, що стрімкий шлях власного збагачення зумовлений усуванням зажерливої візантійської ієрархії. Численні заморські високопреосвященства вимагали левову частку з побору новонавернених вихристів, тому за краще було позбутися імперських зазіхань. Церква І.Христа зазнає розколу в 1054р.; Руська православна церква відсторонюється від зверхності Візантії і стає самостійною, з правом утворення власних парафій (церковно-адміністративних одиниць) та призначення власних єпископів. Хапнувши ласий шмат при поділі новозавітного пирога, що впав жидам як "манна з неба" у вигляді античної Європи, Руська єпархія мов хижий звір, урвавши здобич, глитає поспіхом все підряд – і людей, і землю, і гроші, не в силі вгамувати свій невситимий звірячий голод.

    Розмах церковного хижацтва вражаючий. Земельні угіддя при християнських монастирях наділялися з розрахунку 10 гектарів на брата, тобто при монастирі, де проживало 50 ченців (послушників), земельні угіддя сягали півмільйона гектарів. І це за умови, що жоден чернець і пальцем не торкався тієї землі, бо її обробляли закріпачені селяни та батраки, які за "спасибі жидівському богу" годували череватих нероб, чиї вгодовані тіла мало не репались під чорними рясами. Існує й статистика церковного хижацтва, що безсоромно приховується під личиною доброчинності новітніми вгодованими гнобителями слав'янського люду.

    "Дніпропетровський музей історії релігії демонструє експлуататорську і здирницьку сутність Руської православної церкви. Матеріали експозиції розвінчують православну церкву, яка не тільки освячувала соціальне гноблення іменем християнського бога, але й сама була найбагатшим феодалом. Зокрема, експонується план земельних угідь Самарського Пустинно-Миколаєвського монастиря ХVІІст., де на 40 монахів припадало 444 десятин землі. А за часи правління Катерини ІІ церквам і монастирям Росії належало 910 866 так званих монастирських кріпосних селян... загалом у Руської православної церкви і її монастирів було... 2 611 635 десятин землі (обробляли, зрозуміло, кріпосні селяни)... 84 заводи, 436 молочних ферм, 602 скотні двори, 412 доходних будинків, 704 готелі, 311 пасік і так далі. Загальна сума доходу... щорічно сягала 500 мільйонів карбованців" (ВЕ с.155).

    "Вражає стрімкий ріст чисельності монастирів наприкінці ХІХ та початку ХХ століть... Монастирі виростають навіть там, де їх було з надлишком вже здавна. По десятиріччям їх додається: 1850-1860 = 39, 1861-1870 = 57, 1871-1880 = 37, 1881-1890 = 52, 1891-1900 = 91 (до обрахунку включені лише ті монастирі, дата створення яких засвідчена; тобто статистика далеко не повна і подає лише динаміку росту)... Але зростання чисельності монастирів – не свідчить про "святість" Русі, це результат зубожіння селян після "звільнення" від кріпацтва, що й надалі поставляло практично дармову робочу силу" (ГП с.118,129).

    "Щоб покласти край порядку, коли церква була «державою в державі», в неї необхідно було відібрати привілеї, тобто покінчити з церковно-монастирськими землеволодіннями. У результаті здійсненої в 1764 р. секуляризації (відчуження власності церкви на користь держави), у монастирів було відібрано 8,5 млн. десятин землі і понад 1 млн. селян (без України й Прибалтики)… В Україні секуляризація проводилась з 1786 р… Монастирські маєтки з селянами відбирали у казну, від якої монастирі одержували кошти на утримання. У київських монастирів було відібрано 24 770 душ селян" (МР с.166).

    "Церковно-історична концепція провідної ролі монастирів у заселенні та освоєні просторів Росії, тобто буцімто монастирська колонізації земель привела туди землеробів та рибалок..., – концепція ненова й невірна, але продовжує існувати, незважаючи на її спростування історичними дослідженнями... Але як сталося, що общини відлюдників, які шукали для усамітнення "ліси чорнії, болота, мхи та нетрі непрохідні", де ставили "келії малі чи просто обсновувалися у землянках", саме ті общини відлюдників, що зреклися світу й усіх земних благ, постають як власники найбільших земельних багатств... Однак, допитливий читач знайде відповідь у недвозначному висновку дослідження: "Монастирі йдуть слідком за русько-християнським життям, а не ведуть його за собою... На це зауважували В.Ключевський, Н.Карамзин, – ченців приваблювали в "тихі обителі" не стільки релігійні мотиви, скільки "мирські переваги"... Монах не сіяв, але пожинав..." (ГП с.110).

    Але суто натуральні побори не довго задовольняли чорноризців. У 1909 році в умовах надзвичайної "секретності" відбувається "І з'їзд монахів Росії", де постановилися звернутися до царя з вимогою "твердого жалування" кожному монаху у розмірі від 120 до 350 рублів на рік (попри ті величезні наділи землі та мільйони закріпачених селян, що були при кожному християнському монастирі). "Просили, канючили, вимагали і, як зізнались найбільш тверезомислячі монахи, – нічого не давали взамін народу" (ГП с.127).

    Не треба розуміти, що здирництво та обкрадання людей було притаманне лише Руській церкві. Як би не так! Церква І.Христа безсоромно й безбожно збагачувалась по усьому світу. Так сумнозвісна християнська інквізиція привласнювала маєтність кожного засудженого на страту за невіру в жидівського бога і у такий спосіб набирала землі й майно по усій Європі у Середньовіччі. Іншим джерелом збагачення християнської церкви була папська грамота (булла) про повне або часткове відпущення гріхів за гроші. Церковне духовенство "починаючи з ХІ ст. почало "відпускати гріхи" за гроші. На світ з'явилася індульгенція – грамота про "відпущення гріхів". Церква розгорнула напрочуд жваву продаж таких грамот, запровадивши певні тарифи – такий собі прейскурант на всі різновиди гріхів" (СС с.251). Крім того папська булла, як найвищий едикт християнства, уособлювала саму сутність цієї віроломної іудейської релігії, здатної на всіляку підступність та зраду. "В ХV-ХVІІ століттях на Русі легко було звинуватити у зраді усякого, насамперед кого було потрібно, а головне змусити повірити наклепу; для того лише потрібно було донести на когось, що він наміряється чародійними засобами нанести шкоду здоров'ю государя... За правління Бориса Годунова таких наклепів було безліч" (МО Незважаючи на гарантовану таїну сповіді, християнська церква без докору совісті порушує цю гарантію, використовуючи таїну покаяння на користь правлячого класу с.221). "У 1722р. Петро І видає указ, згідно якого всі християнські священнослужителі мусили доносити про кожний випадок наявності на сповіді бунтарського духу чи намірів проти державної влади, государя та його рідні... Деякі богослови навіть вдалися до теоретичного обгрунтування порушення таїни сповіді "заради присічення великого зла" (СС с.251)..

    "Зауважимо мимохідь для означення діяльності інквізиторів, що талан до розпізнання чаклунів падав виключно на людей багатих. При цьому не слід забувати, що маєтність засудженого єретика конфісковувалась і щедра його частка йшла в кишеню тому, кому правосуддя було зобов'язане викриттям грішника" (МО с.204). "Якщо звинувачуваний навіть під тортурами не визнавав себе винним, то це зовсім не означало його невинність, а лише доказувало, що диявол надав поміч мученику при катуванні... Отці-інквізитори катували людину з насолодою скільки їм було завгодно, виправдовуючись тим, що вони не повторюють допит, а лише продовжують. Закон же взагалі не вказував скільки часу може тривати допит" (с.197). "Дійшло до того, що в'язниці були неспроможні вмістити усіх звинувачених у чаклунстві. Величезна кількість людей позбавлялась власності та піддавалась вигнанню. Катували людей без ліку... Однак у варварів (тобто у народів нехристиянського віросповідання) було більше поваги до людського життя, і це проглядає у покараннях, що присуджувалися за чаклунство. Вони здебільшого обмежувались тим, що людину за чаклунство позбавляли деяких громадянських прав, наприклад, права свідчення на суді, що, безумовно, виглядало дрібничкою у порівнянні з інквізиторськими вогнищами" (с.136). "З ХІІІст... світські суди почали з більшою охотою братися за ці справи (нехристиянські вірування) тільки після того, коли в арсенал знарядь судочинства увійшли тортури. Цим милим засобом, за відсутністю доказів, можна було досягти від підсудного визнання будь-якої провини" (МО с.149).

    Тож зробимо висновок: церква збагачувалась за рахунок антилюдяної діяльності з благословення І.Христа і робила це немилосердно! То про яке ж християнське милосердя зараз базікають церковники усіх рангів та проповідники усіх мастей? Для них кожна проповідь – це всього-на-всього гарно оплачувана робота. Іншими словами, якби їм заплати більше за антихристиянські проповіді, вони проповідували б ницість Христову тим більш завзято, чим більшим був би гонорам за кожний виступ. Адже запроданця завжди можна купити, лишень треба скласти ціну.

    Зрозуміло, подібний висновок не до вподоби вірникам І.Христа. Але не попускаймо з уваги, що християнська релігія була створена й існує для наживи за рахунок пригноблення нижчих верств населення, прислужуючись правлячій верхівці суспільства. Про це свідчить вся історія християнства: церковники дбали лише про власне збагачення, яке пливло їм до рук за підтримки того чи іншого правителя, чи правлячої династії. Церква виправдовувала їхнє право гнобити народ, а взамін отримувала привілеї у вигляді землі, маєтності, тощо. Що ж до народу, то народ мусив терпіти своє безправне й злиденне становище за церковною цинічною настановою: "Христос терпів і нам велів".

    Біда не в багатстві як такому; біда у тому, що збагатіла людина починає вважати себе якоюсь особливою і шукає засоби, щоби це довести. Тобто починається запровадження законів, що вирізняють статус багатіїв поміж велелюдної всесвітньої спільноти. Іншими словами, багатії вдаються до дискримінації та приниження усіх верств населення, – це і є те зло, що несе по світу багатство, отож і християнство, як релігія багатіїв.

    Християнська релігія вибудовує світ, де все купується і продається; де найголовніше – не людські чесноти, а гроші. Звідси й бажання усіх християн збагатіти за будь яку ціну, навіть за рахунок потурання людських чеснот, поступившись власною совістю. У суспільстві, де панує християнство, не було й не буде справедливості, адже у християнському світі правий той – хто багатший. Власне, багатому дозволено все, і ця уседозволеність, як породження жидівського біблійного зла, все міцніше стискає людство в лабетах знедолення, кривди, несправедливості.

    Церква І.Христа не тільки провадить цю антигуманну жидівську політику в життя, але й сама її уособлює, накопичуючи багатства та утверджуючи своє панування. У такий же спосіб провадиться сучасний фінансовий диктат всесвітньої сіоністської олігархії, а саме: надання фінансової позички державі з послідуючим спрямуванням внутрішньої і зовнішньої політики держави-боржника у своїх інтересах.

    Накопичення капіталу було й залишається покликанням християнської церкви. Завдяки цьому церква І.Христа існує. Для цього власне й була створена. Тож розуміймо, що християнство, як суто жидівська релігія, несе в собі віддзеркалення жидівської жадоби наживи – жмикруцтва та визискування всіма можливими засобами. "Коли жид тримає кігтями акума (тобто боржника), то дозволяється іншому жиду ходити до акума, зичити йому на відсотки і в свою чергу дурити, аби акум врешті позбувся всіх своїх грошей" ("Сто законів з Талмуда", Витязь, 1998р.). Та це ще не вся біда, що несе людству релігія І.Христа; біда в тому, що басур жадоби переростає в жагу правити світом! Це добре відомо сучасним церковникам, зокрема папі римському і нашим патріархам, як Московського, так і Київського патріархату. І та церковна омана, яку вони розповсюджують є ні що інше як гріх перед власним народом у вигляді зради інтересів співвітчизників задля процвітання ницьої, антигуманної та антилюдяної релігії І.Христа, що торує шлях іудеям до всесвітнього панування.

Завершальна місія "Троянського Коня"

    В сучасному вигляді жидівська релігія поділяється на дві складові: Іудаїзм (Тора) – сіоністська релігія для чистокровних жидів, та Християнство (релігія І.Христа) – шовіністична релігія для мішаних (нечистокровних) жидів, поєднаних шлюбними зв'язками з нежидівськими націями.

    Об'єднання мішаних жидів було головною турботою Нового завіту і це засвідчено словами жидівського спасителя І.Христа: "Я прийшов в ім'я Отця Мого; прийшов, щоб спасти загинуле; щоби розсіяних по довкіллю чад Божих зібрати воєдино; Я – пастир досвідчений і знаю Моїх, і Мої знають Мене; якщо Я не творю справу Отця Мого, не вірте Мені" (НЗ). Це доречно знати всім, хто сповідує християнство не маючи у своєму родоводі домішку жидівської крові.

    Піклування за мішаних жидів було зумовлене нагальною потребою того часу задля збереження юдейської нації, розпорошеної по усьому Середземномор'ю. Релігійні засади жидів, приховані від широкого розголосу у Старому завіті, розповсюджувались поміж усіх народів у вигляді Нового завіту для налагодження ідеологічного зв'язку жидівських поколінь (ДБ с.111-123, "Таїнство біблії"). Після здобуття держави Ізраель (1948р.) така завуальована форма існування жидівської релігії втратила свою актуальність. Замість неї починається широкий розголос старозавітних біблійних засад, які на думку ідеологів іудаїзму сприятимуть об'єднанню юдеїв усього світу.

    Відтак, єднання іудаїзму з християнством не передбачає для мішаних жидів суттєвих втрат чи змін світогляду, адже вони повернуться до своїх національних сіоністських витоків; але релігійна злука жидівських вірувань цілком правомірно може трактуватись як "кінець світу" для усіх хрищених народів, бо нанесе непоправних втрат самобутності кожної нації.

    Перш ніж розглядати наявні ознаки релігійної злуки жидівських вірувань (єднання іудаїзму з християнством), розглянемо місце, яке відводиться християнам у юдейському світогляді.

↓

    Згідно жидівської релігії, увесь світ мусить бути підпорядкований жидівському богу, перед яким перші стоять жиди. Як бачимо, місце християн не вельми привабливе в світогляді "ягво-обранців": всі християни стоять на нижчому щаблі, як раби І.Христа та двічі раби Ягве-Єгови. Християни навіть не мають права звертатися у своїх молитвах до головного жидівського бога, бо їм поставлено проміжну неіснуючу інстанцію під найменням І.Христа. Можливо в майбутньому, коли за І.Христа не лишиться спомину, його творці (сіоністи) змилостивляться на вихристами і стануть посередниками між християнами і Ягве-Єговою, зрозуміло небезкорисно. Це навіть проголосив жидівський бог, кажучи жидам: "ви станете мені царством священиків і народом святим" (2М 19/6); "Бо якщо будете виконувати всі заповіді, що я наказав вам чинити... – то ви посядете народи більші й міцніші за вас. Кожне місце, куди ступить ваша нога, буде ваше" (5М 11/22). П'ятикнижжя Мойсея (жидівська Тора) навчає жидів як "по-легко і по-трохи" вигубити всі околишні народи, а головною передумовою вигублення народів – це знищення релігії: знищивши релігію будь-якого народу – знищиш і народ.

    Класична схема юдейського світогляду прозоро демонструє релігійну концепцію, згідно якої іудеї зазіхаються правити світом, в той час як іншим народам вготована доля рабів. Причому, рабська психологія насаджується людству безпосередньо з християнських молитов, де кожен добровільно визнає себе рабом жидівського бога. Тож замисліться над цим Раби жидівського бога! Усвідомте, поки не пізно, що робить християнська релігія і кому прислуговується?!

    Місія лукавого іудейського сина І.Христа полягала й полягає в розповсюдженні по всьому світу язичницької релігії жидівського племені та його вигаданої біблійної історії, а прислуговує цій справі віроломна християнська релігія. Таким чином церква І.Христа торує просторий шлях жидівській нації поміж усіма народами світу, затоптуючи національні цінності нежидівського гатунку. Чисельні народи світу, вивчаючи "біблійне слово боже", несамохіть вивчають вигадану історію жидівського племені, а власну занедбують дедалі все більше. Саме так християнська релігія знищила на Русі-Україні і продовжує нищити історію українського народу, попри якого історія жидів виглядає наче комаха проти сонця.

    Звичайна річ, якщо зосередити увагу на комашці, то вона видається значущою, а якщо до того ж буде стовбичити безпосередньо перед очима, то здатна ледь не затупити сонце. Проте достатньо глянути відстороненим поглядом і все стає на свої місця: комаха постає комахою, а сонце – сонцем. Тож поглянемо на жидівському релігію незашореними очима і побачимо зовсім протилежне, ніж пропагується. Християнство нічого не дає людям крім відчуття нікчемності свого існування як рабів жидівського бога, не гідних щасливої долі, приречених животіти, тіпаючись зі страху за своє майбутнє та вимолюючи помилування; позаяк раб тільки й може що сподіватись на милість господаря – ЖИДА І.Христа, в той час як той ЖИД не хоче ні чути, ні знати якогось раба бідолашного. До того ж істинний християнин мусить убачати щастя в стражданні та зреченні радощів життя заради необіцяних благ на тім світі, на які сподівається намарне, бо вимолювати "спасіння" у І.Христа і отримати "спасіння" від істинного жидівського бога Ягве-Єгови – речі безумовно несумісні. Адже Ісус Христос в іудейській релігії взагалі ніщо, таке собі байстря від перелюбу жидівського бога з Марою.

    Яким же чином ця безнадійна релігія домоглася широкого визнання?.. Досліджуючи це питання, з'ясовується, що становлення християнської релігії чітко подіється на три етапи:

    І тисячоліття – виокремлення деяких незловорожих засад Старого (Вітхого) жидівського завіту і їх подання в Новому завіті як самостійної релігії у вигляді лукавої жалобної легенди про новоявленого пророка-мученика І.Христа, завдяки якому ця антилюдяної релігії у лисячій шкурі пішла мандрувати світом.

    ІІ тисячоліття – насильницька християнізація населення усіх держав, куди просочилась новозавітна омана І.Христа, та винищення національних релігій тих держав у найбрутальніший спосіб – шляхом фізичного знищення іновірців та руйнації національних святинь, пам'яток історії й культури хрищених народів. Попри цього відзначились настійні потуги середньовічної історіографії під пильним наглядом церкви будь що довести святість біблійних оповідок про ефемерні претензії творців біблії на право успадкування Палестини, внаслідок чого юдеї врешті-решт приспорили собі державу Ізраель.

    ІІІ тисячоліття – розповсюдження прихованих старозавітних антилюдяних біблійних засад та припинення самостійного існування християнської релігії як такої, що виконала свою історичну місію у вигляді допоміжного придатку іудаїзму, з поступовим об'єднанням та поглинанням, аж до повного розчинення християнства в іудаїзмі.

    Відтак, християни, як добровільні раби жидівського бога, повинні готуватись бути поглинутими іудаїзмом та не дивуватися, що християнська церква, як слухняна прислужниця та офіційна представниця жидівської релігії, починає проповідувати старозавітні постулати у відповідності до Тори – сіоністській релігії Ізраеля.

    Як же сталося, що чисельні народи почали визнавати верховенство мізерної, малочисельної жидівської нації, та ще й сприяти розповсюдженню їхньої антилюдяної релігії? Яким чином язичницька секта сіоністів сповнилися нахабства зазіхатись на всесвітнє панування?.. Відповідь на ці запитання навряд чи сподобається рабам жидівського бога, та правду нікуди діти, бо християнський віз, запряжений дурнями, посувається досі. Мало того, що на цьому возі жидівський нарід в'їхав у всесвітню історії, так на ньому жиди планують виїхати до всесвітнього панування над усіма народами. І завдяки дурням, що старанно тягнуть християнський віз, жидівські сподівання можуть справдитись. Адже невігласи святкують Народження Жида замість Різдва, святкують Воскресіння Жида замість Великодня, а це вже починають святкувати день Жида-Валентина замість рідної Масляної. Всього й не перелічити, що роблять хрищені дурні, за напоумляннями проповідників І.Христа. Але перш ніж слухати лукаві проповіді, треба чітко усвідомити, що кожна проповідь ретельно готується, щоби справити бажане враження. Не помилились жиди, узгоджуючи Новий завіт на "таємній вечері" (ДБ с.31):
    Щоби точилася жалоба
    З безхитрісних людських сердець,
    Христу, як страднику, на лоба
    Терновий додамо вінець.
    І без кимвал, під жоломійку
    Складемо пісню про Христа,
    У білий світ, як у копійку,
    Вразливо влучить пісня та.
    Широким світом піде смуток
    Наточувати нам прибуток.

    "Путі господні несповідимі" – вістить лукава жидівська приказка. Але чи дійсно це так? Звичайно, ми не в змозі притягти жидівського бога до відповідальності за всі його злодіяння, але спроможні прослідити його наміри і кінцеву мету на шляху, по якому він веде жидівський нарід. Це описано в жидівській біблії, якщо, звичайно, самому читати, а не слухати лукаві проповіді, де висвітлюються лише привабливі епізоди з біблії, а все ганебне замовчується. Саме у такий спосіб назнавали жидівську біблію наші прадіди – зі слів християнських проповідників, адже до ХVІст. жодного перекладу біблії не було. До речі, християнські проповідники навряд чи вірять у власні казочки, якими годують довірливих прочан. Слуги І.Христа не настільки наївні, щоби вірити в біблійні оповідки, принаймні достатньо освічені. А вся їхня пишномовна балаканина розрахована на довірливих дурнів, що розвісили вуха в жагучому бажанні почути саме те, що хочуть. Тож проповідники й намагаються їм догодити, адже слухачі платять за своє бажання бути одуреними. То чому ж проповідникам не старатися?

    Доречно зауважити, що в такий спосіб релігія І.Христа стверджується найсучаснішим засобом масової агітації – кінематографом. Провідну роль тут відіграють Сполучені Штати. Так звані фільми жахів навіюють думку, буцім-би християнська релігія має якусь магічну силу проти так званої "нечистої", яку власне й вигадали саме для цього. Людей залякують всілякими вампірами та перевертнями, щоби утвердити думку про "цілющу" силу християнства. Дивлячись такі фільми люди починають підсвідомо вірити в реальну необхідність релігії І.Христа, яка нібито їх спасе від "демона ночі". Але той "демон" вигаданий саме для цього – для навернення простодушних людей до християнства. Не буде "демона ночі" – відпаде й потреба у християнській релігії.

    Придивимося уважно, – чи немає подібної сюжетної паралелі у Новому завіті? Чи не для того виводиться там "Диявол-Сатана"? Не поспішайте з висновком, що все зрозуміло. Бо ви зрозуміли ще не все!

    "Демон ночі" у фільмах жахів, проти якого начебто воює християнство, – є саме християнство; як і новобіблійна пара: Диявол – Ісус Христос. Надуманість протиборства новобіблійних персонажів настільки очевидна, що може одурити лише сліпого. Сюжет розігруються тільки для того, щоби біблійна інтермедія мала сенс та тривала якомога довше. Достатньо усунути "чорну" християнському силу, як відпадає потреба в християнській "світлій". Іншими словами, християнство бореться з тим, що породжує. А породжує для того, щоби боротись. От і маємо замкнене коло, по якому кружляє одурене людство вподовж двох тисячоліть, в той час як творці цього оманливого кола християнської релігії роблять свою вітхозавітну справу.

    Нагадаємо, що в нашій рідній релігії протиборство світлої й темної сили творить зміни дня й ночі, що в свою чергу творить колообіг природи. А християнська релігія нічого не творить, крім маячні по замкненому колу. Це засвідчує меткий вислів М. Твена: "За двотисячолітнє існування християнської релігії людство не стало краще ні на йоту". Пояснення очевидне: християнство породжує зло і робить вигляд, ніби з ним бореться.

    Досліджуючи історію утвердження християнства, зокрема тріумфальний поступ християнської інквізиції, що творила незліченні звірства, не можна не визнати відсутність елементарної людяності у служителів християнської церкви. Поборники християнської моралі чинили жахливі тортури, з нелюдським задоволенням роздирали тіла невинних жертв на шматки, трощили кості живих людей, простромлювали дротами, пекли розпеченим залізом, топили в крові та сльозах майже половину людства, – все це наводить на роздуми: чи не самі служителі християнської церкви є уособленням зла?! А якщо так, то хіба не Ісус Христос – є утіленням того зла, його творцем і носієм? А якщо так, то він і є те породження зла, той виплодок, названий мовою церковників – Сатана! Саме це може бути відповіддю на питання: хто є хто в християнському світі? З позиції цього питання стає цілком зрозуміла безпорадність християнства у боротьбі зі злом, бо воно веде боротьбу саме проти себе. А це вже не боротьба – це імітація боротьби. Тож не дивно, що вона точиться вподовж двох тисяч років, а результату не видно.

    В цьому контексті стає зрозуміле тлумачення назви Вітхий завіт або завіт Ягве: "вітхий днями – одне з наймень Ягве, що означає: слабкий вдень, але сильний вночі" (КП с.543). Нумо, християни, – збагніть самі істину сутність жидівського Демона ночі... А заодно і його сина – І.Христа! А щоби думка не мала похибки, освіжимо в пам'яті доктрину християнської церкви "О знаках одержимості", затверджену 1644р., де перераховуються по пунктам ознаки зв'язку людини з Дияволом (Сатаною), зокрема: "Всім і кожному відомо, що ворог роду людського ніколи й нікому ніяких послуг не робив задарма, винагородою за свої послуги він стягав завжди одне й те саме – душу" (МО с.39). Це має пряме відношення до І.Христа, адже свої "благодіяння", зокрема й "спасіння", він обіцяє лише тому, хто увірує в нього і віддасть свою душу. А щодо жидівського "Демона ночі", то маємо напрочуд прозору цитату з Вітхого завіту, себто завіту Ягве: "А тільки я буду жадати вашу кров... Я буду жадати душу людську" (1М 9/5).

    Яким же чином така "сатанинська" релігія продовжує існувати попри всі передумови її зникнення?!.. Робиться це у спосіб, притаманний будь-якому бізнесу, – завдяки рекламі. Рекламують християнську релігію досвідчені фахівці, користуючись новітніми розробками з використанням оновленого образу І.Христа, що справляє нове враження на кожне покоління. Розглянемо деякі розробки, покликані оновити імідж християнської релігії, заплямованої кров'ю замордованих у катівнях інквізиції 10 мільйонів невинних людей та ще мільйонів і мільйонів аборигенів з океанічних островів та Нового світу, куди майнув Троянський Кінь Іудаїзму на вітрильниках Колумба і пострибав по преріях як по незайманому пасовищі.

    Серед новітніх розробок християнської реклами перше місце посідає кіномистецтво. Вищезгадані псевдоістоти потойбічного світу, призвані кріпити віру в "спасіння" І.Христа. Доречно було б нагадати, що християнський нерівнобічний хрест не дає можливості душам небіжчиків відлетіти в Рай, де перебувають нехрищені душі наших праотців; отож, напевне, ті неприкаяні душі небіжчиків-християн і завітали до штатних сценаристів та режисерів. Тим-то й ба! – не треба було їх христити, щоб не вигадувати кіномистецьку боротьбу. Але попри комізму цього жанру, його вплив на дітей має жахливі наслідки, адже дитина не поділяє побачене на "правду" й "неправду", – дитина накопичує усе побачене в своїй свідомості, бо саме у такий спосіб пізнає світ.

    Залучення дітей до віри в жидівського бога прописане окремим рядком в іудо-християнській ідеології і успішно реалізується чисельними релігійними організаціями, які беруть на утримання дитячі садки та навчальні заклади, де запроваджується вивчення "слова божого". Це робиться не в цілях благодійності, якої церква І.Христа ніколи не мала, отож нізвідки й узятись, як ніде взятися тому лицемірному милосерду, в яке зараз рядяться вірники жидівського бога, оточені морем крові, що наточили їхні попередники з невинно погублених мільйонів людей. Ні милосердя ні благодіяння в християнській релігії не було й немає. Утримання дитячих садків та учбових закладів провадиться лише з метою навернення до віри в жидівського бога у несвідомому віці. Страхання так званим "біблійним судом" як неминучою карою над ворогами юдеїв – справляє неабияке враження на свідомість дитини.

    Не менш суттєве значення має вплив лукавого кіномистецтва на свідомість людини середньо віку: майже у кожному штатному фільмі мимохіть, але обов'язково, згадується якийсь вислів чи епізод з жидівської біблії. Так тихою сапою марудиться повсякденна присутність жидівської релігії у свідомості глядачів, не кажучи вже про екранізацію вигаданого (ніде не описаного!) життя І.Христа, де бурхлива уява релігійних фанатиків здатна розгулятись безмежно.

    Ніт би й нашим кіномитцям творити фільми про Мана, Ліда, Одина, що понесли з Черкащини по усіх світах нашу праотчу високодуховну релігію гіперборейського спасительства. Та, нажаль, наші кіномитці не вільні у своєму творчому натхненні, бо вони – раби жидівського бога і хочуть чи не хочуть, а мусять замовчувати власну велич, щоби попри неї не змаліло мізерне величання жидівської нації своїми біблійними вигадками. Побіжно зауважимо, що у такий же спосіб провадиться лукаве звеличення Сполучених Штатів як наддержави. Мало того, що саме завдяки штатним фільмам провадить тотальна дебілізації людства, але й самі Сполучені Штати найменувалися "америкою". Сьогодні не в дивину почути термін "американець" у значені "мешканець Сполучених Штатів". Чи може й нам треба скромно іменувати себе не українцями – а "європейцями" і, коментуючи виступ нашого президента, казати: "європейський президент", – і не інакше!

    Інший спосіб розповсюдження християнської омани полягає в перевиданні жидівської біблії (Вітхого й Нового завітів) з багатотисячними виправленнями тексту в тих місцях, що були піддані критиці у попередні століття (див. ДБ с.122). Того ж гатунку чисельні тлумачення та пояснення біблійних виразів на кшталт спростування людських пожертв жидівському демону Ягве. Зокрема новітні проповідники намагаються спростувати хрестоматійний сюжет біблії про Абрама, який спалив свого сина на пожертву жидівському богу на горі в краю Моріа, – перебріхують ніби то було лише випробовування віри Абрама, а пожертва сина цільноспаленням не відбулася. Або ж у Новому завіті перекручено навпаки вислів про пільгу за навернення до віри в І.Христа: "той, хто навернув грішника від хибної дороги його, спасає душу свою від смерті і покриє безліч гріхів своїх" (НЗ Послання Якова 5/19-20), а за новою редакцією: "той, хто навернув грішника з його хибної дороги, спасає душу його від смерті і покриє безліч гріхів." Подібних редагувань біблійного тексту безліч, але наведений вислів характерний тим, що приховує сенс старання усіх зазивальників, що ходять по оселях та зазивають прилучитися до віри в І.Христа чи агітують на вулицях, розповсюджуючи агітаційні матеріали.

    Наведемо ще один спосіб звеличення жидівської омани – новим покликанням християнства. Для цього застосовуються вже не прості, а вельми хитромудрі вирази, як наприклад: "спрямування української масової свідомості в напрямку цивілізаційно-расового перетворення людини і суспільства", або: "напередодні пасіонарного спалаху 2004 року... розпочинається новий психоінформаційний цикл українського геосоціального організму, який має завершитися побудовою української держави нової епохи в 2010-2015 роках" (з Internet-видань). Подібні вирази покликані запаморочити голови людям та сплутати думки, як те й притаманне омані.

    На особливу увагу заслуговує так зване "очищення" християнської релігії від "нехристиянських нашарувань", тобто від того, що християнство породило саме для того, щоби нібито з ним боротися. Ця метикувата "боротьба" провадиться на зразок "нового розуміння жидівського писання". Але це для інтелектуалів, а для простих "капустяних голів" розробляються спрощені варіанти омани, як то оновлення іміджу І.Христа начебто непричетного до аморальних діянь християнської церкви. У такий спосіб вірники християнства намагаються відсторонитись від колишніх злодіянь своїх попередників і приписати їх комусь іншому чи якомусь нехристиянському походженню.

    Не останнє місце в пропагуванні оновленого образу І.Христа займають релігійні співи. Це вже не ті жалобні пісні, що точили сльозу зі щиросердних прочан. Світ змінився, сльозам вже ніхто не вірить. Тож замість жалісних пісень чимдалі більше стає бадьорих, модерних, на кшталт аля-Христос, що залюбки виспівуються новітніми "капустяними головами" під акомпанемент гітари.

    Наостанку нагадаємо старий як світ, але дієвий спосіб утвердження юдейської ідеології: це тактика "воронячої зграї". Під виглядом захисту проти антисемітизму сучасні сіоністи дружнім галасом перехоплюють будь-яку спробу оприлюднення антилюдяних постулатів жидівської біблії. Клерикали сіонізму розгорнутим фронтом провадять оборону свої зухвалих прав і свобод, як ніби Ліга Націй для того й створена, щоби дбати виключно за жидів. І це попри того, що сіонізм, як витвір жидівського зла, засуджено людством ще в середньовіччі, а об'єднання сіоністів наприкінці ХІХст. зумовило потужний антисіоністських рух по усьому світу під назвою антисемітизм.

    Історична довідка: "Сіонізм – це націоналістичний рух жидівських олігархів, що виник наприкінці ХІХст., маючи на меті утворення "правозахисного сховища" для жидів у Палестині" (СС с.199). Походження назви "сіоністи" від гори Сіон, на якій за біблійними переказами жидівський демон Ягве проголосив "обраними" 144 тисячі жидів. Це зазначено в "Одкровенні Іоана": "Агнець стоїть на горі Сіоні, і з Ним сто сорок чотири тисячі, у яких ім'я Отця Його (Агнця = Ізраель) написане на чолах" (НЗ "Одкровення Іоана" 14/1). Сіоністи – це радикально налаштовані семіти (себто жиди), які провадять в життя своє нахабне зазіхання верховенства над людством. У світовій історії жиди вирізняються зухвалим піднесенням своєї шовіністичної релігії над усіма іншими, що супроводжувалось уподовж кількох тисячоліть жахливими тортурами і фізичним знищенням мільйонів людей, які не визнавали цю вигадку за істину. У 1897р. жиди створили "Всесвітню сіоністську організацію" для піднесення своєї нації над усім людством, за що спіткали протидію людства – антисемітизм (ДБ с.104).

    Зрозуміло, що християни мусять визнавати жидів першими перед жидівським богом, адже сповідують жидівському релігію. Проте й християни не доконче дурні, принаймні не всі. Тож є надія, що врешті буде усвідомлена антилюдяна сутність жидівської релігії. Виведемо окремим рядком:
    Християнська релігія вподовж півтори тисячі років чинила нечуваний злочин проти людства – приховувала від широкого розголосу Старий завіт, тобто приховувала старозавітну іудейську мету – всесвітнього панування іудеїв на землі.

    Історія свідчить, що одразу після вивчення так званого "жидівського святого писання" розпочалось його усвідомлення. Власне розпочалось усвідомлення того, що людство одурене жидами. З усвідомленням цієї омани і виникають гучноголосі незгоди з канонічними засадами біблії, так звані єресі, що в перекладі з грецької мови означає – "опановую".

    Одним з перших перекладачів жидівської біблії, отож і перший гучноголосий викривальник, що опротестував біблійні догмати, був Мартін Лютер. На початку ХVІст. він переклав жидівську біблію на німецьку мову і виклав нове вчення, що дістало назву "Протестантство". В цьому ж столітті жидівська біблії перекладається на українську (себто руську) мову: "Друкована Іваном Федоровим у Острозі ("Острозька Біблія" 1581р.) була, по суті, найперша повна друкована Біблія серед православних слов'янських народів" (ІУ с.158). Але за півтори тисячі років прихована жидівська омана зробила свою чорну справу – утворила централізовану церковну мережу жидівської релігії серед слав'янських народів. Насаджалась ця релігія "вогнем і мечем", за висловом акад. Б.Рибакова, та перед усім – брехнею, яка лагодить нечестивий шлях христового ходу.

    У чому ж полягає найбільша брехня, яку наточує християнська релігія? Відповідь на це запитання не залишить байдужим жодного. Замість проголошеної рівності всіх людей перед християнським богом, з'ясовується, що першими перед ним стоять жиди, а всі інші стоять десь позаду. Всі християни пасуть задніх в жидівській релігії, оскільки віра в І.Христа автоматично відсуває їх на нижчий щабель релігійної ієрархії. Адже жиди в своїх молитвах звертаються безпосередньо до свого бога Ягве-Єгови, а християни – через посередника І.Христа, сподіваючись, що вряди-годи він замовить за них слово жидівському богу. З огляду на це немає сенсу перейматись риторичним питанням – кому вигідна пропаганда християнської релігії? – Відповідь достатньо очевидна.

    Показово, що колір одежі служителів християнства – чорний, звідки й назва "чорноризники" (вдягнені у чорни ризи). Нагадаємо, що чорний колір – це колір смерті. Тобто служителі релігії, вдягнені в чорне, уособлюють чорну суть – несуть людству смерть. Про це однозначно зазначено в "Одкровенні Іоана" у вигляді наказу Ягве до церков: "Хто перемагає і виконує Мою волю до кінця, тому дам владу над язичниками (хрищеними іновірцями), і буде пасти їх залізним жезлом; і як посуд глиняний вони покрушаться"; "Переможець зодягнеться в білу одежу, і не викреслю імені його з книги життя", – мається на увазі жидівська книга, де записані 144 тисячі вірників демона Ягве. Але поки що вірники жидівського бога не перемогли, отож церковники зодягнені в чорну одежу, бо час панування жидівського Демона ночі ще не настав.

    Проте маємо неспростовні докази, що християнство досягло завершального етапу своєї історичної місії та розпочинає єднання з іудаїзмом. Про це свідчить об'єднання християнських церков по усьому світу для узгодження діяльності у реанімації (відродження) старозавітних постулатів жидівської біблії. Церковних рух до об'єднання має назву "екуменічний рух".

Е К У М Е Н І З М

    Екуменічний рух виник не сам по собі, а внаслідок цілеспрямованої іудейської ідеології за сприянням чисельного штату теологів, політологів, ідеологів, церковників, істориків, державних діячів, політиків, діячів науки, культури тощо, залучених по усьому світу (зокрема й на Україні) до втілення в життя ідеологеми жидівської релігії. Зауважимо, що вона має офіційну частину, прискіпливо редаговану та викладену в жидівській біблії для ознайомлення, але є неофіційна частина, що має назву "святе передання", – тобто приховане від розголосу. «Всі разом святі Книги Старого й Нового Завітів звуться біблією. А та Божественна наука, котру Апостоли не записали, але переказали на словах, зветься Святими Переказами» (СГ). Тож розглянемо послідовно неофіційну сторону ухваленої злуки жидівських релігій.

    Після всесвітнього об'єднання жидів 1897р. і створення "Всесвітньої сіоністської організації", ідеологи іудаїзму почали розробляти програму реанімації старозавітної жидівської релігії. Широкомасштабне відродження іудаїзму розпочалося на зламі тисячоліть на основі єднання старозавітної і новозавітної частини жидівської релігії, як споріднених вірувань єдиного сіоністського витоку. Тезу єднання жидівських релігій вперше проголосив ідеолог жидівської релігії Клод Монтефьоре (мешканець Великобританії). Невдовзі його підтримав французький жид історик Жюль Ізаак – ініціатор створення всесвітньої організації "іудеохристиянської дружби". У 1947 році Оргкомітет цієї організації, прикрившись гаслом боротьби проти антисемітизму, скликає всесвітню конференцію жидів в Швейцарії (Зелісберг). На конференції 1947 року в Зелісберзі представники-делегати іудейських та християнських громад (общин) затвердили програму узгоджених дій до злуки жидівських релігій під назвою "Десять пунктів Зелісберга"; зокрема проголошено, що християнство – це резюме іудаїзму, бо зі сторінок Старого й Нового завітів говорить один бог. Наслідок цієї конференції не тільки вражаючий, але й епохальний: утілюється в життя споконвічне прагнення жидів визискати собі державу. Наступного року відбувається всесвітнє об'єднання церков та утворення жидівської сіоністської держави Ізраель, проголошеної у 1948 році.

    "В сучасних умовах роль месії взяли на себе сіоністи, проголошуючи, що колонізація Палестини – це реальне втілення пророцтва про повернення в Єрусалим. Більшість рабинів США і Західної Європи підтримують сіонізм, покладаючи надію, що у такий спосіб вони спроможуться утримати свій вплив на всі народи... Так сіоністи, озброєні догматом "бого-вибраного" народу, широко пропагують ідею "всесвітньої жидівської нації"... Їм хотілося би використовувати іудаїзм як фактор єднання та консолідації усіх жидів під гаслом "віри отців"... Про "богообраність" іудеїв проголошують клерикали Ізраелю, вимагаючи нових жидівських поселень на окупованій Ізраелем палестинській території" (СС с.199).

    В той же час розпочинається істинне трактування Нового завіту, так звана модернізація християнства. Його призначення в тому, щоби християнство прибрало вигляд "філософського вчення", а не релігії. Власне християнство виводиться як моральна доктрина у складі жидівської релігії. Про це зокрема сказано вельми однозначно в НЗ словами І.Христа: "Якщо Я не творю справу Отця Мого, не вірте Мені" (Єв. Іоана 10/37). До того ж в "Одкровенні Іоана" зазначається, що Новий завіт, написаний від імені "сина людського", не слід розуміти дослівно; нереальність особи І.Христа як "християнського спасителя" означена в "Одкровенні Іоана" (19 розділ): Новий завіт – це свідчення не Ісуса Христа, а "свідчення Ісусове" себто "Ягве є спасіння" для жидів. Пояснення приховане в зворотах жидівської мови: "Суто ідіоматичні вирази біблії лишаються незрозумілі сучасному читачу, проте вони цілком зрозумілі для семітів" (КП с.9). До того ж усі біблійні вирази цілком зрозумілі для церковників, які згідно посвяти в сан служителя жидівської релігії, знають "священне жидівське передання" про істинне призначення християнства. Тому й не дивно, що слідком за конференцією 1947р. в Зелісберзі відбувається всесвітнє об'єднання церков 1948р. у Амстердамі під назвою "Всесвітня рада церков". Зрозуміло, що новоутворений Ізраель бажав заручитися підтримкою віруючих по усьому світу.

    Новітнє церковне об'єднання швидко зростає та шириться. Якщо перше скликання в Амстердамі налічувало 147 церков, то через чверть століття до складу "Всесвітньої ради церков" їх входить вже вдвічі більше і насьогодні вже близько трьохсот, до того ж охоплює близько 100 держав світу; у тому числі й Руська православна церква. Керівним органом екуменічного руху визнано Генеральну асамблею, котра збирається кожні п'ять років, обирає президію "Всесвітньої ради церков" та центральний комітет у складі до 100 членів, а також комісії, що займаються вирішенням релігійних питань. Зокрема запроваджується узгоджене положення про те, що всі без винятку християнські церкви (у тому числі всілякі секти) є складовими частинами єдиної церкви І.Христа і повинні долати перепони історично зумовленого розрізнення в устрої та вірі.

    Єднання християнство з іудаїзмом на основі того, що "зі сторінок Старого й Нового завітів говорить один бог", чимдалі набуває все більш актуального значення. У 1965 року ця теза ухвалена на ІІ Ватиканському соборі у так званому "жидівському документі", прийнятому на ІV сесії собору, де йдеться зокрема про зняття з жидів безпідставного звинувачення у причетності до розп'яття І.Христа. Таким чином прокладено і закріплено офіційним актом релігійний місток до возз'єднання іудаїзму з християнством.

    Об'єднання іудаїзму з християнством не тільки очевидне, але й цілком логічне з огляду на те, що єднаються споріднені вірування чистокровних і мішаних (нечистокровних) жидів. Щодо слав'янських народів, які складають етнічну більшість Європи, – то в процесі злуки жидівських вірувань доля усіх без винятку слав'ян взагалі не береться до уваги. Адже християнство взагалі ніколи не відображало слав'янський світогляд, тому й досі для багатьох слав'ян, зокрема українців, релігія І.Христа залишається чужинською релігією, тобто «чужовір'ям». До того ж, істинним слав’янам байдуже до релігійних новацій жидівських вірувань, бо, як зазначалось, християнство ніколи не було етнічною релігією слав'янських народів.

    Варто нагадати, що ідеологи іудаїзму пояснюють значення "сина божого – І.Христа" як "слово боже". Ототожнення цих понять пояснюється тим, що християни буцімто невірно зрозуміли термін "Ісус Христос", бо він лиш уособлював "слово жидівського бога", який через "свого сина" проголошує жидів "вибраним народом зо всіх народів на поверхні землі". Цю тезу настійно пропагують Ізраельські сіоністи ("Гуш емонім"), вимагаючи створення нових поселень на окупованій палестинській території. А сенс окупації та галасу навколо відродження Ізраеля зумовлений неймовірними прибутками від туристичного бізнесу. Адже й серед слав'янських народів достатньо "капустяних голів" бажаючих побачити на власні очі ті "ясла" де Мара привела "жидівського спасителя" та свічку, якою освічували пологи; і жиди охоче підтримають подібний інтерес, стягуючи прибутки.

    Про шарлатанство служителів жидівської релігії, які безсоромно одурюють довірливих людей, свідчать такі факти: "В Європі у минулому столітті в різних монастирях і церквах демонструвались аж 200 гвіздків, якими Христос буцімто був прибитий до хреста. Віруючим пропонують на огляд частини хреста та цілі хрести, на яких був "розіп'ятий спаситель"... – із тої безлічі частин хреста, що бережуться як реліквії, можна було б побудувати корабель. Та це не лише з хрестами. На сьогодні в різних країнах Заходу віруючим демонструють 18 пляшок молока богородиці, 12 погребальних саванів – плащаниць Христа, 13 голів Іоана Христителя та 58 пальців його рук... Ось такі дива діються нині з християнськими реліквіями" (СС с.258).

    Церковний бізнес – справа настільки прибуткова, що може зрівнятись хіба що з наркобізнесом. Достатньо глянути на заможних церковнослужителів, зокрема на Україні, щоби збагнути призначення християнської релігії. Варто подиву, що церква І.Христа, яка вподовж тисячоліття безжально пригноблювала український народ, тепер так безтурботно розкошує, в той час як злиденні та знедолені українці несуть до церкви останню зароблену копійку, щоби їхні гнобителі були живі-здорові й мали достатньо сили гнобити українців надалі. Але чи варто заплющувати очі та слухати лицемірні церковні проповіді? Чи може краще розплющити очі й подивитись на звірства християнської церкви, яка знищила половину населення середньовічної Європи?.. Звичайне, папа римський вибачився за злодіяння своєї "Конгрегації святої служби" (інквізиції), але замислимося – чого варте його вибачення? Хіба мислимо, щоби отак на слові пробачати знищення 10 мільйонів слав'ян!?..

    Прихильникам "християнського всепрощення" слід зауважити: якщо ви схильні пробачати І.Христу винищення 10 мільйонів слав'ян, то пробачайте й Гітлеру 14 мільйонів знищених українців, і Сталіну – знищенних голодомором 8 мільйонів українців, і Кучмі – вимирання від зубожіння й голоду 7 мільйонів українців, а заодно явіть своє лукаве милосердя і пробачте наперед того наступного нелюда, який знищить вас і нас разом з вами.

П І С Л Я М О В А

    Якщо розглядати християнство у класичному контексті – як релігію нечистокровних жидів, то вона цілком відповідає своєму призначенню: знищення народів неіудейського походження і вивільнення місця для жидів. З огляду на це, цілком зрозуміле вимирання населення на Україні за часи Незалежності, завважте – з благословення церкви І.Христа, яка розгорнула напрочуд активну діяльність у цей 13-річний період. На необхідності знищення українців навіть наголошував наш 10-річний горе-президент, кажучи, що українців занадто багато на Україні. І це не просто слова: за часи його антилюдяного правління вимерло 7 мільйонів українців, за той час як його особисте збагачення за підрахунками журналістів зросло на 7 мільярдів. Зрозуміло, що саме за його сприянням жидівська релігія нарадилась так свавільно запроваджувати своє прагнення перетворити Україну на "біблійний рай", себто збагачення правлячої верхівки суспільства за рахунок тотального зубожіння населення.
    Можна безкінечно говорити про неосяжне зло, наточене християнством, але за довгим переліком злодіянь легко прогледіди головне: неосяжне зло не тільки нанесе християнством, але й породжене християнством. Як зазначалось у попередніх розділах, християнська релігія була створена релігійними фанатиками жидівської віри – сіоністами, які не мали ні честі, ні совісті, ні загальнолюдських чеснот; тож не дивно, що й християнам бракує тих моральних чеснот, яким немає звідки узятись. Тому не варто сподіватись на докори сумління в осередку сучасних церковників. А хто має сумнів щодо цього, нехай погляне на заможних прислужників І.Христа, що позводили собі маєтки в стократ дорожчі за убогі помешкання прочан, на чиї гроші й жирує уся церковна братія та знай собі виспівує хвалу жидівському богу, який надав їм таку можливість розкошувати на знедоленні віруючих християн. Зажерливі церковники у своїй службі жидівському богу безнадійно далекі від розуміння споконвічного призначення української релігії, бо вже й позабули, що хліб росте не в церковній коморі, а на полі, і не за велінням жидівського бога, а за повсякденною тяжкою працею знедолених прочан, одурених церквою і доведених до такого жахливого зубожіння, яке не піддається усвідомленню громадянина в цивілізованому суспільстві, незомбованого жидівською оманою.
    Безкінечні розмови про вади чи переваги християнської релігії можуть бути припинені шляхом простого усвідомлення дійсності, себто нашого реального життя. Адже християнство – це той світ, що нас оточив за часи 13-річної Незалежності України. Поглянемо незаангажованим поглядом на наше сьогодення, щоб осягнути "здобутки" християнської бездуховності.
    Перед нашим поглядом постає картина не тільки вражаюча, але й жахлива. Кількасот казнокрадів та пройдисвітів, що складають 2-3% населення України, бісяться від жиру, не знаючи що робити з накраденими мільярдами, а 97-98% населення конає від злиднів, голоду та хвороб, не знаючи як вижити за межею бідності. Для порівняння зазначимо, що місячний заробіток чесного кваліфікованого українця складає денну платню самого некваліфікованого працівника Європи. Оце і є той світ, який освячує християнська релігія.
    Чи треба добирати розуму, щоби збагнути, чому церква І.Христа розгорнула неймовірну діяльність на Україні за часи Незалежності і досягла неймовірного злету. Збагачуватись, збагачуватись і ще раз збагачуватись за будь-яку ціну – ось девіз жидівської релігії. Якщо збагатився – живи поспівуючи з благословенням І.Христа, а якщо ні – потерпай плачучи з благословенням І.Христа. Тож не дивуймося, звідки беруться сучасні віроломні державні діячі, байдужі до поневірянь свого народу, – їх виколисує віроломна жидівська релігія.
    Кому до смаку такий світ, де все продається і купується? Тому, хто набив повну пазуху грішми і продовжує обкрадати знедолених. Але збагачені «нуворишки» не спроможні жити самі, бо не вміють нічого робити, крім обкрадання широкої верстви населення. Тож вони й зацікавлені, щоби ширились потужні хвилі агітаційної компанії по залученню до жидівської релігії нового підростаючого покоління, яке потроху починає добирати розуму щодо наслідків християнства. Невдовзі й усвідомлення того, що християнство всіма правдами й неправдами намагається утримати свої позиції, вдаючись до нових форм пропагування своєї дутої святості – і більш нічого. Завдячуючи широко розгорнутій агітаційній компанії, що формує так звану "громадська думку" про історичну прихильність українців до християнства, ця жидівська релігія вже майже знищила Україну і продовжує нищити з наростаючим успіхом.
    Відтак, не хтось там – а особисто кожен церковник, починаючи з попа і закінчуючи патріархом, і не колись – а щойно й щодня нищить нас!!! А ми співаємо їм хвалу і несемо копієчку їм на харч, щоби вони – наші винищувачі – мали силу й натхнення нищити нас надалі, допоки не винищать до ноги і вивільнять місце під сонцем для лукавих сіоністів, що підкинули нам свою зугарну релігію. Але хіба ж ми геть позбулись розуму? Чи нездатні усвідомити жидівську облуду?..
    Для вивільнення з християнської омани, треба насамперед не забувати, що ця релігія поусюди запроваджувалась насильницьким шляхом. Таким чином порушено найголовнішу засаду християнської релігії – принцип добровільності! До того ж треба не плутати грішне з праведним: людина, що була хрищена немовлям, не вважається хрищеною. Бо згідно церковного обряду хрещення – прийняття християнства має бути свідоме! Крім того – не нав'язане оманою! Тим пак, брехнею!
    Чи варто далі пояснювати, чому жидівське християнство заполонило усі засоби масової інформації і розгорнутим фронтом крокує по Україні? А лукаві проповідники всіх мастей – від білого до чорного – з гарно оплачуваним натхненням вістять нам, злиденним і обікраденим, про наше конче важливе сподівання на радість майбутню, нічим не зумовлену, ніким необіцяну, але голосисто оспівану церквою. Ще й закликають "стати на коліна, щоби піднятись". Це ж треба таке вигадати!..
    Надамо пояснення лукавої тези зомбованій решті співвітчизників: треба стати на коліна перед жидівським богом і визнати його настанову про верховенство жидівської нації над українцями, тоді українці зможуть піднятись до стану істинних жидівських рабів на землі своїх пращурів (?!). Тож не варто покладатися на доброчесність тих, у кого її немає. Слід покладатися на самих себе, бо якщо ми самі за себе не подбаємо – ніхто за нас не подбає.
    Чужинська релігія обкрадає душу, перетворюючи її на пустку, яку нічим заповнити. Нерідні звичаї, обряди, молитви не живлять душу, бо настільки далекі від духовної потреби українців, наскільки й неприйнятні для усвідомлення й сприйняття. Обікрадена душа нітиться в пошуку розради, шукає заспокоєння і суголосся з могутньою життєдайною силою підсвідомості – генетичною пам'яттю поколінь. Ця вічна субстанція, означена словом "ментальність", вирує в крові й по-за нашої свідомості утримує зв'язок з космічною Всевишньою силою Рода і орієнтує нас у Просторі й Часі. Як наші пращури з прадавнього давна живились нею і живили її, так і ми живимося й живимо цю силу, передаючи її кревним зв'язком від батька до сина, від матері до доньки. Генетична пам'ять поколінь наявна в нас – онуках Божих – і продукує в кожному духовність, себто наповнену національними чеснотами душу. Її не заповнити нічим привнесеним чи стороннім, бо душа наповнюється лише зі свого Родового джерела, що точиться з першовитоку нації.
    Рідна, питима релігія наповнює й плекає духовне джерело, що живить націю. І спрагла душа тягнеться до питимого джерела, відсторонюючись від непитимого. Хіба що ізгоям байдуже нанесений намул і нечистоти чужовір'я. Але хрищеному ізгою нічим наповнити душу окрім хвороботворної омани примарного достатку; немає сенсу вибиватись в люди – дертися все вище й вище по щаблям кар'єри, начебто там, нагорі, є щось інше. Марнота існування заохочує заповнити життя хоча б чимось, аби не гнітило відчуття внутрішньої пустоти, зумовлене бездуховністю. Звідси й бажання християнина перебувати в оточені матеріальних благ, що утворюють ілюзію щастя. Проте обікрадена душа, хоча й спроможеться наповнитись грішми ущерть, залишиться порожньою, адже душа не гаманець для грошей. Повноту життя надає не багатство, бо спраглу душу не наповнити матеріальним достатком; її може наповнити лише скарб духовний, суто національний, доконче родовий, що передається з покоління в покоління генетичною пам'яттю поколінь.
    Український народ – це народ, у якого усвідомлення Бога настільки стародавнє, що наші прадіди нізащо не годились розуміти іншого, як лише Рода та його проявів – божественних образів, ушанованих святами рідної релігії. Їх святість для українців священна, закарбована в крові і передається як вічна субстанція нації усім прийдешнім поколінням від тисяч і тисяч поколінь минулих, як це й притаманне народу, у якого історія сягає в таку неймовірну глибочінь тисячоліть, що важко й збагнути. Дарма новітня чужинська релігія тужилася поховати священну минувшину українського народу і навіть підмінила поняття українського Бога на іудейське, – але кров наша знову і знову відроджує затоптані в землю рідні святині та суто українські чесноти дохристиянської доби, такі як честь, совість, людська гідність, любов до Батьківщини.
    Тож сповнимося славою Богів наших! Це ж бо проголошено до нас, нащадків слав'янського роду, в українській біблії: "Слава тече по русах... І хоча славіями наречені, ніколи не просили слави, а славу речили, молитву творячи... То бо глаголить вам глас праотців... Славимо богів, ніколи не просячи, бо славимося силою їх... Такими були наші отці, і нам не бути іншими".

©   Дан Берест, 2005р.

*               *               *